24 грудня 2020 року справа №320/3453/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки)
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (надалі - відповідач, ГУ ДПС у Київській області), в якому позивач просить суд:
- скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019р. № Ф-6314-57 прийняту Головним управлінням ДФС у Київській області;
- списати суму заборгованості визначену у вимозі від 13.11.2019 р. № Ф-6314-57 та привести у відповідність інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 (код ЄРДПОУ НОМЕР_1 );
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що вона з 17.12.2007 по 31.10.2019 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на обліку в Фастівській ДПІ Васильківського управління ГУ ДПС у Київській області. З 01.01.2017 по 31.10.2019 підприємницькою діяльністю не займалася, доходу від такої діяльності не отримувала. Позивач зазначає, що 17.12.2019 нею було отримано від Головного управління ДПС у Київській області вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-6314-57, відповідно до якої сума боргу з єдиного соціального внеску становить 26539,00 грн. 31.10.2019 позивач звернулась до державного реєстратора та провела дії з приводу скасування своєї реєстрації.
Зауважує, що податковий орган при винесенні вимоги залишив поза увагою той факт, що позивач з 2004 року по теперішній час працює за основним місцем роботи на посаді оператора ЕВМ ПАТ «Київоблгаз», що підтверджується копією трудової книжки та довідкою підприємства, а відтак роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соцiальне страхування.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.05.2020 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, витребувано докази у відповідача.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву зазначив, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 08.04.2005 року, номер запису про проведення державної реєстрації 2 361 000 0000 001387. Згідно даних ІТС «Податковий блок» ФОП ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на загальній системі оподаткування.
Відповідач зазначає, що починаючи з 1 січня 2017 року фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року зобов'язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704 грн. за місяць, у 2018 році - не менше 819, 06 грн. за місяць, у 2019 - не менше 918, 06 грн. за місяць.
Отже, не зважаючи на те, що Позивач не отримувала дохід у звітному році або окремому місяці, остання як фізична особа-підприємець зобов'язана сплачувати ЄСВ, не зважаючи на те, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не здійснювала підприємницьку діяльність. При цьому зазначає, що для платників, які застосовують загальну систему оподаткування, впроваджено автоматичні щоквартальні нарахування єдиного внеску, тобто ФОП на загальній системі оподаткування зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 2 Закону N2464). У зв'язку з наявністю в ІКП Позивача за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати ЄСВ та відповідно до ст. 25 Закону № 2464 сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 року № Ф-6314-57 в сумі 26539,26 грн.
Також, відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №826/11623/16, відповідно до якої обчислення єдиного внеску та формування вимоги про сплату боргу здійснюється не лише на підставі актів перевірки, але й на підставі облікових даних з інформаційної системи фіскального органу. Отже вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця борг з єдиного внеску.
Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки з відповідними клопотаннями учасники справи до суду не звертались, суд з урахуванням викладеного, вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Фастівським РВ ГУ МВС України в Київській області 04 грудня 1996 року, місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Позивач 08.04.2005 зареєстрована фізичною особою-підприємцем (РНОКПП НОМЕР_1 ), про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 2 361 000 0000 001387, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.
08.04.2005 позивача взято на облік як платника податків в податковому органі за місцем реєстрації, перебувала на загальній системі оподаткування.
31.10.2019 позивачем припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця за власним рішенням, про що свідчить відповідний реєстраційний запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.28-29).
13.11.2020 Головним управлінням ДПС у Київській області на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів складено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6314-57, відповідно до якої станом на 31.10.2019 заборгованість ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску (недоїмка) складає 26539,26 грн.
За даними відповідача, контролюючим органом нарахований єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску позивача у розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди:
- за 2017 рік - 704 грн. х 12 = 8448,00 грн.;
- за І квартал 2018 року (граничний термін сплати 19.04.2018) - 819,06 грн. х 3 - 2457,18 грн.,
- за IІ квартал 2018 (граничний термін сплати 19.07.2018) - 819,06 грн. х 3 - 2457,18 грн.,
- за IIІ квартал 2018 (граничний термін сплати 19.10.2018) - 819,06 грн. х 3 - 2457,18 грн.,
- за IV квартал 2018 (граничний термін сплати 21.01.2019) - 819,06 грн. х 3 - 2457,18 грн.,
- за I квартал 2019 (граничний термін сплати 19.04.2019) - 918,06 грн. х 3 - 2754,18 грн.,
- за II квартал 2019 (граничний термін сплати 19.07.2019) - 918,06 грн. х 3 - 2754,18 грн.,
- за IIІ квартал 2019 (граничний термін сплати 19.10.2019) - 918,06 грн. х 3 - 2754,18 грн.
Вказана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6314-57 від 13.11.2019 року була отримана позивачем 17.12.2019, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с. 44).
Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернулась зі скаргою на вказану вимогу до ДПС України. Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 11.03.2020 №8988/6/99-00-08-08-01-06 скаргу позивача на вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6314-57 від 13.11.2020 залишено без розгляду (а.с.18-19).
Не погоджуючись із вказаною вимогою Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 № Ф-6314-57 у розмірі 26539,26 грн., позивач звернулась до суду з цим адміністративним позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Предметом спору у цій справі є правомірність визначення позивачеві як фізичній особі-підприємцю, що перебуває на загальній системі оподаткування, обов'язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за відсутності отримання ним доходу від здійснення підприємницької діяльності та з огляду на те, що позивач, зокрема у період нарахування ЄСВ, є найманим працівником та його роботодавці сплачують за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний страховий внесок.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" ("Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (надалі також - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Законом № 2464-VI визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Вимогами п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до вимог ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною 4 статті 8 Закону № 2464-VI встановлено, що порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Облік нарахованих і сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється контролюючим органом в інтегрованій картці платника, що відкривається за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися платниками.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або несплачена у строки, встановлені цим законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів Державною фіскальною службою України та її територіальними органами встановлена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (надалі по тексту - Інструкція №449).
Згідно з вимогами Закону № 2464-VI та Інструкції № 449 на платника покладено обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Законом України від 06.12.2016 № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 1 січня 2017 року, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Таким чином, фізичні особи-підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.
Частиною п'ятою статті 8 Закону № 2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.
Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.
Законом України від 21.12.2016 № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 - 3200,00 грн.
Враховуючи обов'язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці, зобов'язані сплатити до 09.02.2018 за звітний 2017 рік, щонайменше 8448,00 грн. (3200,00 грн. х 12 х 22% = 8448,00 грн.), відповідно щоквартальний платіж складає 2112,0 грн. (3200,00 грн. х 3 х 22% = 2112,00 грн.).
Крім того, з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 1 січня 2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов'язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.
Так, з 1 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону №2464-VI).
Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 №2246-VIII, установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року - 3723,00 грн.
Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.), поквартально:
до 19.04.2018 за звітний І квартал 2018 року, щонайменше 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.);
до 19.07.2018 за ІІ квартал 2018 року, щонайменше 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.);
до 19.10.2018 за ІІІ квартал 2018 року, щонайменше 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.);
до 21.01.2019 за ІV квартал 2018 року, щонайменше 2457,18 грн. (3723,00 грн. х 3 х 22% = 2457,18 грн.).
Законом України від 23.11.2018 №2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік", установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 - 4173,00 грн.
Відповідно, щоквартальний платіж складає 2754,18 грн. (4173,00 грн. х 3 х 22% = 2457 грн. 18 коп.), поквартально:
до 19.04.2019 за І квартал 2019 року, щонайменше 2754,18 грн. (4173,00 грн. х 3 х 22% = 2754,18 грн.);
до 19.07.2019 за ІІ квартал 2019 року, щонайменше 2754,18 грн. (4173,00 грн. х 3 х 22% = 2754,18 грн.);
до 19.10.2019 за ІІІ квартал 2019 року, щонайменше 2754,18 грн. (4173,00 грн. х 3 х 22% = 2754,18 грн.).
Статтею 6 Закону № 2464-VI визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до вимог п.п. 6, 7 ст. 13 Закону № 2464-VI та розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Приписами статті 25 Закону № 2464-VI та пункту 3 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом (п. 3 Розділу VI Інструкції).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Враховуючи наведене, на підставі Закону №2464-VI та Інструкції №449, контролюючим органом нараховано позивачу зобов'язання зі сплати єдиного соціального внеску за період І квартал 2017 року - ІІІ квартал 2019 року у сумі 26539,26 грн.
Відтак, як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється сторонами, за позивачем станом на час розгляду справи за даними відповідача обліковується заборгованість з єдиного соціального внеску на суму 26539,26 грн. як недоїмка з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, яка складається з суми боргу, яка нарахована відповідачем як мінімальний внесок за період І квартал 2017 року - ІІІ квартал 2019 року.
У позовній заяві позивач посилається та надає суду докази того, що вона є найманим працівником, як фізична особа-підприємець у спірному періоді не отримувала доходу від підприємницької діяльності, а її роботодавцем за основним місцем роботи виконувались всі вимоги щодо нарахування та своєчасності сплати за неї як найманого працівника єдиного соціального внеску, зокрема, за 2017-2019 роки.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, у відзиві на позовну заяву вказує на те, що фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці. При цьому, на думку відповідача, сплата ЄСВ у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець (утримань ЄСВ із заробітної плати немає), з приводу чого суд зазначає наступне.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховним Судом у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Враховуючи правовий висновок, викладений у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, суд при вирішенні спору повинен зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Судом встановлено, що згідно з даними трудової книжки позивача серії НОМЕР_3 від 16.02.1993 ОСОБА_1 в період з 04.08.2004 року і по теперішній час працює в Акціонерному товаристві «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» (ідентифікаційний код 20578072, адреса місцезнаходження: 08150, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м.Боярка, вул. Шевченка, буд. 178), що також підтверджується довідкою Васильківського відділення Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» від 19.12.2019 №ОГ000000566 (а.с.7-11, 14).
Згідно з довідкою Васильківського відділення Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» від 19.12.2019 №ОГ000000566 ОСОБА_1 з 04.08.2004 року і по теперішній час працює в Акціонерному товаристві «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз», на даний момент займає посаду Оператор з уведення даних в ЕОМ (ОМ).
Судом встановлено, що роботодавцем - АТ «Оператор газорозподільної системи «Київоблгаз» (ідентифікаційний код 20578072) за роботу на посаді оператора з введення даних в ЕОМ (ОМ), зокрема за період роботи з 01.01.2017 по 31.12.2017 позивачу нарахований дохід у сумі 51819,51 грн., за період роботи з 01.01.2018 по 31.12.2018 позивачу нарахований дохід у сумі 58309,66 грн., за період з 01.01.2019 по вересень 2019 року позивачу нарахований дохід у сумі 66191,30 грн., про що свідчить надана довідка від 19.12.2019 №ОГ000000566 (а.с.13-14).
Надана до матеріалів довідка за формою ОК-5, яка містить індивідуальні відомості про застраховану особу в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування з Реєстру застрахованих осіб щодо позивача, повністю підтверджує наведені дані про нарахований дохід позивача за вказаний період (а.с.16-17).
Отже, вказана вище юридична особа як роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, зокрема за період І квартал 2017 року - ІІІ квартал 2019 року, сплачував за неї як страхувальник єдиний соціальний внесок у розмірі не нижчому, ніж мінімальний страховий внесок за відповідний квартал відповідного року. Відповідачем не було надано доказів щодо несплати або сплати у розмірі, нижчому, ніж мінімальний страховий внесок за відповідний квартал відповідного року позивачем єдиного соціального внеску.
Доказів отримання позивачем, зокрема, у період І квартал 2017 року - ІІІ квартал 2019 року, доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено.
Контролюючий орган, при надісланні податкової вимоги від 13.11.2019 №Ф-6314-57 керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки позивач був фізичною особою-підприємцем.
Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього, зокрема, за період з 01.01.2017 по 30.09.2019, нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.
Отже, встановлені у цій справі обставини свідчать, що у період І квартал 2017 року - ІІІ квартал 2019 року, за який контролюючим органом позивачу нараховано суму недоїмки зі сплати єдиного внеску, яка становить 26539,26 грн., останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцем сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги, що відповідачем не надано доказів здійснення позивачем підприємницької діяльності у зазначеному періоді, суд вважає, що оскаржувану вимогу на суму 26539,26 грн. складено неправомірно, у зв'язку з чим дана вимога підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
Щодо позовних вимог про списання суми заборгованості, визначеної у вимозі від 13.11.2019 р. № Ф-6314-57 та приведення у відповідність інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Позивачем не наведено норму закону, якою передбачена можливість застосування такого способу захисту порушеного права як списання суми заборгованості, визначеної у вимозі про сплату боргу (недоїмки), яка перебуває в процесі судового оскарження, та не доведено, що такий спосіб забезпечує ефективний захист, тобто відновлює його порушене право, як того вимагають статті 5 та 245 КАС України.
При цьому, суд зауважує, що у даному випадку ефективним та достатнім способом захисту прав та інтересів позивача є визнання протиправною та скасування спірної вимоги, який повністю відновлює порушене право позивача.
Пунктом 63.11 статті 63 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи забезпечують достовірність даних про платників податків в Єдиному банку даних про платників податків - юридичних осіб та Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, реєстрі платників податку на додану вартість, реєстрі неприбуткових організацій та інших реєстрах, що формуються та ведуться контролюючими органами згідно з цим Кодексом, їх захист від несанкціонованого доступу, оновлення, архівування та відновлення даних.
Пунктом 63.12 статті 63 Податкового кодексу України передбачено, що інформація збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв'язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних.
Оперативний облік надходжень за податками та зборами від платників податків здійснюється контролюючим органом у відповідності до Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 № 422 ( далі - Порядок № 422).
Відповідно до п.2 розділу І Порядку №422 інтегрована картка платника - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Відповідно до п. 1 ч. 1 розділу 2 Порядку №422 з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКГІ за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 розділу 6 Порядку №422, первинними документами, на підставі яких в ІКП здійснюється погашення (зменшення) суми податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, є серед іншого рішення суду про вирішення питання по суті (скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання та пені суми єдиного внеску за результатами судового оскарження).
Аналізуючи зворотній бік інтегрованої картки платника позивача з ЄСВ суд зазначає, що інтегрована картка платника позивач з єдиного внеску містить інформацію про нарахування позивачу сум єдиного внеску за період з І кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2019 року у загальній сумі 26539,26 грн. (а.с.47).
Підставою для погашення боргу з єдиного внеску може бути рішення суму про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу на вказану суму. Саме на підставі рішення суду про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, яке набрало законної сили, контролюючий орган виключає з інтегрованої картки платника борг з єдиного внеску.
Оскільки предметом оскарження у даній справі є вимога сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019р. № Ф-6314-57, в якій відображена сума недоїмки з ЄСВ у розмірі 26539,26 грн., суд вражає, що вимоги позивача про списання суми заборгованості, визначеної у вимозі від 13.11.2019 р. № Ф-6314-57 та приведення у відповідність інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 , як спосіб захисту порушеного права є передчасними.
З цих підстав позовна вимога про списання суми заборгованості, визначеної у вимозі від 13.11.2019 р. № Ф-6314-57 та приведення у відповідність інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню частково.
Щодо твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою, оскільки оскаржувану вимогу позивачем отримано 17.12.2019, а до суду із позовом вона звернулась 21.04.2020, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.
Суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI.
Так, відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Згідно із абзацом 5 частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску (абзац 6 частини 4 статті 25 Закону №2464-VІ).
Відповідно до абзацу 10 частини 4 статті 25 Закону №2464-V у разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.
Отже, чинним законодавством України встановлено 10-денний термін, який обраховується з дати надходження вимоги про сплату єдиного внеску платнику, для оскарження її в адміністративному та/або судовому порядку.
Матеріали справи підтверджують, що вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6314-57 від 13.11.2019 року була отримана позивачем 17.12.2019, що підтверджується поштовим повідомленням, та не заперечується позивачем (а.с. 44).
В позовній заяві позивачем зазначено про оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному порядку до Головного управління ДПС у Київській області, яка подана до Головного управління ДПС у Київській області 26.12.2019, тобто в 10-денний строк для оскарження. Також в позовній заяві позивачем вказано, що рішенням Головного управління ДПС у Київській області №1848/К/10-36-08-01 від 21.01.2020 скарга позивача залишена без розгляду.
Не погодившись із рішенням Головного управління ДПС у Київській області №1848/К/10-36-08-01 від 21.01.2020 позивач звернулась зі скаргою на вимогу про сплату боргу (недоїмки) до ДПС України. Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 11.03.2020 №8988/6/99-00-08-08-01-06 скаргу позивача на вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6314-57 від 13.11.2020 залишено без розгляду (а.с.18-19).
Верховним Судом у постанові від 05.05.2020 у справі №520/9891/19 сформульовано висновок щодо застосування норм права при визначенні строку оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ у разі оскарження такої в адміністративному порядку та зазначено наступне.
Аналіз частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI свідчить про те, що законодавець визначив проміжок часу (10 днів), що настає з наступного дня після отримання платником вимоги, протягом якого особа має альтернативний порядок оскарження вимоги до вищестоящого органу або до суду.
При цьому, Закону № 2464-VI не визначив детального та послідовного алгоритму дій платника податків у разі незадоволення результатами досудового оскарження та, як наслідок, не визначив строків звернення до суду в такому випадку. Послідовного застосування цього ж строку (10 днів) двічі поспіль у разі незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку, Закон не передбачив.
Натомість строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги фіскального органу про сплату ЄСВ, визначений частиною четвертою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та складає три місяці з дня отримання платником ЄСВ рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду його скарги.
Матеріали справи свідчать про додержання позивачем 10-денного строку на оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному порядку до контролюючих органів, при цьому недотримання позивачем положень чинного законодавства про оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) при першочерговому оскарженні саме до ДПС України, а оскарження такої до територіального податкового органу, на думку суду підтверджує вчинення платником податків активних дій і не може бути розцінено судом як порушення строку на оскарження індивідуального акта.
В позовній заяві позивачем не зазначено дати отримання рішення ДПС України від 11.03.2020 №8988/6/99-00-08-08-01-06 про результати розгляду скарги, однак є очевидним, що таке рішення отримано позивачем після 11.03.2020, а отже в період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19".
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з урахуванням подальших змін та доповнень) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 на всій території України установлено карантин, дія якого продовжена постановами КМУ від 20.05.2020 № 392, від 17.06.2020 №500, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956 та від 09.12.2020 №1236, з урахуванням епідемічної ситуації в регіоні, з 19.12.2020 до 28.02.2021.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3 такого змісту:
"3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Даний Закон набрав чинності 02.04.2020 року.
В такій редакції пункт 3 розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України діяв до 17.07.2020.
17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 №731-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".
Вказаним Законом пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції:
"3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
Враховуючи, що оспорювана вимога Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2019 №Ф-6314-57 отримана позивачем після 11.03.2020, тобто в період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк звернення до суду з даним позовом до суду згідно п.3 р. VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 540-IX був продовжений на строк дії карантину, і з урахуванням норм Закону України від 18.06.2020 №731-ІХ тривав до 06.08.2020.
Приймаючи до уваги, що з позовом до суду позивач звернулась 13.04.2020, про що свідчить відтиск штемпеля на конверті, в якому надійшла позовна заява до суду, суд вважає, що строк звернення до суду в даному випадку не пропущений.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено судом, позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., на підтвердження чого надано квитанцію №0.0.1674965265.1 від 13.04.2020 (а.с.20).
При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.
Така правова позиція викладена, зокрема в Довідці про аналіз практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" у редакції Закону України від 22.05.2015 № 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", затвердженій Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 №2.
При цьому, суд вбачає за доцільне зауважити про те, що такі вимоги мають бути пов'язані одна з одною.
В даному випадку позовні вимоги про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та списання суми заборгованості, визначеної контролюючим органом в такій вимозі та приведення у відповідність інтегрованої картки платника податків розцінені судом як одна вимога, оскільки такі вимоги пов'язані одна з одною. За звернення до суду з позовною вимогою немайнового характеру передбачена сплата судового збору у розмірі 840,80 грн.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч.3 ст.139 КАС України).
Враховуючи, що правило пропорційного стягнення судового збору при частковому задоволенні позову стосується тільки вимог майнового характеру, тоді як заявлений позов містить одну позовну вимогу майнового характеру, яка при цьому містить вимогу про визнання протиправним акта, як передумову для застосування іншого способу захисту порушеного права, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - ГУ ДПС у Київській області.
Отже сплачений позивачем судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Київській області на користь позивача.
Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Скасувати вимогу Головного управління ДПС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2020 № Ф-6314-57.
3. В задоволенні вимоги про списання суми заборгованості, визначеної у вимозі від 13.11.2019 № Ф-6314-57 та приведення у відповідність інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст судового рішення складено 24.12.2020.
Суддя Кушнова А.О.