ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 січня 2021 року м. Київ № 640/28513/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Патратій О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - Відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром;
- зобов'язати відповідача перерахувати та виплачувати позивачу пенсію без обмежень розміру пенсії максимальним розміром з 16.11.2019р.;
- зобов'язати відповідача здійснити виплату позивачу суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 16.11.2019р. однією сумою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2020р. відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно обмежено пенсію позивача максимальним розміром, чим порушено його право на належне соціальне (пенсійне забезпечення).
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив. На виконання вказаної ухвали суду 18.11.2020р. відповідачем через канцелярію суду супровідним листом подано витребувану судом копію пенсійної справи позивача.
Дослідивши обставини справи та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Що стосується позовних вимог в частині перерахунку пенсії без обмежень максимального розміру пенсії суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказом Міністра оборони України від 07.11.2019 №616 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у запас відповідно до п. 2, ч. 5, ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу». Згідно з наказом Тимчасово виконуючого обов'язки першого заступника начальника Генерального штабу ЗС України від 15.11.2019 № 220 позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків Генерального штабу ЗС України з 15.11.2019.
Відповідно до витягу з наказу Міністра оборони України № 616 від 07.11.2019 вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення у календарному обчисленні становить 29 років 03 місяць, у пільговому обчисленні - 29 років 04 місяців.
ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (пенсійна справа №2601043080) та з 16.11.2019 отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ.
Згідно розрахунку пенсії за вислугу років по пенсійній справі №2601043080 пенсія обчислена з 16.11.2019 та складається:
- посадовий оклад - 9300,00 грн.
- оклад за військове звання - 1480,00 грн.
- процентна надбавка за вислугу років 50% - 5390,00 грн.
- середньомісячна сума додаткових видів грошового забезпечення за 24 місяці у т.ч.: робота з таємними виробами, носіями, документами 20%; надбавка за специфічні умови проходження служби - 95%; премія - 10%,
- всього - 28397,48 грн., в т.ч сума грошового забезпечення для обчислення пенсії - 28397,48 грн
Основний розмір пенсії: 70% грошового забезпечення у розмірі - 19 878,24 грн.
Підсумок пенсії (з надбавками) - 20 668,96 грн.
З урахування максимального розміру пенсії - 15 640,00 грн.
Як зазначає позивач, ГУ ПФУ у м. Києві у відповідності до проведеного розрахунку пенсії з 21.05.2020, призначено пенсію з надбавкою за особливі заслуги перед Україною в розмірі 29526,04 грн. Однак, з обмеженням виплати максимального розміру пенсії, сума виплати згідно розрахунку становить 17120,00грн., що становить 42% відповідних сум грошового забезпечення. Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо розрахунку пенсії позивача з урахуванням суми грошового забезпечення пенсії у розмірі 17120,00 гривень замість суми 29526,04 гривень, звернувся з відповідним позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі по тексту - Закон) визначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
Стаття 10 Закону передбачено, що призначення і виплата пенсій, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини 3 статті 43 Закону пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Тобто, обчислення та призначення пенсії в розмірі грошового забезпечення, враховують відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії.
Частиною 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7- рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому у вказаному рішенні Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Окрім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004).
Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України).
Конституційний Суд України зазначав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер.
Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв'язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.
Також, Конституційний Суд України в пункті 7 Рішення № 4-рп/2016 від 08 червня 2016 року вже висловлював правову позицію, якою зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічної редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй».
Крім того, пунктом 1 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ визначено, що пенсійне забезпечення військовослужбовців після звільнення їх з військової служби провадиться відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Статтею 1-1 Закону №2262-ХІІ визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно- правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону №2262-ХІІ та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З огляду на те, що положення ч.7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визнано Конституційним Судом України неконституційним, воно втратило чинність з дня ухвалення такого рішення, а саме з 20.12.2016.
Отже, станом на момент призначення позивачу пенсії положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ щодо встановлення максимального розміру пенсії втратили чинність, а тому пенсія повинна виплачуватись в сумі 29526,04 грн. без обмеження максимальним розміром.
З даного приводу сформував праву позицію і Верховний Суд в постанові від 03.10.2018 по справі №127/4267/17, вказавши: «Частина 7 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
За таких обставин, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774 від 06.12.2016 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни самі по собі не створюють підстав для такого обмеження».
Частиною 7 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ визначено, що обмеження пенсії максимальним розміром не розповсюджується на доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у період з 16.08.2014 по 03.09.2014, з 29.02.16 по 04.03.16, з 23.10.17 по 29.11.17 позивач перебував у зоні проведення антитерористичної операції на території Донецької, Луганської та Харківської областей та отримав статус і посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_1 від 29.12.2014. Крім того, з 29.04.2020 року позивача визнано особою з інвалідністю 2 групи.
Також, позивачем отримано державну нагороду орден Данила Галицького, що підтверджується орденською книжкою серії НОМЕР_2 .
Тобто, позивач має особливі заслуги перед Україною, що також підтверджується розрахунком пенсії. А отже, на позивача не розповсюджується норми Закону № 2262-ХІІ щодо обмеження пенсії.
Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 № 6- рп/2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави, а встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у місті Києві здійснено розрахунок пенсії з обмеженням максимальним розміром у відповідності із нормою закону, яка станом на момент виникнення спірних правовідносин втратила чинність.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві зобов'язано виплатити позивачу суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 16.11.2019.
Частина 2 статті 55 Конституції України передбачає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій та з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Щодо вимоги позивача провести виплати однією сумою у повному обсязі, суд зазначає, що спосіб виконання рішення про виплату коштів за рахунок Державного бюджету України визначається згідно чинного бюджетного законодавства та особливостей фінансування відповідних видатків, що виходить за межі повноважень суду.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначене право суду передбачене з метою контролю за виконанням рішення відповідним суб'єктом владних повноважень, однак, встановлення судового контролю не є обов'язком суду.
У даному випадку, суд не вбачає підстав для сумніву у належному виконанні рішення відповідачем, у зв'язку з чим у задоволенні даної вимоги слід відмовити.
У зв'язку з викладеним, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська 16, код ЄДРПОУ 42098368) перерахувати та виплачувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідент.номер НОМЕР_3 ) пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 16 листопада 2019 року.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя О.В. Патратій