16 січня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/3871/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Варняка С.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
Звернувшись до суду, позивач зазначає, що згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.10.2019 року № 227 його з 07 жовтня 2019 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів та направлено для зарахування на військовий облік до Херсонського міського військового комісаріату Херсонської області.
Згідно з записами трудової книжки у період з 1992 року по 07.10.2019 року перебував на військовій службі у лавах Збройних Сил України.
Однак, при звільненні відповідачем не було виплачено компенсацію за невикористану додаткову відпустку.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07 травня 2020 року по справі № 540/664/20 позов було задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 року, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.10.2019 року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 року, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.10.2019 року.
Вказане рішення суду набрало законної сили 28 вересня 2020 року та лише через два місяці - 25 листопада 2020 року відповідач сплатив компенсацію за невикористану додаткову відпустку, що підтверджується випискою з карткового рахунку.
Позивач вважає, що відповідачем порушено приписи ст. ст. 116, 117 КЗпП України в частині строків виплати остаточного розрахунку.
Позивач, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить суд:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 жовтня 2019 року по 25 листопада 2020 року;
- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 подати звіт про виконання судового рішення.
Ухвалою від 07.12.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 13.01.2021 року.
23.12.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими. Зазначає, що абзацом третім пункту 242 Положення № 1153/2008 визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. У військовому законодавстві гарантування своєчасного розрахунку при звільненні забезпечується не за рахунок відповідальності власника (підприємства) у вигляді виплати середнього заробітку, а за рахунок надання військовослужбовцю права продовжувати службу та отримувати грошове забезпечення протягом відповідно часу.
Позивач, отримавши 30.07.2015 статус учасника бойових дій, мав додаткову пільгу, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Але, в той же час, оскільки позивач в спірному періоді продовжував перебувати на військовій службі, він не мав можливості скористатися цією пільгою, оскільки пункт 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду.
У своїй діяльності військова частина НОМЕР_1 керується і діє згідно з вимогами Конституції України, Статутів Збройних Сил України, законів України, постанов Верховної Ради України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів Міністра оборони України, інших нормативно-правових актів прийнятих у відповідності до Закону, а також наказів та директив, роз'яснень, листів, телеграм вищого командування і не може виходити за їх межі.
Наведені обставини свідчать про відсутність вини відповідача, як роботодавця, в розумінні статті 116 КЗпП України.
Компенсація за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами ст. 117 КЗпП України.
Оскільки відповідач виплатив позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, що останнім визнається, то відсутні підстави визнавати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати такої компенсації. Право на виплату середнього заробітку за час затримки виплати грошової компенсації позивачем не доведено.
Відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Сторони надали клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.
Згідно з приписами ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до положень частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Виходячи з викладеного, суд вважає за можливе розглянути адміністративну справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 з 03.06.1992 року по 07.10.2019 року проходив службу у лавах Збройних Сил України.
Відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 , виданого 30.07.2015 року, ОСОБА_1 є учасником бойових дій.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.10.2019 року № 227 ОСОБА_1 виключено з 07.10.2019 року зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Військовою частиною НОМЕР_1 компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій ОСОБА_1 не була нарахована та виплачена.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 року по справі № 540/664/20 позовні вимоги задоволено.
Визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 року, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.10.2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 року, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.10.2019 року.
Рішення суду від 07.05.2020 року набрало законної сили 28.09.2020 року.
На виконання вищезазначеного рішення суду 25.11.2020 року Військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Суд, проаналізувавши вимоги ст. 117 КЗпП України, дійшов висновку, що після ухвалення судового рішення про зобов'язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07.05.2020 року по справі № 540/664/20, яке набрало законної сили 28.09.2020 року адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Суд визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 року, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.10.2019 року та зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 року, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 07.10.2019 року.
Отже, враховуючи, що спір у справі № 540/664/20 вирішено на користь ОСОБА_1 в повному обсязі, суд дійшов висновку, що відповідно ч.2 ст. 117 КЗпП України, наявні правові підстави для стягнення середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Одночасно суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 16.04.2020 по справі № 822/3307/17 зазначено: "Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України".
Судом встановлено, що військовою частиною НОМЕР_1 було перераховано позивачу на картковий рахунок 25.11.2020 року кошти в сумі 33757,00 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку клієнта за період з 23.11.2020 року по 27.11.2020 та не заперечується відповідачем. При цьому, розмір виплачених сум позивачем не оспорюється.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем проведено лише 25.11.2020 року, тому фактично затримка у розрахунку з 08.10.2019 року (наступного дня після виключення із списків з особового складу у зв'язку зі звільненням) по 25.11.2020 року склала 414 днів.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, суд погоджується з твердженням позивача про те, що всупереч нормам чинного законодавства з ним не здійснено повного розрахунку при звільненні, чим порушено його права.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд вважає за необхідне задля повного і ефективного захисту прав позивача, порушення яких встановлено при розгляді даної справи вийти за межі позовних вимог щодо визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом "б" пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 22.12.2020 року № 1167 ОСОБА_1 з серпня 2019 року по вересень 2019 року, за два останні повні місяці перед звільненням (серпень-вересень 2019 року) нараховано та виплачено грошове забезпечення у сумі: 14670,91 грн. за серпень 2019 року та 14670,91 грн. за вересень 2019 року, що за два місяці становить 29341,82 грн. Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 481,01 грн. (29341,82 грн/61, де 61 кількість календарних днів у серпні-вересні 2019 року).
Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 199138,14 грн. (481,01 грн. х 414 = 199138,14).
Водночас, в порівнянні із виплаченою сумою грошової компенсації за усі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2019 рік в розмірі 33757,00 грн., суму 199138,14 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Слід зазначити, що працівник є слабшою ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у постанові 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 року у вказаній справі, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії позивача та відповідача щодо її виплати.
Суд зазначає, що при визначеній сумі несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 33757,00 грн., середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 199138,14 грн., що набагато перевищує суму такої компенсації, а тому суд вважає за можливе застосувати до даних правовідносин принцип співмірності та пропорційності між інтересами позивача і відповідача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 30.10.2019 року у справі № 806/2473/18 враховував істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
При вирішенні цього спору, суд враховує застосований Верховним Судом у справі № 806/2473/18 підхід та у даному випадку істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить: 33757,00 грн. (частка несвоєчасно виплаченої грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій) / 199138,14 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) х 100% = 17 %. Сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 17 %, становить: 481,01 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 17 % = 81,77 грн.; 81,77 грн. х 414 (дні затримки розрахунку) = 33852,78 грн.
Таким чином, враховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд дійшов висновку про те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 33852,78 грн.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а.
З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства та правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, наведених у рішенні, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08.10.2019 року по 25.11.2020 року у сумі 33852,78 грн.
Згідно з приписами ч. 4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що учасникам бойових дій за період з 2015 по 2019 роки згідно п. 19 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовцям та членів їх сімей", відповідно якого надання додаткових відпусток та компенсацій за додаткові відпустки припиняється, оскільки рішенням суду від 07.05.2020 року встановлено право на виплату грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, з урахуванням вимог ч.4 ст.78 КАС України, положень ст. 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
З урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, досліджених судом доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Статтею 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Наведені процесуальні приписи не є імперативними, передбачають диспозитивну поведінку суду щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, суд вважає, що зобов'язати надати такий звіт, це право суду, а не обов'язок. В даному спорі суд не вбачає підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, оскільки позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ст. 383 КАС України, особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 08 жовтня 2019 року по 25 листопада 2020 року, у розмірі 33852 (тридцять три тисячі вісімсот п'ятдесят дві) грн. 78 коп.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.О. Варняк
кат. 106030000