16 січня 2021 р. Справа № 520/7712/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2020, головуючий суддя І інстанції: Єгупенко В.В., м. Харків, по справі № 520/7712/2020
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (надалі - відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), в якому просив зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені (відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2019 №40), за період з 16.03.2019 по 08.05.2020 (по день фактичного неоспореного повного розрахунку) на суму 251923 (двісті п'ятдесят одна тисяча дев'ятсот двадцять три) грн 75 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після звільнення зі служби, на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі № 520/9720/19 від 10.12.2019, ВЧ НОМЕР_1 провела кінцевий розрахунок із позивачем, тільки 08.05.2020, у зв'язку з чим вважає що має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 р. по справі № 520/7712/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) про зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені (відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2019 №40) по час фактичної виплати заборгованості.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 р. по справі № 520/7712/2020 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач стверджує, що відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ст.ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки позивач в аркуші співбесіди погодився з тим, що не має фінансових претензій до відповідача, а спір щодо виплати позивачеві грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій виник вже після його звільнення. Вважає, що відсутні підстави стверджувати, що положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після звільнення та мала місце після того, як її сума встановлена судом.
В надісланому до суду апеляційної інстанції письмовому відзиві на апеляційну скаргу позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване. Вказує, що внаслідок протиправного непроведення з ним при звільненні з військової служби в повному обсязі остаточного розрахунку (невиплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2017 по 2019 рік та індексація за 2016-2018 роки), що підтверджено рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 року, яке набрало законної сили 10.02.2020 року, він в силу ст.ст. 116, 117 КЗпП України має право на отримання компенсації за затримку розрахунку, який відповідач мав провести 08.05.2020. Така правова позиція висловлена і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 (провадження №11-1210апп19). Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, Верховний Суд прийшов до висновку про наявність права позивача на отримання відшкодування за затримку виплати розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено його позов в цій частині.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ), з 01.08.1993 по 15.03.2019 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно копії наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2019 № 40, ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та з 15.03.2019 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення.
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 08.12.2017.
Як підтверджено матеріалами справи, 19.06.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив: 1) виплатити різницю недоотриманої компенсації вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 1598,53 грн.; 2) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку, як учаснику бойових дій за 2017 - 2019 роки; 3) нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені починаючи з 15.03.2019 по час проведення з позивачем остаточного розрахунку.
Листом №1131 від 15.07.2019 військовою частиною НОМЕР_1 позивачу, зокрема, відмовлено у наданні компенсації за дні невикористаної додаткової відпустки з підстав не набуття ним права на отримання даної відпустки у зв'язку з відсутністю його звернення з рапортом під час проходження військової служби щодо надання такої відпустки та виплати компенсації за неї, яка не є обов'язковою, а надається за бажанням.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 (яке набрало законної сили 10.02.2010) по справі №520/9720/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2019 рік у зв'язку зі звільненням з військової служби у запас.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01.05.2013 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 30.11.2018.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01.05.2013 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 30.11.2018.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Вважаючи, що відповідач протиправно, після остаточного розрахунку з позивачем, не виплатив останньому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по день фактичного розрахунку, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, під час останнього розрахунку з позивачем, який було здійснено під час звільнення позивача з військової служби, протиправно не виплатив йому компенсацію за неотриману щорічну додаткову відпустку (14 днів), як учаснику бойових дій та індексацію, що призвело до втрати частини доходу позивача, а тому наявні підстави для застосування наслідків, визначених у шляхом зобов'язання ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені по час фактичної виплати заборгованості.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визначення суми, що має бути нарахована та виплачена відповідачем, суд першої інстанції виходив з того, що визначення розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені по час фактичної виплати заборгованості є дискреційними повноваженням саме відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склались між учасниками справи, регулюються Конституцією України та Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: «Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум», яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Колегією суддів встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2019 по справі №520/9720/19, яке набрало законної сили 10.02.2010, Військову частину НОМЕР_1 зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та індексацію грошового забезпечення з 01.05.2013 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 30.11.2018.
На виконання вказаного рішення суду, відповідач, 08.05.2020, провів розрахунок з позивачем (а.с. 17).
Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2019 рік , виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та індексації грошового забезпечення з 01.05.2013 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 30.11.2018.
Таким чином, предметом спору в цій справі є стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 15.03.2019 (дати виключення позивача зі списків особового складу військової частини) до моменту остаточного розрахунку 08.05.2020.
Посилання відповідача у відзиві на позов на висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України, як на підставу для відмови в задоволенні позову, колегія суддів вважає необґрунтованим з огляду на таке.
Як вбачається із рішення ЄСПЛ, позовні вимоги у спорі, який передано на розгляд ЄСПЛ, ґрунтувались на тому, що стаття 117 КЗпП України надавала заявниці право на отримання компенсації за несвоєчасну виплату заборгованості із заробітної плати до дня її фактичної виплати, навіть за періоди невиконання рішення, якими присуджувалась така виплата.
Однак доводи заявниці не прийняли суди. Зокрема, рішення суду від 15 червня 1999 року та від 26 листопада 2003 року щодо відмови в задоволенні позовних вимог заявниці ґрунтувалися на тому, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України могла вимагатись заявницею лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати рішеннями від 8 липня 1997 року та 25 травня 1998 року та що тримісячний строк для вчинення процесуальних дій розпочався з цих дат. З прийняттям цих рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються у справі заявниці, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію було замінено на зобов'язання виконати судові рішення на користь заявниці, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Разом з тим у своєму рішенні ЄСПЛ не вирішував питання щодо необхідності застосування тієї чи іншої норми права національного законодавства та її тлумачення, а констатував, що застосування процесуальних обмежень у справі заявниці значною мірою залежало від тлумачень матеріальних норм Кодексу законів про працю. Звернув увагу на те, що частина друга статті 117 КЗпП України, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117 КЗпП України.
Аналізуючи застосування судами статей 116 та 117 КЗпП України, ЄСПЛ у рішенні вказав, що обґрунтуванню, наведеному судами, не вистачає чіткості і ясності, оскільки суди детально не розглянули двояку дію статті 117 КЗпП України, однак воно не свідчить про жодні прояви несправедливості чи свавілля, і процесуальні обмеження доступу заявниці до суду не застосовувались непропорційно.
Крім того, у пункті 58 рішення ЄСПЛ вкотре наголосив, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам (рішення у справі Waite and Kennedy v. Germany), заява № 26083/94, пункт 54, ЄСПЛ 1999-I).
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15).
Такі висновки колегії суддів відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 по справі № 821/1083/17, яка, в силу положень ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковими для врахування судами.
Посилання відповідача на те, що ст.ст. 116, 117 КЗпП України не застосовуються до спірних відносин, оскільки останні урегульовані спеціальними нормативно-правовими актами, які не передбачають стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів вважає неприйнятними з наступних підстав.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 по справі № 825/66/16.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку з 15.03.2019 (день виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по день фактичного розрахунку 08.05.2020, що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України.
Разом з цим, суд першої інстанції, встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не визначив розмір такого відшкодування, пославшись на те, що розрахунок таких сум є дискреційним повноваженням відповідача.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим, оскільки за змістом статті 117 КЗпП України обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд.
Приписами ст. 80 КАС України передбачено право суду за власною ініціативою витребувати докази, однак, суд першої інстанції, не скористався такою процесуальною можливістю, що в підсумку призвело до неправильного обрання способу захисту порушеного права позивача в частині визначення розміру належного йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відтак суд апеляційної інстанції, не виходячи за межі повноважень, встановлених статтею 308 КАС України, вважає за необхідне здійснити відповідний розрахунок самостійно.
З метою здійснення розрахунку колегією суддів постановлено ухвалу від 14.01.2021, якою від Військової частини НОМЕР_1 витребувано, зокрема, довідку про середньоденну заробітну плату (грошове забезпечення) ОСОБА_1 , розраховану виходячи з середньомісячного заробітку за останні повністю відпрацьовані два місяці перед звільненням відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
На виконання вказаної ухвали відповідачем надано довідку № 99 від 14.01.2021, в якій відповідач, посилаючись на статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 (надалі - Порядок № 260), стверджує, що довідку про середньоденну заробітну плату заробітну ОСОБА_1 , розраховану виходячи з середньомісячного заробітку за останні повністю відпрацьовані два місяці перед звільненням відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 надати неможливо так як, зазначений порядок обчислення не застосовується для військовослужбовців Збройних Сил України.
В той же час, Порядок № 260 визначає лише механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до абз 1-2 п. 7 Порядку № 260 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Разом з цим Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), відповідно до п. 2 якої її дія поширюється на підприємства, установи і організації незалежно від форми власності, а також на фізичних осіб - підприємців та фізичних осіб, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників. Роз'яснення з питань обчислення середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження надаються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, а у разі коли виплати за середньою заробітною платою провадяться з бюджету або громадських фондів споживання, - за участю Міністерства фінансів і відповідних фондів.
Також, пунктом 1 розділу 1 Порядок № 100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Отже, з урахування положень ст. 117 КЗпП України, у спірних відносинах підлягає застосовуванню Порядок № 100, як такий що визначає порядок обчислення середньої заробітної плати.
Чинне законодавство не містить жодних положень щодо неможливості застосування постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 для обчислення середньої заробітної плати військовослужбовців, більш того, п. 4 розділу ІІІ Порядку № 100 врегульовано особливості виплати заробітної плати військовослужбовцям, які були звільнені в запас з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період та повторно призвані для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, що спростовує позицію відповідача про неможливість застосування Порядку № 100 до військовослужбовців.
Разом з цим, позивачем через канцелярію суду подано довідку про розмір додаткових видів грошового забезпечення та премії для обчислення пенсії № 476 від 15.03.2019, яка і врахована судом апеляційної інстанції при прийнятті рішення.
Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з абз 2 п. 7 Порядку № 260 середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 15.03.2019. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є січень 2019 року (31 календарний день) та лютий 2019 року(28 календарних днів).
Виходячи зі змісту наданої позивачем довідки про розмір додаткових видів грошового забезпечення та премії для обчислення пенсії № 476 від 15.03.2019, грошове забезпечення позивача за два повністю відпрацьованих місяці перед звільненням (січень 2019 року та лютий 2019 року) становить 35472,5 грн, тобто по 17736,25 грн за кожний місяць (посадовий оклад - 4930,00 грн, оклад за військове звання - 1340,00 грн, надбавка за вислугу років - 3135,00 грн, надбавка за особливості проходження служби - 6113,25 грн, надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці - 493,00 грн, премія - 1725,50 грн), тобто середньо місячна заробітна платка позивача складає 17736,25 грн ( (17736,25+17736,25)/2 = 17736,25),
Так, у січні 2019 року та лютому 2019 року було усього 59 днів, отже середньоденна заробітна плата позивача за два повністю відпрацьованих місяці склала 601,23 грн (35472,5/59).
Як вже було зазначено вище в день звільнення позивача зі служби 15.03.2019, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та індексації грошового забезпечення з 01.05.2013 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 30.11.2018.
Виплата вказаної грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та індексації грошового забезпечення з 01.05.2013 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 30.11.2018 в сумі 28118,84 грн позивачу була виплачена лише 08.05.2020, що підтверджується копією виписки з рахунку позивача (а.с.17).
Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (15.03.2019) та дату проведення остаточного розрахунку (08.05.2020), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 420 днів.
Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 16.03.2019 (наступний день після звільнення) по 08.05.2020 становить 251915,37 грн (601,23 грн - середньоденний заробіток позивача * 419 днів).
При цьому, колегія суддів зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовим позиціям викладеним у Постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 по справі № 480/3105/19, у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 258410,53 гривень, з яких: грошове забезпечення - 230291,69 грн (89,1185 %) та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та індексація грошового забезпечення з 01.05.2013 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 30.11.2018 - 28118,84 гривень (10,8815%).
Обрахована колегією суддів відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2017 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та індексації грошового забезпечення з 01.05.2013 по 30.04.2014 та з 01.01.2016 по 30.11.2018, становить 251915,37 грн грн.
Колегія суддів, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 27412,17 грн (10,8815% від 251915,37 грн).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 317 КАС України).
З огляду на викладені вище висновки, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 р. по справі № 520/7712/2020 змінити, виклавши абзац другий рішення суду в наступній редакції : "Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені (відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2019 № 40) по час фактичної виплати заборгованості (по 08.05.2020) у розмірі 27412,17 грн (двадцять сім тисяч чотириста дванадцять гривень 17 копійок)".
Керуючись ч.4 ст.241, ч.4 ст.229, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.09.2020 по справі № 520/7712/2020 - змінити, виклавши абзац другий рішення суду в наступній редакції : "Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені (відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.03.2019 № 40) по час фактичної виплати заборгованості (по 08.05.2020) у розмірі 27412,17 грн (двадцять сім тисяч чотириста дванадцять гривень 17 копійок)".
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01 вересня 2020 р. по справі № 520/7712/2020 щодо задоволення позову - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова