Справа № 320/6002/20 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О.
13 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Собківа Я.М.,
суддів: Глущенко Я.Б., Черпіцької Л.Т.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни на рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про визнання протиправними дій та скасування постанови,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни, в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо відкриття виконавчого провадження ВП №62401353 та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №62401353 від 23.06.2020 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати його та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свої доводи обґрунтовує тим, що фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку. При цьому наголошує, що чинне законодавство, яке регламентує спірні правовідносини, не містить застереження про здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації місця проживання боржника.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Станом на 13 січня 2021 року позивачем не надано до суду письмового відзиву (заперечень) на апеляційну скаргу.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно інформації з Єдиного реєстру боржників, приватним виконавцем Дорошкевич В.Л. відкрито виконавче провадження №62401353 з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика В.В. щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів.
Вважаючи протиправною постанову приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження, позивач звернувся з позовом до суду.
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем порушено вимоги Законів №1403-VIII та №1404-VIII в частині встановлених правил територіальної діяльності приватних виконавців, оскільки володіючи відомостями про зареєстроване місце проживання позивача (боржника), яке не відноситься до виконавчого округу приватного виконавця, відповідачем прийнято до виконання виконавчий документ з іншого виконавчого округо, про що винесено оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.
За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень частини 1 статті 27 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" №1403-VІІІ від 02 червня 2016 року (далі - Закон №1403) фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження".
Частиною 1 статті 25 Закону №1403 визначено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Згідно частини 2 статті 25 Закону №1403 приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
У силу приписів частини 6 статті 25 Закону №1403 виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон України №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною 1 статті 18 цього Закону передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження закріплені у розділі ІV Закону України №1404-VIII.
Так, відповідно до частини 2 статті 24 Закону України №1404-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Отже, як було вірно зазначено апелянтом, чинне законодавство, яке регламентує спірні правовідносини, не містить застереження про здійснення виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації місця проживання боржника.
До того ж, наведеними нормами приватний виконавець не уповноважений на проведення перевірки місця проживання, перебування боржника - фізичної особи, які зазначені у виконавчому документі.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 826/15676/16.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи виконавчого напису Приватного нотаріуса Колейчик В.В., який було надано відповідачу на виконання, останній містить відомості щодо адреси реєстрації позивача: АДРЕСА_1 , та адреси його проживання: АДРЕСА_2 .
У контексті наведеного судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Відповідно до частини 10 статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
З аналізу вказаних вище положень чинного законодавства вбачається, що фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку.
Крім того, відповідно до положень частини 3 статті 5 Закону України №1404-VIII приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання у випадках, передбачених цим Законом.
При цьому, частиною 4 статті 4 вказаного Закону закріплено перелік підстав, за наявності яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, однією з яких є пред'явлення виконавчого документа не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що зазначення у виконавчому написі нотаріуса інформації про місце проживання боржника на території, на яку поширюються функції відповідача, надавало останньому право на прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, а підстави для повернення виконавчого документа були відсутні.
З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження №61821943 від 14 квітня 2020 року прийнята з дотриманням правил територіальної діяльності, а тому скасуванню із зазначених Позивачем підстав не підлягає.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосував норми матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Дорошкевич Віри Леонідівни - задовольнити.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2020 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни про визнання протиправними дій та скасування постанови - відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач Собків Я.М.
Суддя Глущенко Я.Б.
Суддя Черпіцька Л.Т.