Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
16 січня 2021 року № 520/18103/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Зінченко А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії ,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд визнати дії відповідача, які полягають у обмеженні пенсії позивачу максимальним розміром з 22.09.2020 протиправними та зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу пенсію без обмеження максимальним розміром з 22.09.2020, здійснити виплату суми перерахунку однією сумою, починаючи з 22.09.2020 з урахуванням виплачених сум, з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 22 вересня 2020 року.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив дійсну військову службу в військовій частині НОМЕР_2 на посаді начальника служби безпеки польотів. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21.09.2020 №180 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення з 21.09.2020 року.
Позивач перебуває на пенсійному обліку у ГУПФУ, пенсійна справа №2001028954.
ГУПФУ призначило пенсію позивачу з 22.09.2020 за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон № 2262-12).
Відповідно до протоколу про призначення пенсії від 22.09.2020 основний розмір пенсії позивача з урахуванням надбавок та підвищень становить 21123,88 грн.
Але, ГУПФУ обмежило позивачу розмір пенсії максимальним розміром 17120 грн з 22.09.2020.
Позивач вважає, що своїми діями які полягають у обмеженні пенсії максимальним розміром з 22.09.2020 та не виплаті суми протиправно не нарахованої та не виплаченої частини пенсії з 22.09.2020 порушує інтерес позивача якій полягає у отриманні пенсії в розмірі який обчислений відповідно до чинного законодавства та отриманні суми перерахунку без розстрочки або відстрочення виплати, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку вищенаведеному, суд вказує, що Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262- XII зі змінами, зокрема:
-частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
-положення ч.7 ст. 43, першого речення ч. 1 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-Х1І зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до положень ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або- якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ зі змінами, щодо встановлення максимального розміру пенсії не більше десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність - втратили чинність у зв'язку з ухваленням Конституційним Судом України рішення.
Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
При цьому у рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України.
Стосовно посилань відповідача на чинність попередньої редакції ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 № 2262-ХІІ, а саме в редакції Закону України від 08.07.2011 № 3668 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668), слід зазначити, що Конституційним судом не було визнано неконституційною якусь одну конкретну редакцію ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ, а було визнано саме положення ч. 7 ст. 43 вказаного закону зі змінами, тобто з усіма змінами, що були внесені до прийняття рішення, в тому числі й в редакції Закону України від 08.07.2011 року. За таких обставин, положення частини 7 статті 43, які визначають саме існування можливості обмеження розміру пенсій військовослужбовців як такової не можуть бути застосовані ані в редакціях, що передують даті прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016, ані у випадках зміни періодів її застосування, оскільки саму можливість такого обмеження пенсій військовослужбовців органами Пенсійного Фонду України, яку було встановлено цим законом було визнано такою, що не відповідає Конституції України.
Крім того, стосовно змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-УІІІ, вказаним законом змінено виключно період обмеження пенсій максимальним розміром, визначеним ст. 43 в редакції Закону № 2262, яку визнано неконституційною. Відтак, незважаючи на зміну періоду застосування ч. 7 ст. 43 неможливе, оскільки положення вказаної частини цієї статті не діють у зв'язку з визнанням їх неконституційними.
Таким чином, посилання відповідача на відсутність правових підстав для проведення перерахунку пенсії без обмежень з підстав, передбачених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 24.12.2015 № 911, від 06.12.2016 № 1774 та ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є необґрунтованими, оскільки пенсійний орган застосовує ці положення до правовідносин, які виникли до набрання ними чинності, що суперечить вимогам ч.І ст. 5 8 Конституції України, та саме існування можливості обмеження розміру пенсій військовослужбовців як токової не можуть бути застосовані ані в редакціях, що передують даті прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016, ані у випадках зміни періодів її застосування, оскільки саму можливість такого обмеження пенсій військовослужбовців органами Пенсійного Фонду України, яку було, встановлено цим законом було визнано такою, що не відповідає Конституції України.
Щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу.
Згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 24.04.2018р. по справі №646/6250/17 у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Розв'язуючи даний спір, з огляду на ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України», рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» правомірним є висновок, що пенсійні виплати (відносно етапів призначення, нарахування та виплати яких національний закон України не містить чітких критеріїв розмежування), не одержані у власність приватної особи з вини адміністративного владного органу, підлягають виплаті за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
При вирішенні спору в цій частині звертаю увагу суду на правовий висновок з приводу застосування ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" викладений Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 р. по справі № 336/4675/17, від 21.06.2018 р. по справі №523/1124/17 та від 03.07.2018 р. по справі №521/940/17, Верховним Судом України - у постановах від 18.11.2014 р. по справі № 21-518а14, від 11.07.2017 р. по справі № 21-2003а16, Верховним Судом - у постановах від 06.02.2018 р. по справі № 681/423/15-а, від 20.02.2018 р. по справі № 522/5664/17, від 14.05.2020 по справі №816/379/16, та постанові від 30.09.2020 по справі №280/676/19 суть якого полягає у тому, що нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Суд вказує, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема; і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050- III дають підстави "вважати, що право на "компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16 та від 30.09.2020 по справі №280/676/19, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для застосування судом.
Оскільки факт отримання позивачем виплат за пенсією (як регулярного щомісячного платежу) не у повному обсязі внаслідок протиправного діяння владного суб'єкта з приводу невірного визначення грошового забезпечення для обчислення пенсії підтверджується матеріалами справи, то у даному конкретному випадку не має правових підстав для звільнення регіонального органу ПФУ від виконання обов'язку за ст.2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Порядок виплати пенсії за минулий час врегульовано положеннями ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
Відповідно до приписів ч.1 ст. 55 Закону № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
При цьому, відповідно до ч.2 ст. 55 Закону № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
З системного аналізу вказаних норм права, вбачається що законодавством про пенсійне забезпечення розмежовано порядок виплати пенсії за минулий час залежно від вини особи. Виплата пенсії за минулий час, яка сталася з вини пенсіонера здійснюється одночасно але не більш як за 12 місяців та в подальшому щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Частина 2 ст. 55 Закону № 2262-ХІІ регулює виплату пенсії за минулий час з вини органу Пенсійного фонду України та не передбачає виплати пенсії належної позивачу частинами.
Щодо вимоги позивача виплатити однією сумою недоплачену частину основного розміру пенсії , то суд вказує, що це не є позовними вимогами та ці питання вирішуються під час виконання рішення суду.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення вимог адміністративного позову.
Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-263, 293, 295, п.п.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2,м. Харків,61022, код ЄДРПО У14099344) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області які полягають у обмеженні пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 22.09.2020 протиправними.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з 22.09.2020, здійснити виплату суми перерахунку, починаючи з 22.09.2020 з урахуванням виплачених сум, з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу з 22 вересня 2020 року.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Зінченко А.В.