12 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/1688/20 пров. № А/857/13865/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Гудима Л.Я.,
суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,
за участю секретаря судового засідання: Копанишин Х.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року, ухвалене у м. Тернополі, головуючий суддя Дерех Н.В., повне текст якого складений 07.09.2020 року, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
В липні 2020 року позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просила визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у прийнятті її заяви про поновлення виплати пенсії з 01.01.2019 року, по довіреності від 02.11.2019 року у довіреної особи - неправомірними, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийняти документи у довіреної особи та поновити виплату їй пенсії з 01.01.2019 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилалася на те, що відповідач протиправно відмовив в прийнятті у довіреної особи заяви про поновлення виплати пенсії позивачу. Позивач вважає, що відповідач, приймаючи спірне рішення, керувався підзаконними актами, в той час як чинним законодавством України передбачено як можливість подання заяви про призначення пенсії представником пенсіонера, так і не встановлено обмежень на подачу ним заяви про поновлення її виплати.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо прийняття рішення, оформленого листом від 12.03.2020 року №455-438/Д-02/8-1900/20 про відмову в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 ; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити ОСОБА_1 з 01.01.2019 року нарахування та виплату пенсії за віком у розмірах відповідно до чинного законодавства.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУПФУ в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області проводилась виплата пенсії позивачці на поштове відділення АТ "Укрпошта". Судом не враховано, що оскільки за період з січня 2019 року по червень 2019 року позивач не отримувала пенсію у відділенні поштового зв'язку, тому з 01.07.2019 року їй припинено виплату пенсії відповідно до ст.49 Закону України №1058-ІУ. Вказує, що для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно звернутись із заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Також, суд не врахував, що 02.08.2019 року на адресу Головного управління надійшов лист Управління ДМС України в Тернопільській області за №6101.2.1-10734/61.2-19, в якому зазначено, що 21.05.2010 року ОСОБА_1 звернулась із заявою щодо повернення на постійне місце проживання в Україну.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачу з 26.05.2010 року призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 .
27.02.2020 року представник ОСОБА_1 - Курило В.В. звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою, в якій просила відновити виплату належної пенсії ОСОБА_1 , починаючи з січня 2019 року і продовжувати виплачувати її на відповідний банківський рахунок.
Листом від 12.03.2020 року №455-438/Д-02/8-19-/20 відповідач проінформував позивача про те, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Крім цього, повідомлено, що спори, що виникають із правовідносин за Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть бути оскаржені до вищестоящих органів Пенсійного фонду або в судовому порядку.
Також, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 25.06.2020 року №1236-1269/Д-02/8-1900/20 представника позивача у відповідь на її звернення щодо видачі довідки про розмір виплаченої пенсії повідомлено, що ОСОБА_1 не отримувала призначену пенсію протягом шести місяців підряд, тому з 01.07.2019 року нарахування та виплату її пенсії припинено.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої продовжувалося після припинення її виплати, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно частини другої ст. 46 Закону № 1058-IV, виплата пенсії позивачу підлягає поновленню.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Таким чином, що право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
Отже, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що безумовно ОСОБА_1 , як громадянка України має право на виплату призначеної їй пенсії.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) (далі - Порядок №22-1).
Відповідно до пункту 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку, як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії. Тобто, пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви про поновлення пенсії як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 року у справі № 757/12134/14-а, та у постанові від 31.10.2019 року № 160/7699/18.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 27.02.2020 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про поновлення виплати пенсії звернувся Курило В.В. в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, завіреної у встановленому порядку.
За таких обставин, висновок відповідача щодо порушення позивачем вимог п.1.5 Порядку №22-1 та необхідності особисто звернутися з заявою на поновлення пенсії або через законного представника, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним.
Відповідно до п. 2.8 Порядку №22-1 при поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім'ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім'ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо).
Колегія суддів звертає увагу, що додаткові документи можуть надаватися, а не є обов'язковими, оскільки пенсія ОСОБА_1 вже була призначена.
Відтак, колегія суддів вважає, що представником позивача дотримано форми звернення за поновленням пенсії, а наведені відповідачем підстави відмови у поновленні пенсії є протиправними.
За унормуванням статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Відтак, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 07 вересня 2020 року у справі № 500/1688/20 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л. Я. Гудим
судді О. М. Довгополов
В. В. Святецький
Повний текст постанови складено 15.01.2021 року.