14 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/5612/20 пров. № А/857/13984/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Курильця А.Р., Сеника Р.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі № 380/5612/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Костецький Н.В. в м. Львові Львівської області 24.09.2020 року), -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області (далі - також ГУ ДФС у Львівській області) від 27.07.2017 № 480027-1315, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання із орендної плати із фізичних осіб за 2016 рік в сумі 58551,77 грн;
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу ГУ ДФС у Львівській області від 13.10.2017 № 26812-17, якою ОСОБА_1 визначено суму податкового боргу із орендної плати із фізичних осіб в частині 58551,77 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на аналогічні доводи, що викладені у відзиві на позовну заяву, а саме на те, що між фізичною особою ОСОБА_1 та Миколаївською районною державною адміністрацією укладено Договір оренди землі № 16 від 28.11.2008. В оренду передано земельну ділянку площею 6,2008 га, яка знаходиться на території Бродківської сільської ради Миколаївського району, за межами населеного пункту (кадастровий номер ділянки 4623081200: 04:001:0001). Згідно умов договору орендна плата вноситься орендарем ( ОСОБА_1 ) у грошовій формі в розмірі 5% нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 61782,50 грн в рік. Орендна плата вноситься щомісячно рівними частками не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним на рахунок Бродківської сільської ради. Відповідно до ПК України платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Відтак, контролюючим органом здійснено нарахування фізичній особі суми орендної плати за землю за 2016 рік.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що 28.11.2008 між Миколаївською районною державною адміністрацією (орендодавцем) та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (орендарями) укладено договір оренди землі № 16, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування земельну ділянку рекреаційного призначення, яка знаходиться на території Бродківської сільської ради Миколаївського району, за межами населеного пункуту (кадастровий номер ділянки - 4623081200:04:001:0001.
Згідно з п. 2, 3 вказаного договору об'єкт оренди - земельна ділянка площею 6,2008 га, у тому числі: 5,4436 га - під будівлями табору, 0,2967 - під іншими будівлями, 0,4605 - під водним об'єктом (ставок). На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна - комплекс будівель та споруд дитячого оздоровчого табору « ОСОБА_5 ».
Відповідно до п. 9 договору договір оренди землі від 28.11.2008 № 16 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 5% нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 61782,50 грн в рік.
У зв'язку з невиконанням невнесенням ОСОБА_1 орендної плати згідно з умовами договору оренди землі від 28.11.2008 № 16 ГУ ДФС у Львівській області винесено податкові повідомлення-рішення: від 27.07.2017 № 480025-1315, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання із орендної плати із фізичних осіб за 2014 рік в сумі 32713,84 грн; від 27.07.2017 № 480026-1315, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання із орендної плати із фізичних осіб за 2015 рік в сумі 40859,58 грн.; від 27.07.2017 № 480027-1315, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання із орендної плати із фізичних осіб за 2016 рік в сумі 58551,77 грн.; від 27.07.2017 № 480024-1315, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання із орендної плати із фізичних осіб за 2017 рік в сумі 62064,88 грн.
Крім того, ГУ ДФС у Львівській області винесено податкову вимогу ОСОБА_1 від 13.10.2017 № 26812-17 про сплату боргу з орендної плати з фізичних осіб в сумі 194190,00 грн.
Позивач, не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням ГУ ДФС у Львівській області від 27.07.2017 № 480027-1315 та частково з податковою вимогою ГУ ДФС у Львівській області від 13.10.2017 № 26812-17, звернувся з позовом до суду.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно з підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Підпунктами 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України передбачено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК України).
Відповідно до ч. 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно з ст. 125 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.
Відповідно до абзацу 3 статті 7 Закону України «Про оренду землі» до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
Зазначені норми права дають можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.
Аналізуючи підпункти 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпункти 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпункти 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України, апеляційний суд зазначає, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Таким чином до нового власника об'єкта нерухомості переходить і встановлений податковим законом обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 січня 2018 року (справа № 825/308/17), від 19 червня 2018 року (справа № 822/2696/17), від 17 грудня 2019 року (справа № 804/4739/16), від 27 лютого 2020 року (справа № 804/4665/18).
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу комплексу будівель та споруд дитячого оздоровчого табору « ОСОБА_5 » від 05.01.2006 ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у рівних частках кожному у власність комплексу будівель та споруд дитячого оздоровчого табору « ОСОБА_5 », що знаходиться за адресою в АДРЕСА_1 .
28.11.2008 між Миколаївською районною державною адміністрацією (орендодавцем) та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (орендарями) укладено договір оренди землі № 16, відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння та користування земельну ділянку рекреаційного призначення, яка знаходиться на території Бродківської сільської ради Миколаївського району, за межами населеного пункуту (кадастровий номер ділянки - 4623081200:04:001:0001.
Згідно з п. 2, 3 вказаного договору об'єкт оренди - земельна ділянка площею 6,2008 га, у тому числі: 5,4436 га - під будівлями табору, 0,2967 - під іншими будівлями, 0,4605 - під водним об'єктом (ставок). На земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна - комплекс будівель та споруд дитячого оздоровчого табору « ОСОБА_5 ».
Відповідно до п. 9 договору договір оренди землі від 28.11.2008 № 16 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 5% нормативної грошової оцінки земельної ділянки - 61782,50 грн в рік.
Проте, відповдіно до договору дарування Ѕ частки комплексу будівель та спору від 29.12.2008 ОСОБА_1 безоплатно передав у увласність ОСОБА_4 Ѕ частину комплексу будівель та споруд дитячого оздоровчого табору «ОСОБА_5».
Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, КП ЛОР «Стрийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 09.02.2009 зареєстровано право власності ОСОБА_4 на Ѕ частину комплексу будівель та споруд дитячого оздоровчого табору « ОСОБА_5 » на підставі договору дарування від 29.12.2008.
Оскільки ОСОБА_4 набув право власності на Ѕ частину комплексу будівель та споруд дитячого оздоровчого табору « ОСОБА_5 » на підставі договору дарування від 29.12.2008, що розташовані на орендованій земельній ділянці згідно з договором оренди землі від 28.11.2008 № 16, то до набувача ОСОБА_4 переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача ОСОБА_1 .
Відтак, до нового власника об'єкта нерухомості ОСОБА_4 переходить і встановлений податковим законом обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно, а саме Ѕ частина комплексу будівель та споруд дитячого оздоровчого табору « ОСОБА_5 ».
За таких обставин, з моменту набуття права власності ОСОБА_4 на Ѕ частину комплексу будівель та споруд дитячого оздоровчого табору « ОСОБА_5 », що розташована на орендованій позивачем земельній ділянці, для ОСОБА_1 така оренда землі вважається припиненою, що свідчить про відсутність у позивача обов'язку щодо плати за землю з моменту державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_4 .
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області від 27.07.2017№ 480027-1315, яким ОСОБА_1 визначено податкове зобов'язання із орендної плати із фізичних осіб за 2016 рік в сумі 58 551,77 грн, податкова вимога ГУ ДФС у Львівській області від 13.10.2017 № 26812-17, якою ОСОБА_1 визначено суму податкового боргу із орендної плати із фізичних осіб в частині 58 551,77 грн є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання про те, що такі зводяться до переоцінки доказів, оскаржуваного судового рішення та незгоди з ними.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є правомірним та скасуванню не підлягає.
Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2020 року у справі № 380/5612/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді А. Р. Курилець
Р. П. Сеник