Справа № 240/15127/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач - Франовська К.С.
14 січня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Франовської К.С.
суддів: Боровицького О. А. Совгири Д. І. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання протиправними та скасування постанов,
У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця від 07.08.2020 року ВП №62764896 про відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого напису, про арешт майна боржника, про стягнення виконавчого збору та про встановлення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження.
Ухвалою суду від 23.09.2020року забезпечено позов шляхом зупинення стягнення з ОСОБА_1 , що здійснюється на підставі виконавчого документа (виконавчого напису нотаріуса № 8501, виданого 11.08.2017р.).
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року ОСОБА_1 у позові відмовлено.
Не погодившись із цим рішенням суду його оскаржив позивач, який просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позов.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає те, що суд першої інстанції при вирішенні справи та прийнятті оскарженого рішення порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини справи.
Вирішуючи спір, суд не звернув уваги на подані ним докази порушення відповідачем територіальної підвідомчості та невиконання вимог закону щодо повернення без виконання виконавчого напису, за яким порушено строк пред'явлення до виконання.
Відповідач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог, на стороні відповідача, залучено АТ КБ "Приватбанк".
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача - адвоката Костюка В.В., перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом, 22 лютого 2011 року ОСОБА_1 укладено кредитний договір з ПАТ КБ "Приватбанк", за умовами якого станом на 31.05.2017 року заборгованість несплачених грошових коштів за період з 22 лютого 2011 року по 31 травня 2017 року склала 152 518 грн.59 коп., з яких :
- заборгованість за тілом кредиту складає 7 959,94 грн.
- заборгованість за відсотками 132 177,17 грн.
- заборгованість із сплати пені та комісії 4 642,50 грн.
- заборгованість по штрафам (фіксована частина) 500 грн.
- заборгованість по штрафам (відсоток від суми заборгованості) 7238,98 грн.
11 серпня 2017 року приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу А.А.Завалієв вчинив виконавчий напис, який зареєстрований за № 8501, про стягнення з ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Крилівка Ружинського району Житомирської області, місце проживання АДРЕСА_1 , місце роботи невідомо, на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" суми заборгованості по кредитному договору 152 518 грн.59 коп.
Виконавчий напис набирає чинності з дня його вчинення і може бути пред'явлений до примусового виконання протягом року (а.с.42).
22 липня 2020 року АТ КБ "Приватбанк" звернулось до Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) з заявою про примусове виконання виконавчого напису від 11.08.2017 р. про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в сумі 152 518,59 грн.(а.с.67).
07.08.2020 року державним виконавцем Ружинського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Ковтун Л.М. на підставі зави АТ КБ "Приватбанк" відкрито виконавче провадження ВП № 62764896 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу від 11.08.2017року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованості за кредитним договором в сумі 152518,59грн.
Одночасно з відкриттям виконавчого провадження були прийняті оскаржувані постанови про арешт майна боржника, про стягнення виконавчого збору в сумі 15 251,86 грн. та про встановлення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 133,16 грн.
Звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтував вимоги тим, що винесені державним виконавцем постанови є протиправними, так як прийняті з порушенням вимог ст.24 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки ще з 2015 року він не проживає на території Ружинського району Житомирської області. Підставою для відкриття виконавчого провадження зазначено виконавчий напис приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу від 11.08.2017року про стягнення з на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованості в сумі 152518,59грн., але строк пред'явлення до виконання такого виконавчого документу сплинув ще в 2018 році, тому державний виконавець повинен був повернути виконавчий напис без прийняття до виконання протягом 3-х робочих днів.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах Ружинський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством України про виконавче провадження.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовідносини у сфері примусового виконання судових рішень регулюються Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно статті 15 цього Закону сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» (далі Закон № 3425-XII) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Згідно із приписами статті 88 Закону № 3425-XII нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Відповідно до п. 3 частини першої ст. 3 Закону №1404-VІІІ, виконавчі написи нотаріусів є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою ст. 5 Закону №1404-VІІІ, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02 червня 2016 року № 1403-VIII (надалі - Закон № 1403-VIII), примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців.
Ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною першою ст. 24 Закону №1404-VІІІ, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу .
За змістом виконавчого напису боржник ОСОБА_1 має місце проживання АДРЕСА_1 . Дана адреса зазначена особисто ОСОБА_1 у кредитному договорі. За цією адресою ОСОБА_1 був зареєстрований з 20 березня 1997 року. 15 вересня 2015 року позивач знятий з реєстрації в с. Ярославка, і 16.09.2015 року зареєстрований в АДРЕСА_2 . За змістом позовної заяви ОСОБА_1 фактично проживає без реєстрації по АДРЕСА_3 .
Чинною редакцією Закону України «Про виконавче провадження» не передбачено проведення виконавчих дій спрямованих на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника до відкриття виконавчого провадження.
Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного суду у складі колегії колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2019 року у справі № 511/1342/17 «...виконавець не має обов'язку перевірити місцезнаходження боржника, що зазначив стягувач у виконавчому документі».
Як зазначено у ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію міст проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Таким чином, фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку. Проте ні стягувач, ні виконавець не можуть зобов'язати боржника зареєструвати чи перереєструвати адресу свого місця проживання у разі розбіжностей між фактичною та зареєстрованою адресами.
Виконавець відкриває виконавче провадження на підставі заяви стягувача, у якій він має право зазначити будь-які відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце проживання, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місце знаходження тощо).
На час відкриття виконавчого провадження ані стягувач, ані нотаріус не надає приватному виконавцю копію паспорта боржника, у якому вказані дані, щодо його місця реєстрації. Таким чином, єдиним належним доказом щодо місця проживання/перебування боржника є виконавчий напис, який є підставою для відкриття виконавчого провадження.
Отже, за наявності достовірної інформації про місце проживання позивача (боржника) в межах Ружинського виконавчого округу, наявність майна боржника на території Ружинського району, державний виконавець правомірно прийняла до виконання виконавчий документ, дотримавши тим самим правила територіальної підвідомчості.
При цьому, єдиним доводом позивача щодо протиправності спірних постанов є те, що на час їх винесення у відповідача були відсутні докази того, що адреса реєстрації боржника має місце в Ружинському районі, а тому у відповідача не було підстав для винесення оскаржуваних постанов.
Відповідно до ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» регулює порядок відкриття виконавчого провадження і містить вичерпний перелік документів для початку примусового виконання. Серед цього, не зазначено обов'язку стягувача надавати будь-які підтверджуючі документи, щодо місця проживання боржника, вказаному у виконавчому написі.
Єдиним належним, допустимим доказом місця проживання боржника під час відкриття виконавчого провадження є виконавчий напис. Він є чинним, не скасований та не оскаржений боржником.
Оцінюючи правомірність висновків суду першої інстанції щодо строків пред'явлення виконавчого напису до примусового виконання, колегія суддів враховує наступне.
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Статтею 91 Закону України «Про нотаріат» визначено, що строк пред'явлення до виконання виконавчого напису нотаріуса становить один рік.
Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом у питаннях, які стосуються примусового виконання рішень (виконавчих документів). При цьому, Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII прийнятий у часі пізніше, ніж Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» від 04.11.2010 року № 2677-VI, яким статтю 91 Закону України «Про нотаріат» викладено у новій редакції, згідно з якою, строк пред'явлення до виконання виконавчого напису нотаріуса становить один рік, а тому має пріоритетне значення при застосуванні у цих правовідносинах.
Суд встановив, що виконавчий напис № 8501 нотаріус видав 11.08.2017 року, який стягувач АТ КБ «Приватбанк» пред'явив 27.07.2020 року, тобто в межах встановленого, статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження» строку.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ч. 6 ст. 157 КАС України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Зважаючи на те, що ухвалою суду від 23.09.2020року забезпечено позов шляхом зупинення стягнення з ОСОБА_1 , що здійснюється на підставі виконавчого документа (виконавчого напису нотаріуса № 8501, виданого 11.08.2017р.). останні підлягають скасуванню з дня прийняття даного судового рішення у справі.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2020 року - без змін.
Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 року .
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 15 січня 2021 року.
Головуючий Франовська К.С.
Судді Боровицький О. А. Совгира Д. І.