14 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 260/3365/20 пров. № А/857/15570/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шевчук С.М.,
суддів Кухтея Р.В., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року про повернення позовної заяви (постановлену в м. Ужгород судом під головуванням судді Гаврилко С.Є., дата складення повного тексту ухвали не зазначена) у справі № 260/3365/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, суд-
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
В жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо нездійснення нарахування та виплати йому на день звільнення 12 квітня 2017 року компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2017 роки загальним терміном 42 дні;
стягнути з Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на його користь компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п.1 2 ч. 1 ст. 12 Закон) України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2017 роки загальним терміном 42 дні у сумі 12 564 грн. 30 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошовою забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004 року № 44;
зобов'язати Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатні йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2017 роки із розрахунку 299 грн 15 коп. в день із 13 квітня 2017 року до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячно Грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
стягнути з Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної Прикордонної служби України на його користь компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплат щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються і грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат. одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 в сумі 1517 грн 58 коп., нараховану згідно платіжної відомості про проведення виплат па у гримання військовослужбовців від 19 серпня 2017 року № б/н;
стягнути з Мукачівського прикордонною загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на його користь витрати на правову допомоги у в розмірі 6000 гривень.".
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2020 року даний позов було залишено без руху та надано позивачеві строк у десять днів з дня вручення ухвали для усунення, а саме необхідно було надати суду обґрунтований розрахунок ціни позову за майновою вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, вказавши суму, яку позивач просить стягнути одночасно подавши оригінал доказу сплати судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру у розмірі 1 відсотка ціни заявленої позовної вимоги та зазначити реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України представника позивача - ОСОБА_2 , шляхом подання відповідної позовної заяви, для суду та відповідно до кількості учасників справи.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, в частині позовної вимоги: "Зобов'язати Мукачівський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатні ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2017 роки із розрахунку 299 грн 15 коп. в день із 13 квітня 2017 року до дня фактичного розрахунку із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячно Грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44" - повернуто позивачеві.
Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що норма п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить посилань на те, що позов має бути заявлений лише з підстав порушення прав та законних інтересів саме як учасника бойових дій, а також прямо та чітко не зазначає, що справа має стосуватись порушених прав особи, що має статус учасника бойових дій, без уточнення характеру такого права та підстав його порушення. Вказує, що відсутність механізму чіткого трактування та розуміння дійсного змісту вказаної норми п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» в першу чергу пов'язане з недоліками законодавчої техніки, яка використовувалась законодавцем під час підготовки Закону України «Про судовий збір», проте це не повинно впливати на гарантовані державою пільги при сплаті судового збору, порушувати та обмежувати права учасників бойових дій при їх зверненні до суду, у зв'язку з порушенням будь-яких їх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів. Вказує, що звужене тлумачення п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» є не обґрунтованим, тому, що відмова у звільненні від сплати судового збору з тих підстав, що вимога про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не пов'язана з порушенням прав, як учасника бойових дій.
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви, зазначену в п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України, а тому суд апеляційної інстанції, у відповідності до ч. 2 ст. 312 КАС України, вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.
ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
З матеріалів справи вбачається, що 12 квітня 2017 року позивача звільнено з військової служби в запас (у зв'язку з закінченням контракту) та виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення, що підтверджується наказом начальника 27 прикордонного загону від 12 квітня 2017 року №92-ос.
При звільненні з військової служби відповідач не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки. На звернення позивача до відповідача про виплату йому компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, останній надав відповідь, згідно якої вказав, що в особливий період надання деяких оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена.
Не погоджуючись із нездійсненням нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду про залишення позовної заяви без руху від 20 жовтня 2020 року не виконані, недоліки позовної заяви позивачем усунено не у в повному обсязі, наявні законодавчо встановлені підстави для повернення позовної заяви позивачу в частині позовної вимоги щодо зобов'язання Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені (зазначена у пункті 4 прохальної частини позовної заяви).
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
З позовної заяви та ухвали суду від 20 жовтня 2020 року вбачається, що предмет даного спору стосується визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу на день звільнення компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату такої компенсації за невикористану додаткову відпустку саме як учаснику бойових дій.
Відтак, позовна вимога про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч.1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є похідною від основної позовної вимоги, яка стосується прав позивача на своєчасне отримання компенсації за неотриману ним відпустку передбачену саме для учасників бойових дій.
Нормативно-правовим актом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору є Закон України "Про судовий збір" № 3674-VI (далі по тексту - Закон України № 3674-VI).
Відповідно до статті 3 частини 1 Закону України № 3674-VI, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
В позовній заяві позивач зазначає, що він звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 частини 1 пункту 13 Закону України № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
З огляду на вказані положення законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є звільненим від сплати судового збору на підставі статті 5 частини 1 пункту 13 Закону України № 3674-VI, позаяк позовна вимога про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасну виплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену для учасників бойових дій є похідною від основної позовної вимоги, яка стосується прав позивача на своєчасне отримання такої компенсацій, саме як учасником бойових дій.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі , в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності ясності і недвозначності і правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування не включає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частини перша статті 129 Конституції України).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити будь-який ризик свавілля.
На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно буди доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C. G. Та інші проти Болгарії» (« C.G. and others v.Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).
Відсутність механізму чіткого трактування та розуміння дійсного змісту вказаної норми пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» в першу чергу пов'язане з недоліками законодавчої техніки, яка використовувалась законодавцем під час підготовки Закону України «Про судовий збір», проте це не повинно впливати на гарантовані державою пільги при сплаті судового збору, порушувати та обмежувати права учасників бойових дій при їх зверненні до суду, у зв'язку з порушенням будь-яких їх прав, незалежно від характеру, предмета та підстав таких позовів.
Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», як учасника бойових дій, та передчасно повернув позовну заяву в частині позовної вимоги щодо зобов'язання Мукачівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені (зазначена у пункті 4 прохальної частини позовної заяви).
Враховуючи визначені вище обставини, які не були враховані суддею суду першої інстанції при постановленні ухвали про повернення позовної заяви позивачу, колегія суддів приходить до висновку, що суддя суду першої інстанції виніс передчасну ухвалу про повернення позовної заяви позивачу.
Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року про повернення позовної заяви скасувати, а справу 260/3365/20 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 14 січня 2021 року.