16 січня 2021 р. Справа № 520/7803/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, по справі № 520/7803/2020
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДФС у Харківській області від 29.12.2018 №357/20-40-56-06/ НОМЕР_1 про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників єдиного податку фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ГУ ДПС у Харківській області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи з 29.12.2018 та включити до Реєстру платників єдиного податку.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем необґрунтовано виключено його з реєстру платників єдиного податку, за відсутністю підстав анулювання реєстрації фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи, оскільки перевірка, як це вимагає п.299.11. ст.299 Податкового кодексу України щодо наявності податкового боргу протягом останніх двох кварталів перед прийняттям рішення відповідачем не проводилась. При цьому, реєстрацію платника єдиного податку анульовано не з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення (02.01.2019 року), а 29.12.2018 року. Крім того його не було повідомлено про анулювання реєстрації платника єдиного податку, що підтверджується відсутністю в його електронному кабінеті платника податків зазначеної інформації, а також відсутністю реєстрації на сайті Укрпошти номеру відправлення, зазначеного на конверті, нібито направленого позивачу. Вказує, що він зареєстрований та проживає за своєю податковою адресою та регулярно отримує кореспонденцію, однак, ані акту перевірки, ані рішення податкового органу не отримав. Також зазначив, що рішення №357/20-40-56-06/ НОМЕР_1 від 29.12.2018 року прийнято в день складання акту перевірки, чим порушено приписи ст. 86 Податкового Кодексу України та право позивача подати заперечення до акту та додаткові документи. Отже, з викладених підстав, вважає рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 по справі № 520/7803/2020 адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задоволено повністю.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 29.12.2018 №357/20-40-56-06/ НОМЕР_1 про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників єдиного податку фізичних осіб-підприємця ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління ДПС у Харківській області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи з 29.12.2018 та включити до Реєстру платників єдиного податку.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 по справі №520/7803/2020, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що за наслідками камеральної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань правомірності перебування на спрощеній системі оподаткування, проведеної на підставі пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75, ст. 76, п. 86.2 ст. 86 ПК України, встановлено, що позивачем, як платником єдиного податку, порушено умови перебування на спрощеній системі оподаткування, а саме: абз. 8 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298, п. 299.10 ст. 299 ПК України, що зафіксовано в акті перевірки від 29.12.2018 № 375/20-40-56-06, а тому посилання позивача на відсутність такої перевірки є хибним. Зауважив, що згідно з даними інтегрованої картки платника у ФОП ОСОБА_1 значився податковий борг на кожне перше число місяця з єдиного податку, протягом двох послідовних кварталів, а тому в силу приписів п.299.11. ст.299 Податкового кодексу України відповідачем цілком правомірно було прийнято рішення від 29.12.2018 року №357/20-40-56-06/ НОМЕР_1 «Про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників єдиного податку». Стверджує, що зазначені акт перевірки та рішення направлено засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення на адресу позивача, та повернуто до ГУ ДПС області у зв'язку із закінченням строку зберігання, тобто згідно з приписами ст.42 ПК України є врученими. З огляду на викладене, вважає правомірним виключення контролюючим органом ФОП ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку.
У надісланому відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що висновок апелянта про те, що Податковим кодексом України визначено декілька підстав для прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку є хибним та необґрунтованим, з огляду на положення п.299.11 ст. 299 Податкового кодексу України та правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 06 листопада 2018 року у справа №820/4721/17, від 19 листопада 2019 року у справі 200/573 8/19-а, від 12 листопада 2019 року у справа №820/2074/17, згідно яких, рішення про анулювання в реєстрі свідоцтва платника єдиного податку приймається контролюючим органом на підставі акта перевірки. Наполягає, що відповідач не надсилав на адресу позивача будь - яких повідомлень (акт перевірки, рішення) щодо анулювання його як платника єдиного податку, оскільки в наданій відповідачем копії рекомендованого повідомлення про вручення № 6130104176812 відсутні будь-які відмітки пошти в обов'язковому розділі, зокрема, в повідомленні про вручення відсутні відомості про дату невручення (повернення), причина невручення, підпис уповноваженої особи та відбиток поштового штемпелю. Посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги Головного управління ДПС у Харківській області просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, а також стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 01.10.2012 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. На обліку в ГУ ДПС у Харківській області позивач перебуває з 03.10.2010 на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку ІІІ групи за ставкою 5% від доходу (а.с.9-11).
Контролюючим органом 29.12.2018 проведено документальну (камеральну) перевірку позивача з питань правомірності перебування на спрощеній системі оподаткування.
За результатами перевірки складено акт від 29.12.2018 №357/20-40-56-06, яким встановлено, що позивач має податковий борг з єдиного податку фізичних осіб (ІІ-ІІІ квартал 2018 року): станом на 01.07.2018 у сумі 2497,82 грн, на 01.12.2018 у сумі 8142,34 грн., на 29.12.2018 у сумі 8142,34 грн (а.с.15).
29.12.2018 Головним управлінням ДФС у Харківській області прийнято рішення №357/20-40-56-06/ НОМЕР_1 , яким анульовано реєстрацію позивача, як платника єдиного податку на підставі абзацу 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України (а.с.16).
Листом від 20.02.2020 № 3339/ФОП/20-40-56-06-25, який був надісланий на адресу ОСОБА_1 , відповідач повідомив позивача про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку з 29.12.2018, необхідність подати податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2019 рік та перебування позивача з 01.01.2019 на загальній системі оподаткування (а.с.12).
Листом від 15.04.2020 №6988/ФОП/20-40-56-06 на запит позивача податковий орган повідомив про те, що у зв'язку з наявністю податкового боргу по єдиному податку на кожне перше число місяця протягом двох послідових кварталів було прийнято рішення про виключення з реєстру платників єдиного податку. Також, зазначено про надання доказів вручення акту перевірки та рішення про анулювання платника єдиного податку (а.с.14).
Вважаючи, що анулювання реєстрації платника єдиного податку здійснено з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся за захистом прав до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх правомірності та обґрунтованості внаслідок встановлення порушення відповідачем умов та порядку прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами пункту 54.1 статті ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.
Підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 ПК України передбачено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).
Відповідно до абзацу 2 пункту 294.1, пункту 294.2 статті 294 ПК України, податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи є календарний квартал.
Податковий (звітний) період починається з першого числа першого місяця податкового (звітного) періоду і закінчується останнім календарним днем останнього місяця податкового (звітного) періоду.
Згідно з п. 291.2 ст. 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених п. 297.1 ст. 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених вказаною главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Відповідно до п. 291.3 ст. 291 ПК України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
У відповідності до пункту 295.3 статті 295 ПК України платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.
Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки: у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів (підпункт 8 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України).
Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку визначений ст.299 ПК України.
Так, відповідно до підпункту 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі: у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Таким чином, контролюючий орган приймає рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп у разі встановлення під час проведення перевірки факту наявності у такого платника податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що повинно бути зафіксовано у відповідному акті перевірки.
При цьому, реєстрація платника єдиного податку анулюється з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у встановлених законом випадках. При цьому, прийняття контролюючим органом рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку можливе лише на підставі проведеної документальної перевірки відповідного платника податку та встановлених в ході останньої порушень, відповідно до яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 19.02.2019 по справі №826/7216/17, від 05.02.2019 по справі № 805/206/17-а, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.
Матеріалами справи підтверджено, що згідно акту камеральної перевірки від 29.12.2018 № 375/20-40-56-06 встановлена наявність податкового боргу на кожне перше число місяця, протягом двох послідовних кварталів (ІІ та ІІІ квартал 2018 року) на підставі аналізу даних ІС “Податковий блок” в інтегрованій картці платника (а.с.15).
При цьому, оскаржуване рішення від 29.12.2018 №357/20-40-56-06/ НОМЕР_1 про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників єдиного податку фізичних осіб-підприємця ОСОБА_1 прийнято на підставі абз. 8 пп. 298.2.3 п. 298.2 ст. 298, п. 299.10 ст. 299 ПК України, яким передбачено, що платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів (а.с.16).
Враховуючи, що за даними перевірки від 29.12.2018 встановлено несплата позивачем узгодженої суми грошового зобов'язання з єдиного податку протягом двох послідовних кварталів (ІІ та ІІІ квартал 2018 року) останнім днем другого із двох послідовних кварталів є 30.06.2018 (вихідний день), а тому з урахуванням обчислення строків останнім днем слід вважати перший після нього робочий день 02.07.2018.
Разом з цим, відповідач останнім днем другого із двох послідовних кварталів визначив 01.01.2019, що з урахуванням абз. 8 пп. 298.2.3 п.298.3 ст.298 ПК України свідчить про те, що останніми двома послідовними кварталами, в яких у позивача мала бути заборгованість є ІІІ-ІV квартал 2018 року, що не відповідає змісту акту перевірки, в якому відображено наявність у ОСОБА_1 податкового боргу за ІІ-ІІІ квартал 2018 року).
Слід зауважити, що ПК України не передбачено, що за певних обставин може бути перенесено перехід на загальну систему оподаткування або прийняття вказаного спірного рішення на більш пізніший строк.
Крім того, згідно з п.59.1 ст.59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Отже, в силу положень пункту 59.1 статті 59 ПК України відповідач зобов'язаний був надіслати позивачу податкову вимогу про сплату боргу у спосіб, визначений ПК України, чого зроблено не було.
Також під час апеляційного перегляду справи колегією суддів встановлено, що в наданій відповідачем копії рекомендованого повідомлення про вручення № 6130104176812 відсутні будь-які відмітки пошти в обов'язковому розділі, зокрема, в повідомленні про вручення відсутні відомості про дату невручення (повернення), причина невручення, підпис уповноваженої особи та відбиток поштового штемпелю (а.с.18).
Крім того, поштове відправлення за штрих-кодом № 6130104176812 в пошуковій системі поштового відділення Укрпошти не зареєстровано, а тому твердження апелянта про направлення оскаржуваних акту перевірки та рішення від 29.12.2018 року згідно з приписами ст.42 ПК України є сумнівними.
Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли з урахуванням правових наслідків існування податкового боргу (якими є втрата права на застосування спрощеної системи оподаткування) платнику єдиного податку в обов'язковому порядку має бути надіслана податкова вимога безвідносно до суми боргу.
Проте, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, контролюючим органом не подано доказів направлення на адресу заявника податкової вимоги.
Отже, за відсутності обставин реальної обізнаності заявника із існуванням податкового боргу або об'єктивної неспроможності заявника не знати про існування податкового боргу, колегія суддів вважає, що відповідачем не забезпечено виконання положень ч.2 ст.2 КАС України при винесенні оскарженого рішення.
З огляду на допущені відповідачем порушення умов та порядку прийняття оскаржуваного рішення про анулювання свідоцтва платника єдиного податку, колегія суддів дійшла висновку про те, що контролюючим органом не було дотримано процедури виключення позивача з реєстру платників єдиного податку, отже не доведено правомірності рішення від 29.12.2018 №357/20-40-56-06/ НОМЕР_1 про анулювання реєстрації та виключення з Реєстру платників єдиного податку фізичних осіб-підприємця ОСОБА_1 , що зумовлює скасування такого рішення в судовому порядку.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.
Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України” (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу “належного урядування”. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер'їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (ToscutaandOthers v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи викладене, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, колегія суддів вважає ефективним способом поновлення порушеного права позивача у спірних відносинах зобов'язання Головного управління ДПС у Харківській області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 як платника єдиного податку третьої групи з 29.12.2018 та включити до Реєстру платників єдиного податку.
Так, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
З огляду на встановлені у справі обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо клопотання позивача про стягнення з ГУ ДПС в Харківській області витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем при апеляційному розгляді справи в сумі 4000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За приписами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.7 ст.139 КАС України).
Відповідно ч.3, 4 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Частинами 3, 4 статті 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).
Згідно з ч.6 ст.135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст.135 КАС України).
З аналізу положеньстатті 134 Кодексу адміністративного судочинства Українивбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов'язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього Законувизначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно достатті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Тобто суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано в кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.
При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру.
Верховний Суд в постанові від 05.06.2018 у справі № 904/8308/17 дійшов висновків про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Крім того, в постанові від 22.05.2018 у справі № 826/8107/16 Верховний Суд дійшов висновків про те, що склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи додаткова угода №2 до договору №б/н про надання правничої допомоги від 19.05.2020 року та звіт за договором №б/н про надання правничої допомоги від 19.05.2020, проте, всупереч вищенаведеним нормам та позиції Верховного Суду, будь-якого документу, який би підтверджував здійснення сплати у заявленому позивачем розмірі в сумі 4000 грн. за послуги, надані адвокатом Гореловим А.В. Дрилю О.О. під час апеляційного перегляду справи №520/7803/2020 не надано, а тому і не підтверджено факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн. станом на час розгляду справи ані у готівковій, ані у безготівковій формі.
Наданий разом з клопотанням меморіальний ордер від 10.06.2020 року на суму 9730,00 грн (призначення платежу : консультація, складання та подавання позовної заяви до суду, судовий збір) не містить посилань на понесення таких витрат внаслідок апеляційного перегляду справи №520/7803/2020 та, як вбачається з матеріалів справи, надавався позивачем і до суду першої інстанції на підтвердження витрат на правничу допомогу, які були понесені у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, а тому не є доказом здійснення позивачем оплати послуг адвоката у зв'язку з розглядом в суді апеляційної інстанції.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відшкодування ФОП ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в загальній сумі 4000 грн, а тому зазначене клопотання позивача задоволенню не підлягає.
Керуючись ч.4 ст. 229, ч.4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.09.2020 по справі № 520/7803/2020 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова