15 січня 2021 року справа № 580/5015/20
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ «ІМІДЖ СПЕЦ ТРАНС» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернулося Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) з позовом до ТОВ «ІМІДЖ СПЕЦ ТРАНС» (далі - відповідач), в якому просить:
- стягнути з відповідача на користь позивача 74 402,63 грн адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця особами з інвалідністю у 2019 році та 3 050,40 грн пені за несвоєчасну сплату зазначених санкцій;
- судові витрати покласти на відповідача.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що з урахуванням вимог частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» кількість осіб з інвалідністю, які б мали працювати у відповідача, згідно з нормативом складає дві особи, проте у звітному 2019 році працювала одна особа з інвалідністю, відповідно до інформації Головного управління ДПС у Черкаській області від 24.02.2020 № 4761/23-00-33-0115. Тобто, за інформацією Головного управління ДПС у Черкаській області у відповідача у звітному 2019 році норматив для працевлаштування осіб з інвалідністю не виконано. Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» та Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, відповідач до 15 квітня 2020 року зобов'язаний був сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 74 402,63 грн. У зв'язку з простроченням сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачу нарахована пеня у сумі 3 050,40 грн.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 16.11.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі за даним позовом без повідомлення учасників справи (письмове провадження).
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач 30.11.2020 надав до суду відзив, у якому зазначив, що на підприємстві середньооблікова чисельність працівників становить 38 осіб, тобто норматив з працевлаштування осіб з інвалідність складає 2 особи. На підтвердження факту працевлаштування у відповідача 2 осіб з інвалідністю позивачу подано 24.01.2020 звіт вх. №581 та листом від 08.09.2020 №08/09-20 надано накази про призначення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , повідомлення про їх прийняття, довідки МСЕК на кожного з працівників, таблиці № 6 «Відомості про зарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам», тому просить у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю за 2019 рік товариством виконано.
09.12.2020 позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якому зазначено, що норматив для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконано, так як середньооблікова кількість фактично працюючих осіб з інвалідністю у відповідача становить 1 особу, при встановленому Законом 4% нормативі для відповідача - 2 особи.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
Суд встановив, що згідно з даними звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форма 10-ПI), поданого відповідачем 24.01.2020, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) у 2019 році складала 38 осіб. У графі «середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб)» зазначено 2 особи. У графі «кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» вказано 2 особи.
Відповідно до інформації Головного управління ДПС у Черкаській області (далі по тексту - ГУ ДПС) від 24.02.2020 № 4761/23-00-33-0115, наданої на запит Позивача від 30.01.2020 № 251/01-27, згідно з даними звітності щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі по тексту - ЄСВ), поданої відповідачем до територіального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування законодавства з питань сплати єдиного внеску, наявна інформація про 1 працівника-особу з інвалідністю, за якого сплачувався ЄСВ у розмірі 8,41 відсотка, як передбачено пунктом 13 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Враховуючи норми пункту 3.2 розділу 3 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 25.09.2005 № 286, середньооблікова кількість штатних працівників з інвалідністю розраховується за формулою: кількість відпрацьованих місяців : на 12 місяців (звітний період - рік) х кількість працівників. За інформацією Головного управління ДПС у Черкаській області у відповідача у звітному 2019 році працювала 1 особа з інвалідністю протягом червня - вересня і 2 особи протягом жовтня - грудня звітного року, 4 міс. + 6 міс. : 12 міс. = 0,83, що відповідно до правил заокруглення становить 1.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон №875-XII).
У відповідності до частини 2 статті 17 Закону №875-XII, підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.
Положеннями частини 3 статті 18 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
За змістом ч.ч. 1-2 ст. 19 Закону №875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Нормами частини 5 статті 19 Закону №875-XII визначено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.
Згідно з пунктом 2 Порядку зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць, визначеного статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній частиною першою статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких таке місце роботи є основним. Пунктом 3 зазначеного порядку встановлено, що виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за звітний період також може бути забезпечене шляхом виконання однієї з таких умов: загальна чисельність працевлаштованих з урахуванням вимог пункту 2 цього Порядку осіб з інвалідністю на підприємствах, що входять до складу господарського об'єднання, є не меншою, ніж сума нормативів для кожного з таких підприємств; кількість працюючих осіб з інвалідністю на підприємстві громадської організації осіб з інвалідністю за основним місцем роботи, що перевищує 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, що входить до складу господарського об'єднання, є більшою, ніж кількість нестворених робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на всіх інших підприємствах, що входять до складу відповідного господарського об'єднання, згідно з установленим нормативом таких робочих місць; розміщення на підприємстві громадської організації осіб з інвалідністю, яке не входить до складу господарського об'єднання, або на підприємстві із чисельністю зайнятих осіб з інвалідністю за основним місцем роботи, що становить не менше 50 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників, замовлення на придбання товарів (робіт, послуг)
Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 31.07.2019 №817/724/17 зазначено, що суд має перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону №875-XII.
До обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю в силу приписів частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ фактично віднесено укладання трудового договору з особою з інвалідністю, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).
Системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316; звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70; у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
В свою чергу, Закон №875-XII не покладає обов'язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 11 вересня 2020 року у справі №440/2010/19.
При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда.
З огляду на викладене, обов'язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом №875-XII нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.
Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 липня 2020 року у справі № 804/4097/18.
Разом з тим, як випливає з приписів частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІІ, до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.
Отже, передбачена частиною 1 статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку сплатити адміністративно-господарської санкції на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) у разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) у разі порушення роботодавцем вимог частини 3 статті 17, частини 1 статті 18, частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.
Системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити наступні висновки:
- Фонд, центр зайнятості і роботодавець несуть субсидіарну відповідальність за непрацевлаштування осіб з інвалідністю.
- Обов'язок працевлаштування осіб з інвалідністю, головним чином, лежить на центрі зайнятості, який повинен бути виконаний шляхом визначення кількості вакантних посад для осіб з інвалідністю на підставі поданих звітів роботодавців, проводити пошук та направлення осіб з інвалідністю до роботодавців, у яких наявні вакантні посади.
- Фонд аналізує отримані звіти, проводить перевірки та застосовує санкції, а також інші заходи впливу передбачені законодавством до суб'єктів господарювання, які не виконують нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю, крім того, зокрема, сприяє у працевлаштуванні осіб з інвалідністю.
- До обов'язків роботодавця належить створення робочих місць для осіб з інвалідністю, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів та центром зайнятості щодо наявності вакантних робочих місць, працевлаштування осіб з інвалідністю, які звертаються безпосередньо до роботодавця або направляються для працевлаштування центром зайнятості.
- Додатковими доказами належного виконання роботодавцем своїх обов'язків є розміщення на телебаченні, у друкованих чи електронних засобах масової інформації, або у іншій формі оголошень, які містять інформацію про пошук відповідних працівників та підтверджують реальність намірів стосовно здійснення такого працевлаштування, а також підписання договорів співпраці з Державною службою зайнятості стосовно оперативного підбору претендентів на заявлені роботодавцем вакансії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 817/650/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17, від 12 липня 2019 року у справі № 812/1126/18.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом ТОВ «ІМІДЖ СПЕЦ ТРАНС» від 24.06.2019 № 53-К прийнято на роботу на посаду офіс-адміністратора ОСОБА_1 з 25.06.2019, який відповідно до довідки МСЕК №852210 є інвалідом І групи.
Наказом ТОВ «ІМІДЖ СПЕЦ ТРАНС» від 02.10.2019 № 62-К на роботу прийнята ОСОБА_2 з 03.10.2019 на посаду менеджера з логістики, яка відповідно до довідки МСЕК № 0853879 є інвалідом ІІІ групи.
Таким чином, суд вважає що відповідачем вжито залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу - 2 особи та виконано вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», оскільки у відповідача у 2019 році працювало 2 особи з інвалідністю, що підтверджено належними і допустимими доказами.
Оцінюючи твердження позивача про недотримання відповідачем установленого нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, що на думку позивача підтверджується відомостями Головного управління ДПС у Черкаській області про відсутність працівників, яким встановлено інвалідність згідно даних звідності з ЄСВ поданими страхувальниками за 2019 рік, суд зазначає про таке.
Відповідно до частини 1 статті 238 Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-ІV (далі - ГК України) адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання.
Частинами 1-2 статті 218 ГК України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Згідно з висновком ВС у постанові від 31.07.2019 №817/724/17 у подібних правовідносинах суб'єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.
За порушення норм законодавства про єдиний внесок до платників, на яких згідно з Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464) покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати ЄСВ, застосовуються фінансові санкції відповідно до статті 25 Закону №2464.
Згідно з пунктом 7 частини 11 статті 25 Закону №2464 передбачено, що за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, податковим органом здійснюється накладення штрафу у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою. Ті самі дії, вчинені платником єдиного внеску, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом.
Враховуючи зазначене, за помилку у звітах, поданих до Головного управління ДПС у Черкаській області можуть бути застосовані фінансові санкції, а не адміністративно-господарські санкції.
Позивачем не надано доказів виконання вимог пункту 4 Порядку зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць, визначеного статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70, а саме письмового повідомлення, протягом десяти календарних днів після виявлення розбіжностей, територіального органу Держпраці, про незарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю до виконання нормативу таких робочих місць за звітний період.
Крім того, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 24 квітня 2018 року у справі №2а-1391/12/0970.
За таких обставин та враховуючи наявні у справі докази, суд висновує, що адміністративний позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Розподіл судових витрат здійснюється у порядку визначеному ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 2, 6-16, 19, 73-78, 90, 118, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ «ІМІДЖ СПЕЦ ТРАНС» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя С.О. Кульчицький