Справа № 640/7211/20 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
14 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Коротких А.Ю.,
суддів Сорочка Є.О.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року №217к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора міста Києва у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 72 статті 36 Кодексу Законів про працю України, на підставі положень Закону України "Про очищення влади".
Не погодившись із підставами звільнення, позивач оскаржив зазначений наказ про звільнення до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі №804/5496/15 визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23 березня 2015 року №217к, поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора міста Києва з 24 березня 2015 року, стягнуто з прокуратури міста Києва суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язано Офіс Генерального прокурора поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Допущено до негайного виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року в частині поновлення позивача на посаді прокурора міста Києва з 24 березня 2015 року.
На виконання зазначеного рішення суду від 25 лютого 2020 року у справі №804/5496/15 відповідачем видано наказ від 04 березня 2020 року №72к, відповідно до якого скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 березня 2015 року №217к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора міста Києва та поновлено його на вказаній посаді з 24 березня 2015 року.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом Генерального прокурора від 04 березня 2020 року №73к припинено повноваження ОСОБА_1 на посаді прокурора міста Києва у зв'язку із закінченням строку перебування на адміністративній посаді (за пунктом 1 частини другої статті 41 Закону України "Про прокуратуру") з 25 червня 2019 року.
На підставі рішення Ради прокурорів України від 05 березня 2020 року наказом виконуючого обов'язки Генерального прокурора Чумака В.В. від 06 березня 2020 року №80к ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора міста Києва з 06 березня 2020 року.
Проте, наказом Генерального прокурора від 23 березня 2020 року №81к скасовано наказ виконуючого обов'язки Генерального прокурора Чумака В.В. від 06 березня 2020 року №80к як такий, що виданий без дотримання вимог частини третьої статті 1 Закону України "Про очищення влади".
06 березня 2020 року виконуючим обов'язки Генерального прокурора направлено до Міністерства юстиції України листа з приводу вирішення питання щодо виключення відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" з відповідного Реєстру.
У відповідь Міністерство юстиції України 20 березня 2020 року повідомило, що вилучення таких відомостей стосовно ОСОБА_1 з Реєстру можливе лише у разі надходження відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.
Відповідач стверджує, що скасовуючи наказ від 06 березня 2020 року №80к щодо призначення ОСОБА_1 прокурором міста Києва на підставі рішення Ради прокурорів України, Генеральний прокурор приймала до уваги ті обставини, що на день його видання на веб-сайті Міністерства юстиції України у відповідному Реєстрі містилися відомості про ОСОБА_1 , як про особу, на яку поширюються обмеження, передбачені частинами третьою, четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Отже, призначення ОСОБА_1 на посаду прокурора міста Києва за умови його перебування у Реєстрі осіб, на яких поширюються обмеження, передбачені Законом України "Про очищення влади", грубо порушували вимоги цього Закону, тому відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України Генеральним прокурором усунуто таке порушення шляхом скасування наказу, виданого з порушенням Закону.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
З 25 червня 2014 року ОСОБА_1 призначений на посаду прокурора м.Києва.
16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України «Про очищення влади».
20 березня 2015 року позивачем подано до Генеральної прокуратури України заяву, в якій ОСОБА_1 повідомив про відсутність щодо нього заборони, визначеної ч. 3 або ч. 4 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» та надав згоду на проходження перевірки.
Довідкою від 11 березня 2015 року про результати вивчення особової справи щодо застосування заборон, визначених Законом України «Про очищення влади», встановлено, що позивач з працював в органах прокуратури України з 26.07.2013 року по 17.04.2014 року на посаді заступника прокурора Луганської області.
Наказом Генеральної прокуратури України №217 к від 23.03.2015 року позивача було звільнено з посади прокурора м.Києва, зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до п.7-2 ст. 36 Кодексу законів про працю України та звільнено від обов'язків голови колегії прокуратури міста.
Не погодившись із наказом про звільнення, ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом про скасування наказу №217к від 23.03.2015 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу №217к від 23.03.2015 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити певні дії (справа № 804/5496/15).
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №217к від 23.03.2015 року про звільнення ОСОБА_3 з посади прокурора міста Києва.
Поновлено ОСОБА_3 на посаді прокурора міста Києва з 24 березня 2015 року.
Стягнуто з прокуратури міста Києва (03150, м.Київ, вул. Предславинська, 45/9; код ЄДРПОУ 02910019) на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.03.2015 року по 25.02.2020 року у розмірі 37 097, 73 (тридцять сім тисяч дев'яносто сім гривень сімдесят три копійки), з вирахуванням розміру обов'язкових платежів.
Зобов'язано Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України (01001, м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_3 заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді прокурора міста Києва.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місць у розмірі 9804, 90 гривень (дев'ять тисяч вісімсот чотири гривні 90 копійок).
Наказом Генерального прокурора «Про окремі питання забезпечення початку роботи обласних прокуратур» від 03 вересня 2020 року № 410 юридичну особу «Прокуратура м. Києва» перейменовано у «Київська міська прокуратура» без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2020 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі № 804/5496/15 залишено без змін.
Судами у справі № 804/5496/15 було встановлено наступні обставини:
«…З 16 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про очищення влади» №1682-VII від 16 вересня 2014 р. (далі - Закон).
У відповідності до статті 1 Закону - очищення влади (люстрація) це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (надалі Закон).
Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону (частина 3 статті 1 Закону).
Рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку (частини 9 статті 1 Закону).
Відповідно до частини 5 статті 1 Закону заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.
Отже, стаття 1 Закону визначає поняття люстрації, основні засади очищення влади та її мету, строки, протягом яких особи, зазначені у частинах 1, 2, 4, 8 статті 3 цього Закону, не можуть обіймати посади, щодо яких здійснюється очищення влади, тобто встановлює заборони.
Статтею 2 Закону передбачено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: 1) Прем'єр-міністра України, Першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників; 2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників; 3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації; 4) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, професійних суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника; 5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників; 6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту; 7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України; 8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв'язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг; 9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб'єкта надання адміністративних послуг; 10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування; 11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1- 10 цієї частини.
Згідно із п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону, заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
Підпунктом 1 пункту 2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про очищення влади» визначено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Так, у довідці про результати вивчення особової справи щодо застосування заборони, визначених Законом України «Про очищення влади», підписаної 11 березня 2015 року, визначено, що за результатами вивчення особової справи ОСОБА_1 встановлено, що останній у період з 22 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року обіймав посаду, віднесену до категорії «заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України», передбачену п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» та не був звільнений з неї за власним бажанням.
Отже, за результатами проведеної Генеральною прокуратурою України перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці встановлено, що до ОСОБА_1 застосовується заборона, визначена частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Згідно із приписами частини 1 та частини 2 статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Протоколу № 1 та протоколів № № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції…».
Також судами першої та апеляційної інстанції у справі № 804/5496/15 зазначено:
«…Також колегію суддів враховано те, що 17 жовтня 2019 р. Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі "Полях та інші проти України", заявниками у якій були колишні працівники органів прокуратури України, яких звільнено на підставі норм Закону України «Про очищення влади», та визнав порушення пункту 1 статті 6 та статті 8 Конвенції щодо всіх заявників.
У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що люстрацію в Україні застосовували до дуже широкого кола осіб, вона призвела до звільнення заявників тільки на тій підставі, що вони обіймали посади на державній службі за часів президентства ОСОБА_4 , та наголосив, що закон про люстрацію не встановив конкретних незаконних дій зазначених чиновників.
Суд встановив, що звільнення заявників було засновано на колективній відповідальності осіб, які працювали в державних установах під час правління Президента ОСОБА_4, незалежно від конкретних функцій, які вони виконували, і їх зв'язку з антидемократичними тенденціями та подіями, які відбулися в цей період (пункт 275 рішення).
Також Суд наголосив, що застосування заходів відповідно до Закону України «Про очищення влади» до заявників не передбачало будь-якої індивідуальної оцінки їх поведінки. Фактично ніколи не стверджувалося, що заявники самі робили якісь конкретні дії, що підривають демократичний контроль над верховенством закону, національну безпеку, оборону чи права людини. Вони були звільнені в силу закону тільки за те, що займали певні відносно високі пости на державній службі, в той час як ОСОБА_4 був резидентом України. (пункт 294 рішення).
Таким чином, з урахуванням тлумачення, наведеного Європейським судом з прав людини, колегія суддів вважає, що звільнення з займаної посади, засноване на колективній відповідальності, без з'ясування конкретних виконуваних функцій та особистої участі особи в узурпації влади Президентом України ОСОБА_4 , яке мало місце і у випадку позивача, не може бути визнано прийнятним в демократичному суспільстві.
Відповідно до частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України - у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів доходить до висновку про необхідність задоволення позовної вимоги стосовно скасування наказу № 217к від 23.03.2015 р. про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора м.Києва. Поновленню позивач підлягає з 24 березня 2015 року, оскільки день звільнення є робочим днем.
Водночас, як наслідкові дії Міністерства юстиції України щодо внесення прізвища позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» за умови невиконання усіх законних процедур відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення з огляду на твердження позивача та позиції рішення Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційська комісія) CDL-AD (2012)028 призводить до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю.
Отже, оскільки стосовно позивача у Єдиному державному реєстрі осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» міститься інформація про звільнення з підстав люстрації, а суд дійшов висновку про таку протиправність застосування до позивача, колегія суддів вбачає необхідним задоволення позову й в частині похідних вимог про зобов'язання Офісу Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_3 заборони, визначеної ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади», що сприятиме повному та ефективному захисту прав, свобод та інтересів позивача…».
Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII звільнення прокурора з адміністративної посади, передбаченої пунктами 2-10 частини першої статті 39 цього Закону, здійснюється Генеральним прокурором з таких підстав: 1) подання заяви про дострокове припинення повноважень на адміністративній посаді за власним бажанням; 2) переведення на посаду до іншого органу прокуратури (крім адміністративної посади, передбаченої пунктами 1-3 частини третьої статті 39 цього Закону); 3) неналежне виконання прокурором, який обіймає адміністративну посаду, посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади; 4) наявність заборгованості із сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
Колегія суддів звертає увагу на те, що вищезазначений перелік підстав для звільнення прокурора з адміністративної посади є вичерпним.
Колегія суддів зазначає, що наказом Генерального прокурора від 23 березня 2020 року №81к скасовано наказ виконуючого обов'язки Генерального прокурора Чумака В.В. від 06 березня 2020 року №80к як такий, що виданий без дотримання вимог частини третьої статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.
Як вже було зазначено вище, судові рішення у справі № 804/5496/15 мають преюдиційне значення для вирішення даної справи, оскільки ними встановлено відсутність підстав для звільнення позивача з посади прокурора міста Києва відповідно до діючого закону про люстрацію та застосування відносно нього відповідних заборон, передбачених ч. 3 ст. 1 та ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади».
Відповідач в своєму відзиві на позовну заяву зазначає про те, що скасовуючи наказ від 06 березня 2020 року №80к щодо призначення ОСОБА_1 прокурором міста Києва на підставі рішення Ради прокурорів України, Генеральний прокурор приймала до уваги ті обставини, що на день його видання на веб-сайті Міністерства юстиції України у відповідному Реєстрі містилися відомості про ОСОБА_1 , як про особу, на яку поширюються обмеження, передбачені частинами третьою, четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Отже, призначення ОСОБА_1 на посаду прокурора міста Києва за умови його перебування у Реєстрі осіб, на яких поширюються обмеження, передбачені Законом України "Про очищення влади", грубо порушували вимоги цього Закону, тому відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України Генеральним прокурором усунуто таке порушення шляхом скасування наказу, виданого з порушенням Закону. Також відповідач стверджує, що до позивача не застосовувалися повторно заборони, передбачені частинами третьою, четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", а оскаржуваний наказ прийнято у зв'язку з триваючою дією заборони, передбаченої зазначеним Законом та запровадженої щодо позивача у 2015 році процедури люстрації строком на 10 років. Окрім іншого відповідач зазначає, що Генеральним прокурором не приймалося рішень про звільнення ОСОБА_1 з органів прокуратури, після прийняття оскаржуваного наказу позивач залишився працювати на посаді прокурора прокуратури міста Києва, тому його право на труд не порушено.
Однак колегія суддів вважає дані твердження відповідача необґрунтованими, оскільки в оскаржуваному наказі чітко зазначено, що наказом Генерального прокурора від 23 березня 2020 року №81к скасовано наказ виконуючого обов'язки Генерального прокурора Чумака В.В. від 06 березня 2020 року №80к як такий, що виданий без дотримання саме вимог частини третьої статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Дані обставини не були встановлені судом першої інстанції, як і не було надано оцінки доводам позивача, що чинне законодавство не передбачає такого правового механізму як звільнення прокурора з адміністративної посади органу прокуратури шляхом скасування наказу, яким особу було призначено на посаду.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про протиправність наказу Генерального прокурора від 23 березня 2020 року, а тому такий наказ підлягає скасуванню.
Колегія суддів доходить висновку про те, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу.
Визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 23 березня 2020 року №81к, яким скасовано наказ виконуючого обов'язки Генерального прокурора Чумака В.В. від 06 березня 2020 року №80к як такий, що виданий без дотримання вимог частини третьої статті 1 Закону України "Про очищення влади".
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при поданні адміністративного позову, відповідно до квитанції № 0.0.1661401328.1 у сумі 840 грн. 80 коп.
Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений при поданні апеляційної скарги, відповідно до квитанції про сплату № 90368 у сумі 1261 грн. 20 коп.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: Коротких А.Ю.
Судді: Сорочко Є.О.
Чаку Є.В.