15 січня 2021 року м. ПолтаваСправа № 520/13752/2020
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд:
- визнати протиправними дії Харківського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застуванням обмеження нарахування на суму 185050,09 грн;
- зобов'язати Харківський окружний адміністративний суд нарахувати та виплатити судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у розмірі 185050,09 грн, з відрахуванням податків і зборів та нарахуванням єдиного внеску;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 матеріали адміністративної справи №520/13752/2020 за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Харківського окружного адміністративного суду (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії направлено до Другого апеляційного адміністративного суду, як суду вищої інстанції, для визначення підсудності /а.с. 31-32/.
Розпорядженням Голови Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 №03-04/13 вирішено передати адміністративну справу №520/13752/2020 до Другого апеляційного адміністративного суду, як суду вищої інстанції, для визначення підсудності /а.с. 35/.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.10.2020 адміністративну справу №520/13752/2020 передано за підсудністю до Полтавського окружного адміністративного суду /а.с. 38-39/.
30.10.2020 справа надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду /а.с. 41/.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, зазначена справа розподілена для розгляду судді Канигіній Т.С. /а.с. 42/.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №520/13752/2020; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 02.12.2020; витребувано докази /а.с. 43-44/.
11.11.2020 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача /а.с. 48/.
19.11.2020 до суду надійшли додаткові докази у справі та відзив, у якому відповідач позов не визнав, зазначив, що Законом України №553-ІХ від 13.04.2020 "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29, якою встановлено на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обмеження нарахування суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. У рішенні Ради суддів України №22 від 24.04.2020 зазначено, що обмеження, встановлені Законом України №553-ІХ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих з 18.04.2020, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів. З огляду на те, що положення статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у редакції Закону України №553-ІХ від 13.04.2020 на момент виникнення спірних правовідносин були чинні, у відповідача були відсутні підстави для його невиконання /а.с. 50-56/.
Протокольною ухвалою суду від 02.12.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 16.12.2020 /а.с. 58/.
15.12.2020 від відповідача надійшли додаткові докази у справі /а.с. 61-69/.
У судове засідання 16.12.2020 учасники справи не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно з частиною дев'ятою статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на положення частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до положень пункту 10 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення адміністративної справи здійснено судом у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно з Указом Президента України "Про призначення суддів" від 24.02.2011 №246/2011 позивача призначено на посаду судді Сумського окружного адміністративного суду строком на п'ять років /а.с. 13-15/.
Указом Президента України "Про переведення суддів" від 27.10.2011 №1007/2011 позивача переведено на роботу на посаді судді Харківського окружного адміністративного суду /а.с. 16-17/.
Наказом Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2011 №05-03/115 позивача зараховано до штату Харківського окружного адміністративного суду на посаду судді з 18.11.2011, з посадовим окладом згідно з штатним розписом /а.с. 18/.
Згідно з Указом Президента України "Про призначення суддів" від 03.04.2017 №95/2017 позивача призначено на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду /а.с. 19-22/.
Наказом Харківського окружного адміністративного суду від 04.04.2017 №04-04/47 позивача призначено на посаду судді Харківського окружного адміністративного суду з 03.04.2017, з посадовим окладом згідно з штатним розписом; вирішено виплачувати щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу за наявності стажу роботи більше 5 років /а.с. 23/.
Відповідно до наказу Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2018 №04-04/238 позивачу встановлено після перерахунку стажу роботи на посаді судді, щомісячну доплату за вислугу років за наявності стажу роботи 10 років 4 місяці 19 днів, у розмірі 30% посадового окладу з 05.08.2018 /а.с. 52/.
Наказом Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 №04-04/32 позивачу встановлено щомісячну доплату за науковий ступень кандидата юридичних наук у розмірі 15% від посадового окладу з 26.02.2020 /а.с. 53/.
До матеріалів справи залучено розрахункові листи за 2020 рік, зі змісту якого суд встановив, що при нарахуванні суддівської винагороди позивачу за спірний період відповідачем застосовано обмеження розміру посадового окладу 10-ма розмірами мінімальної заробітної плати /а.с. 45, 88-90/.
Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом.
11.03.2020 Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13.04.2020 (надалі - Закон № 553-IX), яким доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 наступного змісту:
"Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)."
Водночас, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема судоустрій, судочинство, статус суддів.
Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 (надалі - Закон №1402-VIII).
Частина перша статті 135 Закону №1402-VIII передбачає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої вказаної статті визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Згідно з частинами п'ятою - восьмою цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Конституційний Суд України у Рішення від 11.03.2020 №4-р/2020 у справі №1-304/2019 (7155/19) зазначив, що неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 № 969/2019).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
З огляду на викладене, аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що виключно Законом №1402-VIII встановлюється розмір суддівської винагороди, що узгоджується з приписами першого речення частини першої, частина другої статті 130 Конституції України.
Отже, Закон №1402-VIII є спеціальним законом по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди. При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
Оскільки Законом № 553-IX не скасовано норму Закону №1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди, при визначенні розміру суддівської винагороди відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону №1402-VIII, а не статті 29 № 553-IX.
Отже, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку відповідач у цій справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України та Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", вимушений вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів. Однак, необхідність виконання відповідачем вимог чинного законодавства не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що відповідачем вчинилися дії щодо нарахування суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Харківського окружного адміністративного суду нарахувати та виплатити судді Харківського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 на підставі статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у розмірі 185050,09 грн, з відрахуванням податків і зборів та нарахуванням єдиного внеску, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Таким чином, захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
На час розгляду цієї справи відповідач заперечує право позивача на нарахування та виплату суддівської винагороди судді без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", однак, питання щодо конкретних розмірів суддівської винагороди у межах цієї справи відповідачем не досліджувалось, а тому вимоги позивача в цій частині є передчасними та необґрунтованими. Суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, тому суд дійшов висновку про відмову у позові у частині вказаних позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо клопотання позивача про негайне виконання рішення суду суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно з пунктом 1 частини другою статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
Отже, стаття 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає вичерпний перелік судових рішень, які виконуються негайно. Так, негайному виконанню підлягає, зокрема, судове рішення, яким присуджено виплату грошового утримання у відносинах публічної служби, тобто задоволено вимогу позивача про стягнення конкретно визначеної суми такої виплати, з якої і виокремлюється сума стягнення за один місяць.
Таким чином, при вирішенні питання щодо наявності підстав для негайного виконання рішення суду необхідно встановити, яких саме спірних правовідносин стосується предмет спору та який саме спосіб захисту порушених прав особи обрано судом.
У цій справі позивачем заявлено позовну вимогу про зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату суддівської винагороди та за результатами її розгляду суд дійшов висновку про наявність підстав для її задоволення.
Отже, судове рішення у цій справі має зобов'язальний характер і не відноситься до рішень, які підлягають негайному виконанню, а тому підстави для задоволення клопотання позивача про звернення рішення до негайного виконання відсутні.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Спір у цій справі стосувався оплати праці позивача, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору позивач звільнений.
Інші судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Харківського окружного адміністративного суду (майдан Свободи, 6, м. Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ 34390710) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Харківського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Зобов'язати Харківський окружний адміністративний суд провести перерахунок суддівської винагороди судді ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звернення рішення до негайного виконання в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.С. Канигіна