14 січня 2021 року м. Рівне № 460/7312/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання позивачу відповіді на заяву від 20 квітня 2020 року про надання інформації з приводу направлення (чи ненаправлення) позивачу відповідачем постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 12017180010001884 від 17 березня 2017 року; 2) зобов'язати відповідача надати позивачу відповідь на заяву від 20 квітня 2020 року про надання інформації приводу направлення (чи ненаправлення) позивачу відповідачем постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 12017180010001884 від 17 березня 2017 року.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 20 квітня 2020 року він звернувся до відповідача із заявою, у якій просив надати інформацію з приводу направлення (чи ненаправлення) йому постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 12017180010001884 від 17 березня 2017 року. Проте, станом на день звернення позивача до суду з даним позовом відповідач не надав йому відповідь на вказану заяву, чим порушив гарантоване Конституцією України та Законом України «Про звернення громадян» право позивача на отримання такої відповіді. За наведених обставин, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
У встановлений судом строк відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав. Будь-яких заяв (клопотань) з процесуальних питань, в тому числі щодо продовження строку для подання відзиву та/або доказів, відповідач до суду також не подав.
Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:
02 жовтня 2020 року позовна заява надійшла до суду.
07 жовтня 2020 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Обставини справи:
20 квітня 2020 року позивач засобами поштового зв'язку звернувся до відповідача із заявою, в якій просив надати інформацію з приводу направлення (чи ненаправлення) йому постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 12017180010001884 від 17 березня 2017 року та у разі направлення такої постанови повідомити дату направлення та вихідний номер кореспонденції.
Як стверджує позивач у позовній заяві, запитувану інформацію відповідач йому не надав, що слугувало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Стаття 40 Конституції України встановлює, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Статтею 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 393/96), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно із статтею 5 Закону № 393/96, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Особливою формою колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування є електронна петиція, яка подається та розглядається в порядку, передбаченому статтею 23-1 цього Закону. Звернення може бути усним чи письмовим.
Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Звернення про надання безоплатної правової допомоги розглядаються в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
Стаття 7 Закону № 393/96 встановлює вимоги, відповідно до яких, звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями. Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Згідно з статтею 15 Закону № 393/96, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
За приписами статті 18 Закону № 393/96 громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Статтею 19 Закону №393/96 встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Аналіз вказаних вище норм права дозволяє прийти до висновку, що кожному громадянину України, а також особам, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, гарантується право на звернення до органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, об'єднань громадян або посадових осіб, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань, і у разі дотримання вимог Закону № 393/96 при поданні звернення (заяви, клопотання, скарги), відповідні органи, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян або посадові особи зобов'язанні об'єктивно і вчасно їх розглянути та письмово повідомити заявника про суть прийнятого за наслідками такого розгляду рішення.
При цьому, статтею 20 Закону № 393/96 передбачено, зокрема, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Матеріалами справи підтверджується, що 20 квітня 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації. Вказана заява була оформлена та надіслана з дотриманням вимог Закону № 393/96.
Разом з тим, станом на день розгляду даної адміністративної справи відповідачем доказів направлення позивачу відповіді на вказане вище звернення суду не надано та судом здобуто не було.
При цьому, суд зауважує, що ухвалою суду від 07 жовтня 2020 року у відповідача витребовувалися докази фактичного направлення (вручення) позивачу відповіді на заяву від 20 квітня 2020 року.
Копію вказаної ухвали відповідач отримав 11 грудня 2020 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Однак, суд констатує, що всупереч вимогам ухвали суду від 07 жовтня 2020 року відповідач витребовувані докази до суду не подав.
Більше того, в ході судового розгляду справи відповідач не реалізував своє право на подання відзиву на позов, що, з урахуванням приписів частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), кваліфікується судом як визнання позову.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку, що відповідач належними, допустимими та достатніми доказами не підтвердив правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Суд повторює, що відповідач взагалі не подав до суду жодної заяви, у якій була б висловлена позиція останнього щодо заявлених позовних вимог.
Натомість, твердження та обґрунтування позивача щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи, а тому позовна заява належить до задоволення в повному обсязі.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом подання звіту, то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі. Тобто, питання щодо зобов'язання відповідача подати такий звіт вирішується судом під час постановлення судового рішення.
Таким чином, встановлення строку на подачу звіту про виконання судового рішення є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов'язком.
В даному ж випадку, суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до частин другої, третьої статті 14, статті 370 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки ухвалою суду від 07 жовтня 2020 року позивач був звільнений від сплати судового збору, а докази понесення учасниками справи інших судових витрат станом на день прийняття рішення судом в матеріалах справи відсутні.
Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд
Позовну заяву задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Рівненського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області, яка полягає у ненаданні ОСОБА_1 відповіді на заяву від 20 квітня 2020 року про надання інформації з приводу направлення (чи ненаправлення) ОСОБА_1 Рівненським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 12017180010001884 від 17 березня 2017 року.
Зобов'язати Рівненський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області надати ОСОБА_1 відповідь на заяву від 20 квітня 2020 року про надання інформації з приводу направлення (чи ненаправлення) ОСОБА_1 Рівненським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області постанови слідчого про закриття кримінального провадження № 12017180010001884 від 17 березня 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 (Державна установа "Рівненський слідчий ізолятор", 33001, Рівненська обл.. м. Рівне, вул. Дворецька, 116; 2793320314);
2) відповідач - Рівненський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Пушкіна, 4; код ЄДРПОУ 40108761).
Суддя Т.О. Комшелюк