Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
15 січня 2021 р. № 520/15984/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді - Заічко О.В. розглянувши у спрощеному провадженні в приміщенні суду в м. Харкові справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Шевченківського районного відділу у м. Харкові (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови неповнолітній дитині, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в оформленні та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
- зобов'язати відповідача оформити та видати неповнолітній, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06. 1992 № 2503-ХІІ.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що він є законним представником його дитини, котрій було протиправно відмовлено у видачі паспорту громадянина України раніше встановленого зразка, у вигляді паспортної книжечки, форма якого затверджена постановою ВРУ № 2503 від 26.06.1992 року.
По справі було відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому ст. 257 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу та отримана ним.
Оскільки, Шевченківський районний відділ у м. Харкові є структурним підрозділом Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, то належним відповідачем у даній справі є Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Шевченківського районного відділу у м. Харкові.
Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Шевченківського районного відділу у м. Харкові, надав відзив на позов, в якому, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на той факт, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов, він діяв в межах законодавства.
У своїй відповіді на відзив позивач підтримав правову позицію, викладену в позовній заяві.
Відповідно до ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що у зв'язку з досягненням неповнолітньою ОСОБА_2 , 16 - річного віку, позивач 06.11.2020 року звернувся до відповідача із заявою про оформлення та видачу останній паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, передбаченої діючим Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
У відповідь на заяву, відповідачем надано лист № 6311-4674/6311-20 від 07.11.2020 року про відсутність підстав для вчинення зазначених дій, оскільки оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року, можливе лише за умов надання передбачених законом документів, в тому числі рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1944 року.
З вказаною відповіддю позивач не погоджується, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом для захисту прав.
По суті позову суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 32 Конституції України, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з ч. 1 ст. ст. 92 Конституції України, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян.
Відповідно до ст. 5 Закону України від 18.01.2001 року № 2235-III "Про громадянство України" (надалі - Закон № 2235-III), документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Згідно з ст. 5 Закону № 2235-III, постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Відповідно до п. 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення про паспорт громадянина України, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Отже, чинним Положенням про паспорт громадянина України передбачено дві форми паспорта громадянина України: книжечка і картка.
Водночас, Законом України від 20.11.2012 року № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (надалі - Закон № 5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з ст. 13 Закону № 5492-VI, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються, зокрема, на паспорт громадянина України.
Відповідно до ч. 2, 4, 6 ст. 14 Закону № 5492-VI, документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклету. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Відцифрований образ обличчя особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання та дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації.
Отже, вказаним Законом також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.
Тобто, заявник, звернувшись до уповноваженого суб'єкта з відповідними документами, передбаченими вказаним Законом, має право на отримання документа у формі книжечки, зокрема, паспорта громадянина України.
Відповідно до ч. 7 ст. 16 Закону № 5492-VI, уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником.
У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Отже, зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Вказаним Законом не передбачено визначення поняття "документ", і разом з цим в силу положень ст. 21 цього Закону визначено, що паспортом громадянина України є документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Відповідач у своєму листі на звернення позивача був зобов'язаний вказати одну з вище перерахованих підстав для відмови у оформленні паспорта у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні ст. 21 вказаного Закону є документом.
Як встановлено матеріалами справи, відповідач лише повідомив заявнику про те, що ним не було надано рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання видати паспорт у формі книжечки з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року № 398, якою було внесено зміну до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” , доповнивши його абзацом такого змісту: “Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року”.
Однак, згідно з положеннями пункту 13 Положення № 2503-ХІІ для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35x45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Такі документи було надано.
У справі, що розглядається, право дитини позивача на отримання паспорту у формі книжечки не заперечується, однак таке право було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України.
Беручи до уваги суб'єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову, а також правове регулювання правовідносин, з яких виник цей спір, є достатні підстави вважати, що ця справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Великої Палати Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №Пз/9901/2/18 (№806/3265/17).
Зважаючи на положення статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 19.09.2018 року у згаданій зразковій справі, є обов'язковим для судів при ухваленні рішень у типових справах.
За правилами статті 291 КАС України, суди повинні враховувати висновки Верховного Суду у зразковій справ під час ухвалення рішення у типовій справі.
Суд зазначає, що вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, імені та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. На думку Великої Палати Верховного Суду, це є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Також такий підхід не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”), не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 року, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Із врахуванням вищенаведеного, суд робить висновок про те, що неоформлення неповнолітній ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки саме через ненадання рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1944 року, обмежує її права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві, а тому Шевченківський районний відділ у м. Харкові ГУ ДМС України в Харківській області своїми діями прямо порушує права неповнолітньої ОСОБА_2 , передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
Суд критично оцінює дії відповідача щодо розгляду заяви неповнолітньої ОСОБА_2 та застосування до цих правовідносин Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 червня 2019 року N 456, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 червня 2019 р. за N620/33591, оскільки такий порядок регламентує питання подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої вже прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Тобто, оскільки відносно позивача на момент звернення за отриманням паспорту відповідне рішення суду не приймалося, то й відсутні підстави для застосування вказаного Тимчасового порядку.
Крім того, жодних інших зауважень щодо поданої заяви відповіді відповідача не містять.
Відтак, позов в частині оскарження дій відповідача є обґрунтованим та підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними дії відповідача щодо відмови неповнолітній дитині, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в оформленні та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Щодо способу відновлення прав позивача, суд зазначає, що такий має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".
На підставі викладеного, а також з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги зобов'язального характеру шляхом зобов'язання відповідача оформити та видати неповнолітній, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06. 1992 № 2503-ХІІ.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не було доведено правомірності своїх дій у правовідносинах, з приводу яких подано позов, а тому, вказаний позов підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору за п. 14 ч. 2 ст. 3 ЗУ "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст. 263, 255, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Шевченківського районного відділу в місті Харкові (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Шевченківського районного відділу в місті Харкові (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) щодо відмови неповнолітній дитині, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в оформленні та видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області в особі Шевченківського районного відділу в місті Харкові (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 37764460) оформити та видати неповнолітній, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06. 1992 № 2503-ХІІ.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його складання у повному обсязі шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 15 січня 2021 року.
Суддя Заічко О.В.