Справа № 594/1097/20Головуючий у 1-й інстанції Губіш О.А.
Провадження № 22-ц/817/94/21 Доповідач - Сташків Б.І.
12 січня 2021 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Сташків Б.І.
суддів - Хома М. В., Щавурська Н. Б.,
за участю секретаря - Костів Х.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу № 594/1097/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2020 року, ухваленого суддею Губіш О.А., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,-
У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів.
В обґрунтуванні позовних вимог позивач вказувала, що 14 лютого 2008 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем, в якому у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , який на даний час проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. Зазначала, що з січня 2019 року сторони припинили спільне проживання, відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає, життям дитини, її розвитком не цікавиться, участі у вихованні не приймає, спілкування з сином зводиться до короткочасних зустрічей чи розмов по телефону, іноді надає дитині незначні кошти. Зазначивши, що відповідач позбавив її з сином права проживання в будинку, де вони є зареєстрованими.
Окрім того позивач вказувала, що працює, обіймає посаду оператора ЕОМ ВАТ «Тернопільобленерго», де в середньому її щомісячний дохід складає від 6000 грн. до 7000 грн., проте отримувані нею кошти є недостатніми для забезпечення належних умов для проживання, виховання та розвитку сина. Зазначала, що на даний час вона проживає в орендованому житлі, витрати на які в місяць становлять близько 2000 грн. Вказувала,що фактично в середньому на утримання сина вона витрачає близько 6000 грн, куди входять витрати на придбання сезонного одягу та взуття, придбання продуктів харчування, витрати пов'язані з організацією навчального процесу, дозвілля та відпочинку сина. Окрім того вказувала що щотижня, вона витрачає близько 800 грн. на придбання продуктів харчування для сина це м'ясні вироби, молочні продукти, риба, сезонні фрукти та овочі, солодощі та інше. На придбання одягу та взуття в рік витрачає близько 6000-8000 грн. на рік, витрати пов'язані з навчанням, складають близько 1500 грн. на місяць. Крім того, витрати на відпочинок з сином у 2020 році в Коблево становили 20000 грн., на його відпочинок у Карпатах у літній період - 5000 грн. Вказувала, що дані витрати не є сталими, залежать від сезону та потреб дитини, але для неї одної є значними.
При цьому зазначала, що відповідач є фізично здоровий, працездатний, інших утриманців не має. До січня 2018 року перебував на заробітках за кордоном, де його дохід сягав 1000 Євро на місяць. На даний час їй відомо, що він працює, отримує нерегулярний дохід, в тому числі, працюючи за межами держави, а тому просила суд стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини в твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн. щомісячно, з урахуванням індексу інфляції, і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Борщівського районного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2020 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 аліменти на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в твердій грошовій сумі в розмірі 5000 грн. щомісячно, з урахуванням індексу інфляції, починаючи з 05 серпня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 840 грн. 80 коп. судового збору.
Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.
Не погодившись із вказаним рішенням суду від ОСОБА_1 поступила апеляційна скарга, в якій відповідач просить рішення суду скасувати в частині визначення розміру аліментів та стягнути з нього аліменти на утримання сина ОСОБА_4 в розмірі 2000 грн. щомісячно до досягнення ним повноліття.
У доводах апеляційної скарги посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неврахування усіх обставин справи.
Зокрема вказує, що оскільки зі слів позивача нею щомісяця витрачається на сина кошти близько 6000 грн., безпідставними є вимоги про стягнення з нього 5000 грн., тобто практично усю суму витрат, які витрачаються на сина. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не дослідив належним чином доводи позивача , не взяв до уваги подані ним посилання у відзив на позовну заяву, натомість врахував лише пояснення позивача, не дослідивши жодних доказів понесених нею витрат .
Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги, що на його утриманні перебуває його непрацездатна мати, яка окрім того з липня 2020 року здійснює постійний догляд за своєю престарілою мамою.
Окрім того вказує, що в оскаржуваному рішенні суд констатував той факт, що він не має регулярного доходу, натомість необґрунтовано стягує з нього 5000 грн. аліментів на дитину щомісячно.
Вважає, безпідставними посилання суду першої на той факт, що він перебуває за кордоном і що передавав звідти щомісяця кошти на утримання сина в сумі 150 євро, а тому спроможний виплачувати по 5000 грн. щомісячно, оскільки вважає що судом не взято до уваги, що він перебував за кордом до січня 2018 року, однак на даний час за кордоном не перебуває, жодних доходів не має.
На апеляційну скаргу поступив відзив від ОСОБА_2 , в якому сторона позивача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Зокрема вказує, що відповідач з 24 липня 2020 року перебуває на заробітках за межами держави, про що особисто повідомив суд, подавши заяву у справі № 594/933/20, яка знаходиться у провадженні Борщівського районного суду про розірвання шлюбу.
Зазначає, що мати відповідача постійно проживає та працює в Італії, а тому на утриманні відповідача не перебуває. Вважає, що суд першої інстанції підставно врахував те, що відповідач в минулому, перебуваючи за кордоном, на утримання сина щомісячно надавав кошти в сумі 150 євро, що на даний час становить близько 5000 грн. Зазначає, що вказана сума в повній мірі буде відповідати потребам дитини.
В судове засідання учасники справи не з'явились, про день та час розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку.
У поданій апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1 підтримує вимоги апеляційної скарги, просить розгляд справи проводити за його відсутності.
11 січня 2021 року від позивача ОСОБА_2 поступила заява про розгляд даної справи за її відсутності.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді питання про стягнення аліментів, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду,колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно положень ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши докази у справі у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є батьками неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 07 вересня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Борщівського районного управління юстиції Тернопільської області.
Відповідно до довідки ВАТ «Тернопільобленерго» № 3/050 від 23 липня 2020 року, позивач ОСОБА_2 працює в ВАТ «Тернопільобленерго» оператором ЕОМ. За період з січня по червень 2020 року, їй нараховано заробітну плату в розмірі 58071, 2 грн, з них сума до виплати становила 46747, 31 грн.
Згідно довідки Борщівської міської ради №1119 від 23 липня 2020 року, та з акту обстеження житловий умов заявника від 23 липня 2020 року, складеного комісією Борщівської міської ради, вбачається, що ОСОБА_2 зареєстрована в АДРЕСА_1 , проте, за вказаною адресою не проживає, а разом із сином проживає без реєстрації в АДРЕСА_2 . Син ОСОБА_3 , який є учнем ЗОШ №3, одноосібно виховується та утримується матір'ю.
Встановлено, що відповідач на даний час офіційно не працює, зареєстрований в АДРЕСА_1 , в будинку, який належить його матері ОСОБА_5 , в якому, окрім нього є зареєстрованими, але не проживають його мати ОСОБА_5 , позивач ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 . Наведене вбачається з копії трудової книжки серія НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 , довідки Борщівської міської ради №1284 від 25 серпня 2008 року, даних акту обстеження житлових умов заявника від 25 серпня 2020 року, складеного комісією Борщівської міської ради.
Нормами ч. 2 ст. 51 Конституції України гарантовано, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
Аналогічна правова норма закріплена й в ст. 180 СК України, яка також передбачає, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Вимогами ст. 5 протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод державою гарантовано, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування у шлюбі та у випадках його розірвання.
При цьому, на підставі вимог ч. 2 ст. 141 СК України законодавцем закріплено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого статтею 157 цього Кодексу.
Що стосується розміру утримання на дітей, яке гарантовано державою, то з цього приводу спірні правовідносини детально врегульовано законодавцем в ч. 2 ст. 182 СК України.
Так, вимогами абзацу першого ч. 2 ст. 182 СК України закріплено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Також згідно вимог ч. 1 ст. 27 Конвенції про права дитини,Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно вимог ч. 1 ст. 184 СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Згідно ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Частиною четвертою ст. 27 Конвенції про права дитини гарантовано, що Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів щодо забезпечення відновлення утримання дитини батьками або іншими особами, які відповідають за дитину як всередині Держави-учасниці, так і за кордоном.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Статтею 141 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина.
Частинами 1-3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», який набрав чинності 08 липня 2017 року, внесено зміни до СК України, ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», який, зокрема, передбачає підвищення мінімального розміру аліментів, спрощення процедури стягнення аліментів та оголошення аліментів власністю дитини.
Відповідно до вимог ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружину, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно із ст.184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.
До підстав визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі, стаття 184 СК України відносить: нерегулярний, мінливий дохід платника аліментів, одержання частини доходу в натурі та інші обставини, що мають істотне значення.
Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви (ст.191 СК України).
Установивши, що син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , проживає разом із матір'ю і перебуває на її утриманні, а відповідач у добровільному порядку на надає коштів на утримання сина, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність стягнення із відповідача аліментів на утримання дитини.
Разом з тим, визначаючи розмір аліментів у сумі відповідно на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 -5000 грн. щомісячно, суд першої інстанції не врахував, що в матеріалах справи відсутні докази матеріального стану відповідача, які б свідчили про реальну його можливість сплачувати аліменти у такому розмірі, а також відсутні докази наявності на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; не доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, тобто ті обставини, які необхідно встановити за вимогами ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів. Натомість, матеріали справи свідчать про задовільний матеріальний стан родини стягувача аліментів, де проживають діти.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позовної заяви про те, що оскільки відповідач в минулому, перебуваючи за кордоном, на утримання сина щомісячно надавав кошти в сумі 150 євро, що становить близько 5000 грн.,а тому розмір аліментів для нього буде посильним, оскільки на даний час в матеріалах справи відсутні докази про реальний заробіток. Окрім того, відповідач заперечує факт перебування його закордоном та отримання будь якого доходу на даний час.
Безпідставними є посилання позивача що робота за межами держави України є загальновідомим фактом, як і те, що таке місце не афішується, як і отримувані доходи, які є значно вищими середнього заробітку на території України, оскільки такі твердження є голослівними, не підтверджуються матеріалами справи та не впливають на визначення розміру аліментів на утримання дитини.
Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено обов'язок кожної сторони доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до приписів статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч.2 ст.182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік встановлено прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років: починаючи з січня 2020 - 2218 грн., з липня - 2318 грн., з грудня - 2395 грн.
Суд визначає розмір аліментів в кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи.
При визначенні аліментів у розмірі 5000 грн на дитину суд не врахував, що стягнення такої суми аліментів можливо у випадку доведення достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили про реальний розмір доходів відповідача, тому не можна стверджувати про їх достатність для сплати аліментів в розмірі, заявленому позивачем. Крім цього, судова колегія враховує, що батьки несуть рівні обов'язки по утриманню дитини, тому забезпечення дитині прожиткового мінімуму у розмірі, визначеному законом, покладається як на батька, так і на матір.
Разом з тим, суд першої інстанції не зауважив, що розмір аліментів на дитину відповідно - 5000 грн. перебільшує розмір прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку у 2020 році й необґрунтовано стягнув їх з відповідача у наведеному розмірі, достатність заробітку (доходу) якого для сплати аліментів у визначених розмірах доказами по справі не підтверджена.
Враховуючи викладене, виходячи з принципів розумності, справедливості, законності, верховенства права, а також з розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України, апеляційний суд доходить висновку про необхідність рішення суду змінити. Розмір визначених судом аліментів на утримання дітей відповідача підлягає зменшенню з 5000 грн до 3000 грн.
При цьому, зменшуючи розмір аліментів, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст. 185 СК України позивач не позбавлена можливості звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додаткових витрат на утримання дитини, які пов'язані з його навчанням, розвитком здібностей або його хворобою.
Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. Додаткові витрати визначаються залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно з пунктом 2 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п.п. 1,3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про зміну рішення суду та зменшення розміру стягнутих аліментів із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 - із 5000 грн. до 3000 грн. в твердій грошовій сумі щомісячно, з урахуванням індексу інфляції, починаючи з 05 серпня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
Керуючись ст. ст. 274, 367, 369, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Борщівського районного суду Тернопільської області від 15 жовтня 2020 року - в частині розміру стягуваних аліментів змінити.
Зменшити розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , жительки АДРЕСА_3 , зареєстрованої в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 5000 грн. до 3000 грн. в твердій грошовій сумі щомісячно, з урахуванням індексу інфляції, починаючи з 05 серпня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного тексту постанови - 12 січня 2021 року.
Головуючий: Сташків Б.І.
Хома М.В.
Судді: Щавурська Н.Б.