Справа № 643/107/21
Провадження № 2/643/2347/21
про залишення позову без руху
15.01.2021
Суддя Московського районного суду м. Харкова Новіченко Н.В., розглянувши
позовну заяву ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про встановлення місця знаходження дитини, усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини,
11.01.2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) в якому він просить:
1. з'ясувати місце знаходження дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
2. заборонити відповідачу ОСОБА_2 тимчасово перетинати кордон України, до встановлення місцезнаходження дитини;
3. ініціювати перевірку безпечності місця проживання дитини, забезпеченості дитини усім необхідним, чи використовуються отримані відповідачем аліменти на користь дитини, та чи відвідує дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 навчальний заклад;
4. зобов'язати ОСОБА_2 , не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
5. визначити такі способи участі, у спілкуванні та вихованні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : рівна опіка між батьком і матір'ю у порядку, який не буде перешкоджати навчанню дитини.
Розглянувши позовну заяву з доданими до неї документами на предмет наявності правових підстав для відкриття провадження у справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні № 9-зп від 25 грудня 1997 року офіційно розтлумачив цю норму та зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
Частиною 4 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб те ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Отже, доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений, зокрема, Цивільним процесуальним кодексом України.
Вимоги щодо змісту та форми позовних заяв визначені статтями 175, 177 Цивільного процесуального України.
При цьому, якщо подана позовна заява не відповідає таким вимогам, приписами частини 1 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України законодавець передбачив механізм залишення позовної заяви без руху задля забезпечення позивачу можливості у встановлений судом строк усунути недоліки позовної заяви, що забезпечить можливість вважати її такою, що подана у день її первинного подання та прийняття її судом до розгляду.
Залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Цивільним процесуальним кодексом України.
В даному випадку, подана позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, у зв'язку з чим підлягає залишенню без руху з посиланням на положення статті 185 Цивільного процесуального кодексу України, враховуючи наступне.
Частина 5 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України покладає на позивача обов'язок додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Положеннями частини 2 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
В силу приписів частини 5 статті 95 Цивільного процесуального кодексу України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Крім того, відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Разом з тим, як вбачається з додатків до позову, в якості «доказів» позивачем до позову додано ксерокопії документів, які взагалі не засвідчені у встановленому законом порядку та не зазначено про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу відносно письмових доказів поданих в копіях.
Відповідно до ч. 3 ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Однак, позивачем не надано власного письмового підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Крім того, частиною 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).
Статтею 2 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Згідно з приписами частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Положеннями статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Позивачем заявлено п'ять вимог немайнового характеру.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2 270, 00 грн.
Відтак, сума судового збору, що підлягає до сплати за звернення фізичною особою до суду із позовною заявою немайнового характеру становить 908, 00 грн.
За таких обставин, при зверненні до суду з даним позовом позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 4 540, 00 грн. (5 х 908, 00 грн. = 4 540, 00 грн.).
Проте, позивачем до позовної заяви додано квитанцію № 0.0.1967578866.1 про сплату судового збору в сумі 988, 00 грн., тобто в меншому розмірі, ніж встановлено чинним законодавством.
За таких обставин суд дійшов висновку, що всупереч приписів частини 4 статті 177 Цивільного процесуального кодексу України позивачем не надано належних доказів на підтвердження сплати судового збору.
Згідно з частинами 1, 2 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
За таких обставин, оскільки подана позовна заява не відповідає вимогам статті 177 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне залишити її без руху та надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків.
Керуючись статтями 177, 185, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
1.Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
2.Встановити ОСОБА_1 строк для усунення недоліків - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
3.Встановити ОСОБА_1 спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:
- подання оригіналу платіжного документа (квитанції, платіжного доручення тощо) про сплату судового збору у розмірі 3 552 (три тисячі п'ятсот п'ятдесят дві) грн.;
-подання підтвердження позивача про те, що ним не подано іншої заяви (заяв) з тим самим предметом та з тих самих підстав;
- подання документів (доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги) в оригіналах або копіях, які засвідчені у встановленому законом порядку із зазначенням про наявність у неї або іншої особи оригіналу письмового доказу.
4.Роз'яснити ОСОБА_1 , якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (частина 3 статті 185 Цивільного процесуального кодексу України).
5.Відповідно до статті 261 Цивільного процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її підписання. Дана ухвала не підлягає оскарженню.
Суддя Н.В. Новіченко