Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
16 січня 2021 року № 520/15533/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Білової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у сумі 7323 грн 40 коп. з урахуванням суми військового збору 1,5% і податку на доходи фізичних осіб 18 %;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену при звільненні грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2017 - 2018 р.р. як учаснику бойових дій у сумі 7 323 грн 40 коп. з урахуванням суми військового збору 1,5 % і податку на доходи фізичних осіб 18 %.
Ухвалою суду від 11.11.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України та був звільнений з військової служби з 02.05.2018. 06.07.2017 позивач отримав посвідчення учасника бойових дій. Позивач вважає, що при звільненні йому неправомірно не проведено розрахунок та виплату компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої чинним законодавством за 2017-2018 роки.
Від представника військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , надійшов відзив на позов, в якому він просить відмовити в задоволенні позовних вимог, вважаючи, що позивач не набув права на додаткову відпустку у зв'язку з припиненням надання такого права, відповідно до законодавства України в особливий період.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з положеннями ч.4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України.
У 2017 році ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 06.07.2017.
Позивача було звільнено з військової служби та припинено контракт про проходження військової служби згідно із наказом Командира військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 02.05.2018 № 404с/т, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідок військової частини відповідач при звільненні позивача з військової служби не виплатив останньому відповідну компенсацію за невикористанні календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, вважаючи, що позивач не мав права на отримання додаткових відпусток як учасник бойових дій.
Невиплата спірних сум компенсації за 2017-2018 роки відповідачем у відзиві не заперечується.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( далі за текстом - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Крім того, відповідно до абзацу першого пункту 5 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.03.2018 № 200, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 р. за № 405/31857, у рік звільнення військовослужбовців зі служби, зазначених у пунктах 3, 4 цього розділу (а це - особи офіцерського складу, особи рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів або з інших підстав), у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки. Виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
При цьому посилання відповідача на встановлення обмежень такої компенсації пунктом 3 розділу XXXI Інструкції є не обґрунтованим та не береться судом до уваги, оскільки пунктом 3 встановлено термін, в який має бути здійснена оплата тривалості щорічної основної та додаткової відпусток, на які особа має право у році звільнення.
Отже, вказаний пункт не визначає умов виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку.
Також п. 10 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, визначає, що грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства України на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців Національної гвардії України з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
При цьому приписи закону щодо права військовослужбовця на отримання грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні зі служби є імперативними, реалізація даного права не передбачає необхідності вчинення певних дій з боку військовослужбовця, зокрема, звернення з даного питання з відповідним рапортом чи заявою.
З огляду на зазначене, суд вважає наявними підстави для врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по зразковій справі №620/4218/18, оскільки спірні правовідносини та обставини даної справи є подібними, нормативне регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та Національної гвардії України в частині права на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку не відрізняється.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про те, що при звільненні з військової служби у запас ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, у зв'язку з чим позовні вимоги стосовно виплати грошової компенсації за невикористану відпустку - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно суми компенсації, зазначеної позивачем у позовних вимогах, суд зазначає, що сума спірної компенсації відповідачем не розраховувалась та не визначалася.
В той же час, суд не наділений повноваженнями щодо обрахунку зазначеної суми та не може перебирати на себе повноваження щодо її обчислення.
З огляду на вищезазначене, належним способом захисту прав позивача суд вважає зобов'язання Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену при звільненні грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2017 - 2018 р.р. як учаснику бойових дій.
Щодо заявленої позивачем у позові вимоги про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає наступне.
Зі змісту обґрунтування заяви про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, а також доданих до матеріалів справи доказів вбачається, що позивачем понесені витрати на правову допомогу, які включають оплату за Направлення адвокатського запиту до Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України - 500 грн. та складання процесуальних документів: проекту позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду - 1500 грн.
Надаючи оцінку обґрунтованості заяви про відшкодування позивачу судових витрат в частині витрат на правничу допомогу суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат представником відповідача надані до суду:
1) договір про надання правової допомоги від 15.10.2020 № 28, умовами якого визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Адвокат за завданням Клієнта зобов'язується надавати Клієнту правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені Договором, а Клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.
Надання правової допомоги здійснюється у таких формах:
- представництво інтересів Клієнта під час здійснення адміністративного судочинства у Харківському окружному адміністративному суді, Другому апеляційному адміністративному суді.
- надання Клієнту правової інформації, консультацій, роз'яснень з правових питань;
- надання інших видів правової допомоги, якщо це необхідно для забезпечення виконання доручень клієнта.
Гонорар за цим договором складає 2000 грн. Сума гонорару може підлягати перегляду за домовленістю сторін. До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання Договору. Додатково до гонорару Клієнт за заявкою Адвоката оплачує останньому додаткові фактичні витрати, необхідні для виконання послуг (витрати на відправлення кореспонденції по справах Клієнта, вартість нотаріальних дій на користь клієнта, витрати на пальне, тощо, сплата інших витрат, погоджених з Клієнтом). Облік витрат по справам Замовника веде Клієнт. Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг.
2) акт наданих послуг від 05.11.2020, в якому визначено, що на виконання умов Договору про надання правової допомоги від 15.10.2020 № 28, адвокатом передано, а Клієнтом прийнято наступні послуги: Направлення адвокатського запиту до Військової частини НОМЕР_2 Національної Гвардії України - 500 грн. та складання процесуальних документів: проекту позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду - 1500 грн.
3) виписка по рахунку адвоката щодо сплати позивачем 15.10.2020 за договором № 28 грошових коштів в розмірі 2000 грн.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 3 ст. 134 КАС України).
Отже, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, має визначатися згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та підтверджуватися доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Як вбачається зі змісту договору про надання правової допомоги від 15.10.2020 № 28, його предмет не містить ані посилання на представництво інтересів позивача у справі № 520/15533/2020, ані предмет спору, з приводу якого визначено вартість послуг адвоката.
Акт наданих послуг від 05.11.2020 також не містить будь-якої інформації, яка б давала обґрунтовані підстави пов'язувати надання зазначених в акті послуг саме з представництвом інтересів позивача у справі № 520/15533/2020.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 не зазначена у справі в якості представника, позовна заява підписана особисто позивачем та подана позивачем особисто до канцелярії суду.
З огляду на вищевикладене, за первинними документами, наданими на підтвердження заявлених витрат на правову допомогу, неможливо встановити, що надання правової допомоги адвокатом Осадчою В.В. відбувалося саме в рамках справи № 520/15533/2020, що є підставою для відмови у відшкодуванні суми витрат на правову допомогу позивачу в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-11, 14, 77, 139, 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо невиплати при звільненні ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 невиплачену при звільненні грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2017 - 2018 р.р. як учаснику бойових дій.
В задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення, з урахуванням перебування судді у відпустці, складено 16 січня 2021 року.
Суддя Білова О.В.
Суддя Білова О.В.