Справа №755/11378/18
Провадження №11-кп/824/1498/2021 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 153 КК України Суддя - доповідач - ОСОБА_2
15 січня 2021 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду ОСОБА_2 , перевіривши апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 02 серпня 2018 року щодо ОСОБА_3 ,
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02 серпня 2018 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12018100040004332 відносно ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 153 КК України, призначено до судового розгляду на 09 серпня 2018 року на 13 годину 00 хвилин у приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 5.
Цією ж ухвалою задоволено клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 30 вересня 2018 року включно.
На ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 02 серпня 2018 року захисником обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокатом ОСОБА_4 14.12.2020 року подано апеляційні скарги.
Перевіривши подані апеляційні скарги захисника, приходжу до висновку про необхідність їх повернення, з огляду на наступне.
Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
В офіційному тлумаченні частини другої статті 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 392 КПК України, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме: інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.
Так, згідно з ч. 2 ст. 392 КПК України, ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Разом з тим, рішенням № 4-р/2019 Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року, у справі за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 2 ст. 392 КПК України визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення ч. 2 ст. 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Відповідно до статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року № 2136-VIII закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно ч. 1 ст. 5 КПК України, процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Тобто, раніше чинний закон перестає застосовуватись у кримінальному провадженні після набрання чинності новим законом. На відміну від кримінального (матеріального) закону, кримінальний процесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для учасників кримінального провадження.
Як вбачається з матеріалів контрольного провадження, ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 02 серпня 2018 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12018100040004332 відносно ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 153 КК України, призначено до судового розгляду. Цією ж ухвалою задоволено клопотання прокурора про застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 30 вересня 2018 року включно.
З огляду на те, що оскаржувана ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 02 серпня 2018 року в частині обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 постановлена до ухвалення Конституційним Судом України рішення від 13 червня 2019 року, про неконституційність положень ч. 2 ст. 392 КПК України, приходжу до висновку, що така ухвала суду окремому оскарженню не підлягає, так як положеннями КПК України станом на час винесення оскаржуваної ухвали (02.08.2018), не було передбачено можливості апеляційного оскарження ухвали суду, постановленої в ході судового розгляду, про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право звернення до суду. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» встановлено, що право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження лише, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
З огляду на викладене, приходжу до висновку про відмову у відкритті провадження, оскільки апеляційні скарги подані на ухвалу місцевого суду, яка, станом на 02.08.2018 року не входила до переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку.
На підставі викладеного та керуючись ст. 399 КПК України, суддя, -
Апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 02 серпня 2018 року щодо ОСОБА_3 , повернути особі, яка їх подала, разом з усіма доданими до них матеріалами.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня отримання її копії.
Суддя
Київського апеляційного суду ОСОБА_2