справа №756/3495/2020 Головуючий у І інстанції - Белоконна І.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/1731/2021 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
12 січня 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Линок В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 вересня 2020 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Ідея Банк» про захист прав споживачів,
встановив:
В березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до АТ «Ідея Банк» про захист прав споживачів, мотивуючи свої вимоги тим, що 17 серпня 2015 року між нею та ПАТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір №Z06.226.71234, згідно якого відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти в сумі 54870 грн, а позивач зобов'язалася повернути надані кредитні кошти, сплативши проценти за користування кредитом від залишкової суми кредиту та обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в порядку, умовах та в строки, визначені кредитним договором.
Окрім того 05 липня 2016 року сторони уклали кредитний договір №Z03.226.72002, згідно якого відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти в сумі 100097 грн, а позивач зобов'язалася повернути надані кредитні кошти, сплативши проценти за користування кредитом від залишкової суми кредиту та обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в порядку, умовах та в строки, визначені кредитним договором.
Позивач вважає, що зміст договорів суперечить встановленим нормам діючого законодавства, а саме відповідач не виконав переддоговірної роботи з позичальником всупереч ЗУ «Про захист прав споживачів» та Постанови НБУ «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10 вересня 2007 року.
Зокрема, відповідачем належно не наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, у тому числі перелік і розмір інших фінансових зобов'язань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору, тощо.
Також, кредитні договори і зокрема графік платежів не містить відомостей про розмір сум погашення основного боргу вартості сплати всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом з урахуванням даних, передбачених у додатку до цих Правил.
У договорах не визначена вартість всіх супутніх послуг, вартість інших фінансових зобов'язань споживача, відсутній перелік, розмір і база розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення.
Крім того позивачу не було повідомлено, що при внесенні коштів на погашення кредиту у касі ПАТ «Ідея Банк» вона має сплачувати додаткові проценти з внесеної суми, що є прихованими процентами не зазначеними в договорі (розрахунково-касове обслуговування) і автоматично збільшує сукупну вартість кредиту.
На думку позивача, відповідач свідомо ввів позивача в оману щодо встановленого розміру всіх платежів та суми сукупної вартості кредитів. До того ж у договорах відсутня істотна умова договору - його реальна ціна. Всупереч принципу добросовісності в кредитному договорі є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Просила визнати кредитні договори №Z06.226.71234 від 17 серпня 2015 року та №Z03.226.72002 від 05 липня 2016 року недійсними із застосуванням наслідків недійсності правочину, а також здійснити зарахування грошових коштів, сплачених як плату за обслуговування кредитної заборгованості за кредитними договорами.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21 вересня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що суд першої інстанції не прийняв до уваги, що кредитний договір №Z06.226.71234 від 17 серпня 2015 року є таким, що порушує її права як споживача та підлягає визнанню недійсним в частині нарахування плати за обслуговування кредиту.
Вважає, що продавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
АТ «Ідея Банк» не повідомлено письмово апелянту всю необхідну інформацію щодо умов Договору про надання кредиту №Z06.226.71234 від 17 серпня 2015 року.
Відповідач скористався тим, що позивачу об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач, в порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті.
Просила, скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 вересня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
На апеляційну скаргу АТ «Ідея Банк» подало відзив, який обґрунтовувало тим, що з довідки-повідомлення від 17 серпня 2015 року яку власноручно підписала позивач вбачається, що остання підтвердила, що відповідач до підписання кредитного договору надав в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту і інші умови.
Крім того, у кредитному договорі дублюється та міститься інформація як про суму кредиту, в тому числі про плату за обслуговування кредитної заборгованості, всі інші істотні умови договору.
Згідно п. 5.1 Кредитного договору, Позивач заявляв та гарантував, що відповідач, перед укладенням кредитного договору повідомив позивача в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, ознайомився з тарифами Банку і згоден з ними; належний йому примірник оригіналу даного Договору вручено відповідачем при підписанні даного договору; умови даного договору вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам, а також надає свою згоду на збір, зберігання, використання та поширення через бюро кредитних історій, інформацію про нього, а також третім особам, у випадку невиконання Позивачем взятих на себе зобов'язань.
Окрім цього, Позивач був наділений правом звернутися до суду з даним позовом лише до 18 серпня 2018 року за кредитним договором №Z06.226.71234 від 17 серпня 2015 року та до 06 липня 2019 року за кредитним договором №Z03.226.72002 від 05 липня 2016 року тобто до закінчення спливу трирічного строку позовної давності який обраховується з наступного дня після укладення Кредитного договору.
Починаючи з 18 серпня 2018 року та 06 липня 2017 року таке право у позивача є втрачене.
У свою чергу позивач звернувся з таким позовом 12 березня 2020 року, тобто поза межами трирічного строку, що згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.
Просило залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 вересня 2020 року без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що 17 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» було укладено кредитний договір №Z06.226.71234, згідно якого відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти в сумі 54870 грн, а позивач зобов'язалася повернути надані кредитні кошти, сплативши проценти за користування кредитом від залишкової суми кредиту та обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в порядку, умовах та в строки, визначені кредитним договором.
Окрім того, 05 липня 2016 року сторони уклали кредитний договір №Z03.226.72002, згідно якого відповідач зобов'язався надати позивачу грошові кошти в сумі 100097 грн, а позивач зобов'язалася повернути надані кредитні кошти, сплативши проценти за користування кредитом від залишкової суми кредиту та обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в порядку, умовах та в строки, визначені кредитним договором.
Як вбачається з Довідок-повідомлення, які підписані позивачем, остання підтвердила, що відповідач до підписання Кредитних договорів надав позивачу у письмовій формі інформацію про умови кредитування, а саме: можлива сума кредиту; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі, між зобов'язаннями споживача - готівкова (видача коштів з каси Кредитодавця) та безготівкова (переказ коштів на вказаний клієнтом рахунок одержувача; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування - переваги (проценти нараховуються на залишок кредиту), недоліки (мінімальний вік Позичальника із довідкою про доходи 21 р., без довідки про доходи - 23 р.), ануїтетна схема погашення кредиту, яка призводить до подорожчання продукту; орієнтовна сукупна вартість кредиту.
Відповідно до п. 5.1 Кредитного договору Позичальник заявляє та гарантує, що Банк перед укладенням кредитного договору повідомив йому у належній формі у повному обсязі інформацію, передбачену ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», зазначена інформація йому відома та зрозуміла, з вказаним законом він ознайомлений; ознайомився з тарифами Банку і згідний з ними; умови даного Договору вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що і кредитний договір №Z06.226.71234 від 17 серпня 2015 року, і кредитний договір №Z03.226.72002 від 05 липня 2016 року містять інформацію як про суму кредиту, так і про детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину та відсоткову ставку, окрім того містить всі істотні умови передбачені законодавством України, позивач була ознайомлена зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується її підписом на всіх сторінках договору та окремо на Довідці-повідомленні.
Крім цього, спірні кредитні договори були укладені між сторонами 17 серпня 2015 року та 05 липня 2016 року, проте до суду з позовом позивач звернулася лише в березні 2020 року, тобто з пропуском строків позовної давності.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Так, з матеріалів справи, а саме з Довідки-повідомлення від 17 серпня 2015 року, яку власноручно підписала позивач вбачається, що остання підтвердила, що відповідач 27 серпня 2015 року, до підписання Кредитного договору, надав в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту та інші умови.
Крім того, у Кредитному договорі дублюється та міститься інформація як про суму кредиту, в тому числі про плату за обслуговування кредитної заборгованості (п.п. 1.1, 1.2, 1.4, 5.5, 6.1), всі інші істотні умови договору.
Також, в п. 5.5 Кредитного договору зазначено, що згідно постанови НБУ №168 від 10 травня 2007 року, реальна процентна ставка становить 98%. Абсолютне значення подорожчання кредиту складає 129398,5600 грн.
Пунктом 1.4 Кредитного договору передбачено, що Позичальник сплачує щомісячну плату в розмірі 2,8000% від початкової суми кредиту.
Згідно п.5.1. Кредитного договору, Позивач заявляв та гарантував, що Відповідач, перед укладенням Кредитного договору повідомив Позивача в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, ознайомився з тарифами Банку і згоден з ними; належний йому примірник оригіналу даного Договору вручено Відповідачем при підписанні даного договору; умови даного договору вважає справедливими і такими, що відповідають його інтересам, а також надає свою згоду на збір, зберігання використання та поширення через бюро кредитних історій, інформацію про нього, а також третім особам, у випадку невиконання Позивачем взятих на себе зобов'язань.
Така сама довідка повідомлення є і в іншому кредитному договорі.
Окрім того, відповідно до ст. 2 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Згідно п. 8 ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.
Наведене свідчить про те, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст.4 цього Закону є Договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.
За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими передбачаються зміни у будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливим.
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Оскільки в оспорюваному договорі плата за обслуговування кредитної заборгованості визначена не за формулою із змінними величинами, а відображена чітко визначеною фіксованою сумою, то така умова не суперечить положенням ч. 5 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Таким чином, з врахуванням тієї обставини, що Позичальник під час укладення Договору ознайомлювалася з його текстом та змістом в цілому, у тому числі, з Графіком щомісячних внесків, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила, а тому зміст Договору жодним чином не порушує її законних прав та інтересів.
Згідно ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року, нечесна підприємницька практика забороняється та включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність, що вводить споживача в оману або є агресивною.
Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Агресивною вважається підприємницька практика, яка фактично містить елементи примусу, докучання або неналежного впливу та істотно впливає чи може вплинути на свободу вибору або поведінку споживача стосовно придбання продукції.
Позивачем жодним чином не доведено вчинення Банком дій, що могли б кваліфікуватись як недобросовісна конкуренція а також провадження ним діяльності, спрямованої на введення споживача в оману, та застосування агресивної підприємницької практики.
За наведених обставин посилання Позивача на невідповідність оспорюваного договору загальним вимогам, передбаченим ст. 638 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, не відповідають дійсності, а відтак відсутні будь-які підстави, передбачені чинним законодавством, для визнання Кредитного договору недійсним в цілому.
Окрім всього, згідно ст. 257 ЦК України - Позивач був наділений правом звернутися до суду з позовом до 18 серпня 2018 року за кредитним договором №Z06.226.71234 від 17 серпня 2015 року та до 06 липня 2019 року за кредитним договором №Z03.226.72002 від 05 липня 2016 року тобто до закінчення спливу трирічного строку позовної давності який обраховується з наступного дня після укладення Кредитного договору.
Починаючи, з 18 серпня 2018 року та 06 липня 2017 року таке право у Позивача є втрачене.
У свою чергу, Позивач звернувся з позовом 12 березня 2020 року, тобто поза межами трирічного строку, встановленого ст. 257 ЦК України.
Отже, Позивач втратив право на визнання недійсними в судовому порядку Кредитного договору №Z03.226.72002 від 05 липня 2016 року та №Z06.226.71234 від 17 серпня 2015 року.
Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якого заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідач просив застосувати строки позовної давності подавши відповідну заяву до суду першої інстанції (а.с. 51-56).
Позивач, жодним чином не спростувала і не пояснила причини пропуску позовної давності.
Згідно ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.
Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня. коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Отже, позовна давність є строком для пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на норми закону, які регулюють спірні відносини, прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Висновки суду відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 15 січня 2021 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба