11 січня 2021 р.Справа № 520/7301/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Перцової Т.С. , Спаскіна О.А. ,
за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., м. Харків, повний текст складено 09.09.20 року по справі № 520/7301/2020
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95"
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування податкового повідомлення - рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95" (далі по тексту - позивач, ТОВ "БРЕНТ ОЙЛ-95", товариство) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просить суд:
- скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.02.2020 № 00000990510, прийняте ГУ ДПС у Харківській області.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95" - залишено без задоволення.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не застосовано до спірних відносин Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності", який підлягав застосуванню, а саме частини 1 статті 8 та частини 2 статті 20 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 № 222-VIII (далі - Закон № 222-VIII). Суд першої інстанції взагалі не з'ясував обставини запровадження процедури ліцензування торгівлі пальним в липні 2019 та не врахував відсутність законодавчо визначеного порядку отримання ліценції на право здійснення роздрібної торгівлі пальним станом на день набрання чинності Законом України від 23.11.2018 року № 2628-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" (далі - Закон № 2628-VIII). Так, позивач зауважує, що до 01.07.2019 Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (далі - Закон № 481/95-ВР) не передбачав ліцензування роздрібної торгівлі паливом. Зміна ж законодавчого регулювання спірних правовідносин була здійснена без перехідного періоду, що призвело до того, що 01.07.2019, тобто в день, коли органи ДПС отримали повноваження на розгляд і вирішення заяв суб'єктів господарювання на отримання відповідних ліцензій, діяльність таких суб'єктів без відповідної ліцензії визнавалась протиправною і мала наслідком притягнення до відповідальності. Поряд із цим зазначає, що діяльність до отримання відповідної ліцензії ним не здійснювалась, а сама ліцензія була одержана ним у максимально короткий строк. При цьому, суд першої інстанції взагалі не дослідив обставини добровільного зупинення роботи АЗС в частині реалізації пального. ТОВ «Брент Ойл-95» не мав умислу не отримувати ліцензію на роздрібну торгівлю паливом. Більше того, станом на дату проведення перевірки усі документи щодо отримання ліцензії до Головного управління ДПС у Харківській області були надані, а відповідна ліцензія - отримана.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу - безпідставною, у зв'язку з чим просить її залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 - без змін.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні відповідно до приписів статті 229 КАС України.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що ТОВ "БРЕНТ ОЙЛ-95" в установленому порядку зареєстровано в якості юридичної особи.
Головним управлінням ДПС у Харківській області видано наказ № 1541 від 23.10.2019 про проведення фактичної перевірки господарського об'єкту, в якому здійснює діяльність ТОВ "БРЕНТ ОЙЛ-95" (код за ЄДРПОУ 42623890), розташованого за адресою: вул. Бєлгородська, буд. 99, с. Руська Лозова, траса Харків-Бєлгород, Дергачівський район, Харківська область, яким наказано провести з 24.10.2019 фактичну перевірку тривалістю у відповідності до вимог п. 82.36 ст. 82 Податкового кодексу України (а.с. 43).
Відповідно до належним чином оформлених направлень ГУ ДПС у Харківській області від 23.10.2019 № 1736 та № 1735, на підставі п.п. 80.2.2, п.п. 80.2.5, пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України працівниками ГУ ДПС у Харківській області 28.10.2019 проведено фактичну перевірку господарського об'єкту, в якому здійснює діяльність ТОВ "БРЕНТ ОЙЛ-95" (код за ЄДРПОУ 42623890), розташованого за адресою: вул. Бєлгородська, буд. 99, с. Руська Лозова, траса Харків-Бєлгород, Дергачівський район, Харківська область (а.с. 44, 45).
Після ознайомлення з наказом про проведення фактичної перевірки працівник АЗС, оператор ОСОБА_1 , розписався у направленнях.
Відповідно до ст. 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України за результатами контрольно-перевірочних заходів 28.10.2019 складено акт фактичної перевірки № 226/20/34/РРО/42623890, в якому відображено всі встановлені порушення. Акт фактичних перевірок підписано працівником ТОВ "БРЕНТ ОЙЛ-95" з зауваженнями, та відповідно отримано другий примірник акту про результати фактичної перевірки (а.с. 46-48).
Рішенням від 18.11.2019 до ТОВ "БРЕНТ ОЙЛ-95" застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 250000,00 грн. за роздрібну торгівлю пальним без наявності відповідної ліцензії (а.с. 7).
17 грудня 2019 року позивач звернувся зі скаргою до Голови Державної податкової служби України (а.с. 52-54).
Рішенням про результати розгляду скарги Державної податкової служби України від 19.02.2020 № 6292/6/99-00-0805-06-06 скаргу позивача задоволено частково, скасовано рішення ГУ ДПС у Харківській області від 18.11.2019 № 00002580510 та зазначено про необхідність винесення нового податкового повідомлення-рішення на підставі акту перевірки (а.с. 9-11).
На підставі акту перевірки № 226/20/34/РРО/42623890 від 28.10.2019 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 00000990510 від 28.02.2020, яким до позивача застосовано суму штрафних фінансових санкцій в сумі 250000 грн., код платежу 21081500 (а.с. 42).
Позивач, не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, звернувся до суду з позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак позовні вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 28.02.2020 року № 00000990510 за роздрібну торгівлю пальним без наявності ліцензії у вигляді штрафу у сумі 250 000 грн. 00 коп. задоволенню не підлягають.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР (далі - Закон № 481) визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.
Статтею 1 Закону № 481, серед іншого, надано визначення наступним поняттям:
ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку;
оптова торгівля пальним - діяльність із придбання та подальшої реалізації пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик суб'єктам господарювання (у тому числі іноземним суб'єктам господарювання, які діють через своє зареєстроване постійне представництво) роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» від 23 листопада 2018 року № 2628-VІІІ внесені зміни до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», якими, зокрема, запроваджено ліцензування роздрібної торгівлі пальним, які набрали чинності з 01.07.2019.
Відповідно до статті 15 Закону № 481 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) імпорт, експорт алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюються суб'єктами господарювання всіх форм власності без ліцензії. Оптова торгівля на території України алкогольними напоями та тютюновими виробами здійснюється за наявності у суб'єктів господарювання всіх форм власності ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.
Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2628-VІІІ останній набирає чинності з 1 січня 2019 року, крім, зокрема, підпункту 6 (щодо змін до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"), підпункту 17 (щодо змін до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності") пункту 2 розділу II цього Закону, що набирають чинності з 1 липня 2019 року.
Одночасно, Законом № 2628-VІІІ доповнено частину другу статті 17 Закону № 481, за якою до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії - 250000 гривень.
За змістом статті 15 Закону № 481 суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Ліцензії на право оптової торгівлі пальним видаються терміном на п'ять років органом виконавчої влади, уповноваженим Кабінетом Міністрів України.
Ліцензія видається за заявою суб'єкта господарювання, до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.
Ліцензія або рішення про відмову в її видачі видається заявнику не пізніше 10 календарних днів (щодо пального - не пізніше 20 календарних днів) з дня одержання зазначених у цьому Законі документів.
Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює (встановлює, визначає) Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 2 березня 2015 року № 222-VIII.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 7 Закону України № 222-VIII (в редакції з 01 липня 2019 року), ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, як, зокрема, виробництво і торгівля пальним, яка ліцензується відповідно до Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального».
Частиною першою статті 8 Закону № 222-VIII (в редакції на 1 липня 2019 року) у разі запровадження ліцензування нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності або нової частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб'єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття.
Згідно з абзацем 4 пункту 4 частини першої статті 3 Закону № 222-VIII у разі внесення змін до нормативно-правових актів у сфері ліцензування, передбачається достатній для реалізації цих змін строк, але не менш як два місяці.
Частиною другою статті 20 Закону № 222-VIII встановлено, що у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.
Згідно з підпунктом 27 пункту 4 Положення про Державну податкову службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06 березня 2019 року № 227 Державна податкова служба України відповідно до покладених на неї завдань здійснює ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва пального, з оптової, роздрібної торгівлі та зберігання пального і контроль за таким виробництвом. ДПС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку її територіальні органи.
Відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 19 червня 2019 року № 545 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» територіальні органи ДФС визначено органом ліцензування господарської діяльності з роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального. Вказана постанова набрала чинності 01 липня 2019 року.
Листом Державної фіскальної служби від 30 травня 2019 року за № 17014/7/99-99-12-01-01-17 на виконання Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів» доведено територіальним органам - головним управлінням ДФС в областях та м. Києві, що суб'єкти господарювання можуть подати документи на розгляд до органу ліцензування для отримання відповідних ліцензії на адресу Головних управлінь ДФС в областях та м. Києві за місцем роздрібної торгівлі пальним, починаючи з 12 червня 2019 року. При цьому, Головні управління ДФС у областях та м. Києві мають видавати зазначені ліцензії суб'єктам господарювання, починаючи з 01 липня 2019 року.
Механізм застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України №481, регламентований спеціальним Порядком, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 року № 790 (далі - Порядок № 790).
Відповідно до пунктів 2 та 3 Порядку № 790 за порушення, передбачені статтею 17 Закону України № 481, до суб'єктів підприємницької діяльності, винних у вчиненні порушень, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірах, передбачених Законом.
Згідно з пунктом 5 Порядку № 790 підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є: акт перевірки додержання суб'єктом господарювання встановлених законодавством вимог, обов'язкових для виконання під час здійснення оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, складений органом, що видав ліцензію, у якому зазначається зміст порушення і конкретні порушені норми законодавства; результати проведення органом, який видав ліцензію, іншими органами виконавчої влади в межах їх компетенції перевірок суб'єкта господарювання, пов'язаної з виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб'єктами господарювання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення про застосування фінансових санкцій слугував факт здійснення на АЗС ТОВ "БРЕНТ ОЙЛ-95" роздрібної торгівлі пальним до моменту отримання відповідної ліцензії.
Так, матеріалами справи підтверджено, що для здійснення господарської діяльності ТОВ "БРЕНТ ОЙЛ-95" отримано ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним: № 20110314201900445 від 16.07.2019 р., термін дії з 16.07.2019 по 16.07.2024, за адресою: 62000, Харківська область, Дергачівський район, с. Руська Лозова, траса Харків-Бєлгород, вул. Бєлгородська, буд. 99, АЗС (а.с. 76).
В свою чергу, в ході проведення перевірки контролюючим органом встановлений факт здійсненння реалізації пального на АЗС за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Руська Лозова, траса Харків-Бєлгород, вул. Бєлгородська, буд. 99 ємністю 3,87 л за ціною 25,79 грн. за літр на загальну суму 99,81 грн. Розрахункову операцію через РРО проведено, касовий чек встановленого зразка роздруковано, видано та долучено до акту фактичної перевірки.
За даними АІС "Податковий блок" по РРО заводський номер ТS 80090155, який використовується позивачем на АЗС за адресою: Харківська область, Дергачівський район, с. Руська Лозова, траса Харків-Бєлгород, вул. Бєлгородська, буд. 99, суб'єктом господарювання 01.07.2019 проведено реалізацію пального на загальну суму 1499,83 грн., що підтверджується відповідним електронним звітом, надісланим до ДПС України (а.с. 51).
При цьому, право на роздрібну торгівлю пальним позивач набув з 16.07.2019, а саме з моменту строку дії відповідної ліцензії.
Тобто, за висновками акту перевірки, з якими погодився і суд першої інстанції, 01.07.2019 товариство здійснювало реалізацію пального з порушенням вимог Закону України № 481.
Так, вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведена відсутність факту роздрібної торгівлі пальним 01.07.2019, а зазначений факт підтверджується наданими відповідачем належними та допустимими докази, зокрема, актом перевірки, фіскальним чеком, витягом з системи ІС “Податковий блок”.
В свою чергу, суд першої інстанції взагалі не дослідив той факт, що затримка в отриманні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним була зумовлена виключно відсутністю законодавчо визначеного порядку отримання таких ліценцій станом на день набрання чинності Законом № 2628-VIII.
Дійсно, з 1 липня 2019 року набрали чинності норми Закону України № 481 щодо ліцензування роздрібної торгівлі пальним. З цієї дати роздрібна торгівля пальним здійснюється суб'єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії.
У разі роздрібної торгівлі пальним без наявності ліцензії до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу 250 000 гривень.
Зважаючи на положення абзацу 4 пункту 4 частини першої статті 3, частини першої статті 8 Закону України № 222-VIII, при запровадженні ліцензування роздрібної торгівлі паливом, ліцензійні умови провадження нового виду господарської діяльності набирають чинності у строк, необхідний для приведення суб'єктом господарювання своєї діяльності у відповідність із вимогами ліцензійних умов, але не менш як через два місяці з дня їх прийняття.
Закон України № 2628-VІІІ, яким внесені зміни в тому числі до Законів України № 481, № 222-VIII, прийнятий Верховною Радою України 23 листопада 2018 року, опублікований 12 грудня 2018 року, набрав чинності з 1 січня 2019 року, крім, зокрема, норм підпункту 6 (щодо змін до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів"), підпункту 17 (щодо змін до Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності") пункту 2 розділу II цього Закону, що набирали чинності з 1 липня 2019 року.
Отже, законодавець при запровадженні ліцензування роздрібної торгівлі пальним дотримався принципів, встановлених Законом № 222-VIII, щодо надання достатнього строку для реалізації прийнятих змін, який склав вісім місяців з дня прийняття Закону України № 2628-VІІІ.
В свою чергу, позивач в обґрунтування своєї позиції зазначає про нечіткість врегульованих відносин, пояснюючи це тим, що початок видачі ліцензії органом ліцензування та відповідальність за провадження роздрібної торгівлі пальним без ліцензії припадають на один день, що за позицією позивача є штучно створеною перешкодою в господарюванні для добросовісних платників.
Колегія суддів погоджується з таким висновком позивача та звертає увагу на те, що вищий орган виконавчої влади України з метою реалізації положень Закону України № 481 в частині внесених змін Законом України № 2628-VІІІ, лише 19 червня 2019 року Постановою № 545 (набрала чинності 1 липня 2019 року) пункт 6 переліку органів ліцензування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2015 року № 609, виклав в новій редакції, доповнивши його новим видом ліцензійної діяльності (зокрема, роздрібна та оптова торгівля пальним, зберігання пального), визначивши орган ліцензування - ДФС, територіальні органи ДФС.
Про можливість подати документи для отримання ліцензії з 12 червня 2019 року суб'єкт господарювання дізнався з листа ДФС від 30 травня 2019 року за № 17014/7/99-99-12-01-01-17, при цьому, фактично отримати ліцензію для здійснення оптової торгівлі пальним можливо було не раніше 1 липня 2019 року, що є днем набрання чинності норм Закону України № 2628-VІІІ щодо ліцензування, в тому числі й щодо відповідальності за торгівлю пальним без ліцензії.
Отже, зволікання з боку держави в особі її органів виконавчої влади (КМУ, ДФС) щодо визначення органу ліцензування та, відповідно, зменшивши суб'єкту господарювання строк для реалізації права на отримання ліцензії до набрання чинності норм Закону України № 2628 щодо ліцензування, призвело б до необхідності зупинення діяльності суб'єкта господарювання. Зокрема, підприємство мало 18 днів для подання відповідної заяви, в той час, як органу ліцензування Законом надано 20 днів на розгляд заяви про отримання ліцензії.
Зазначені дії органів виконавчої влади є прикладом порушення ними принципу «належного урядування», які призвели до перешкод в господарюванні для добросовісних платників.
Частиною другою статті 6 та частиною першої статті 7 КАС України передбачено, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (метою цього Закону є впровадження в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини) суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Враховуючи зазначені положення Конституції та законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також правову природу спору у цій справі, колегією суддів з метою забезпечення дії в Україні принципу верховенства права враховано судову практику Європейського суду з прав людини.
У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер'їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).
До спірних правовідносин підлягає застосуванню рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 (справа № 1-6/2018), яким сформовано правову позицію щодо верховенства права, а саме - основними елементами конституційного принципу верховенства права є справедливість, рівність, правова визначеність. Конституційні та конвенційні принципи, на яких базується гарантія кожному прав і свобод осіб та їх реалізація, передбачають правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики, необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005). Принцип правової визначеності вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища.
Наведене узгоджується із сталою практикою ЄСПЛ, яка знайшла своє відображення у справі «Звежинський проти Польщі», в якій Суд підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов'язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73).
Колегія суддів визнає, що затримка в отриманні ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним була зумовлена виключно відсутністю законодавчо визначеного порядку отримання таких ліценцій станом на день набрання чинності Законом № 2628-VIII.
При цьому, колегія суддів зауважує, що позивач вживав усіх необхідних заходів для своєчасного отримання відповідної ліцензії, а саме: 26.06.2019 сплатив збір за отримання відповідної ліцензії, а 27.06.2019 подав заяву щодо її отримання. Саму ж ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним відповідач видав лише 16.07.2019.
Аналізуючи наявність легітимної мети і пропорційність втручання держави у майнові права позивача за обставин, що склалися у цій справі, колегія суддів бере до уваги те, що держава не створила правового регулювання і фактичних умов, за яких господарська діяльність позивача у спірний період могла б бути законною. Необхідний перехідний період був уведений в дію, проте ретроспективної дії таким положенням законодавець не надав.
Отже, притягнення до відповідальності за таких умов не може бути визнане таким, що переслідує законну мету і є пропорційним.
Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Верховного Суду від 4 листопада 2020 року у справі № 160/10203/19, від 01 грудня 2020 року у справі № 580/1550/20.
Таким чином, висновки податкового органу та суду першої інстанції є помилковими, з огляду на те, що в даному випадку держава не створила правового регулювання і фактичних умов, за яких господарська діяльність позивача у спірний період могла б бути законною, а отже податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 28.02.2020 № 00000990510 підлягає скасуванню, а позов задоволенню.
Посилання відповідача у відзиві на апеляційну скаргу на те, що в обґрунтування позовних вимог позивач вказував лише про помилковість проведення розрахункої операції з продажу палива 01.07.2019 внаслідок проведення ремонтних робіт паливо-роздавальних колонок, тоді як в обґрунтування апеляційної скарги покладено зовсім інші підстави, а саме, твердження про наявність неузгодженостей та можливості подвійного тлумачення положень Закону України № 481, що є наслідком застосування ч. 5 ст. 308 КАС України, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, 24.07.2020 до суду першої інстанції позивачем були надані письмові пояснення, в яких останній чітко висловив свою позицію в обґрунтування позовних вимог, та, окрім помилковості проведення розрахункої операції з продажу палива 01.07.2019, додатково зазначив про нечіткість врегульованих відносин, пояснюючи це тим, що початок видачі ліцензії органом ліцензування та відповідальність за провадження роздрібної торгівлі пальним без ліцензії припадають на один день, що за позицією позивача є штучно створеною перешкодою в господарюванні, що призвело до накладення штрафу на позивача (а.с. 67-72).
Отже, зазначені позивачем в апеляційній скарзі підстави для скасування податкового повідомлення-рішення, були заявлені і в суді першої інстанції, яким не було надано жодної правової оцінки.
Відповідно до ч. 1 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 3 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, а тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом, відповідно до платіжного доручення від 03.06.2020 сплатив судовий збір у сумі 3750, 00 грн., а при зверненні з апеляційною скаргою позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5625, 00 грн., згідно з платіжним дорученням від 08.10.2020.
Таким чином, ураховуючи положення ст. 139 КАС України, задоволення позову, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в загальному розмірі 9375, 00 грн. (3750, 00 + 5625, 00).
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95" задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року по справі № 520/7301/2020 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95" задовольнити.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.02.2020 № 00000990510, прийняте Головним управлінням ДПС у Харківській області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БРЕНТ ОЙЛ-95" сплачений судовий збір у загальному розмірі 9375 (дев'ять тисяч триста сімдесят п'ять) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді Т.С. Перцова О.А. Спаскін
Повний текст постанови складено 16.01.2021 року