Справа № 320/276/19 Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.
13 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, третя особа - Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Київській області, третя особа - Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ в.о. голови Державної фіскальної служби України від 17 грудня 2018 року № 2460-о О.Власова «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області;
- зобов'язати Державну фіскальну службу України перевести (призначити) ОСОБА_1 на посаду начальника Києво-Святошинського управління Головного управління ДФС у Київській області, або іншу рівнозначну посаду;
- стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 грудня 2018 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано наказ виконуючого обов'язки О.Власова голови Державної фіскальної служби України від 17 грудня 2018 року № 2460-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області з 18 грудня 2018 року.
- стягнуто з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 грудня 2018 року по 26 червня 2019 року включно у сумі 114 464 грн. 28 коп. без урахування обов'язкових податків та зборів.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що на момент оголошення попередження від 17 вересня 2018 року про наступне вивільнення ОСОБА_1 не було запропоновано рівнозначної посади для подальшого проходження служби в органах ДФС України, чим порушено вимоги законодавства. При цьому наголосив, що позивач мала право на переведення її на рівнозначну посаду. Вказав на те, що незважаючи на те, що станом на 17 вересня 2018 року посади начальників декількох державних податкових інспекцій були вакантними, та у свою чергу відповідають посадам державної служби категорії "В", зазначені посади позивачу запропоновані не були, що підтверджується наявними доказами у матеріалах справи, та не заперечується відповідачами. Підкреслив, що попередження про наступне вивільнення від 17 вересня 2018 року було підписано в.о. начальника Головного управління ДФС у Київській області О.Кавиліним, тобто підписано не уповноваженою особою. Зауважив, що оскільки діяльність Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області було припинено, таким чином, обов'язок щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачу покладено на Державну фіскальну службу України, яка у межах своєї компетенції може розпоряджатись майном і коштами служби в межах затвердженого кошторису видатків.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ДФС України подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому зазначає, що станом на дату попередження позивача про наступне вивільнення з посади начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у м. Києві вказана посада не була вакантною. Звертає увагу на те, що в силу приписів ст. 87 Закону України № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівнозначної посади державної служби. Наголошує, що позивачу було запропоновано переведення на іншу посаду Києво-Святошинського управління ГУ ДФС у Київській області із переліку наявних вакантних посад.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свої доводи обгрунтовує тим, що відповідачем не запропоновано їй рівнозначної посади для продовження трудової діяльності в органах ДФС, проте наказами від 19 вересня 2018 року, від 30 жовтня 2018 року, від 28 листопада 2018 року ГУ ДФС у Київській області було оголошено конкурс на заміщення більш ніж 150 вакантних посад, із них більш ніж 40 посад - керівні. Підкреслює, що наказ про її звільнення є протиправним, оскільки про вивільнення повинна була бути попереджена Головою комісії з реорганізації Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС, оскільки п.п. 5.3 п.5 наказу ДФС України від 10 травня 2018 року № 287 зобов'язано голів комісій з реорганізації відповідних ОДПІ у межах чинного законодавства забезпечити вжиття комплексу заходів щодо попередження та звільнення працівників. Проте, всупереч викладеного, попередження про наступне вивільнення її з посади було підписане в.о. начальника ГУ ДФС у Київській області.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що з 1994 і по 09 вересня 2013 ОСОБА_1 працювала на різних посадах в органах податкової служби, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці позивача (том І, а.с. 11-19), а 09 вересня 2013 ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади згідно п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією. На виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2013 № 810/5440/13-а, наказом Міністерства доходів і зборів України від 27 травня 2014 № 1448-0 позивача було поновлено на посаді першого заступника начальника державної податкової інспекції у м. Славутичі Головного управління Міндоходів у Київській області, а 14 червня 2016 призначено на посаду начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (том І, а.с.22).
У подальшому 28 лютого 2017 ОСОБА_1 була звільнена з посади начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, згідно п.1 ч.2 ст. 65, ст.ст. 66 та 47 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 № 889-VІІІ.
Відповідно до наказу ДФС України від 07 вересня 2018 року № 1615-0, на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2019 року по справі № 826/4079/17, ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року р. № 296 «Про реформування служби» вирішено, зокрема згідно пункту 2, реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання як структурних підрозділів до відповідних територіальних органів Служби за переліком згідно з додатком (том І, а.с.37).
Пунктом 1 наказу Державної фіскальної служби України від 10 травня 2018 року № 287 «Про реорганізацію територіальних органів ДФС у Київській області» вирішено реорганізувати Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області шляхом її приєднання як структурного підрозділу до Головного управління ДФС у Київській області (том І, а.с. 40).
Наказом від 14 травня 2018 року № 39 «Про реорганізацію Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області» із змінами, внесеними наказами від 29 травня 2018 року № 46, від 05 вересня 2018 року № 64, розпочато процедуру реорганізації Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (том І, а.с. 43-55).
Поряд з викладеним суд встановив, що 17 вересня 2018 року ОСОБА_1 була попереджена про наступне вивільнення, на підставі п.1 ст. 40 КЗпП та п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з реорганізацією Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області шляхом приєднання її як структурного підрозділу до Головного управління ДФС у Київській області. Додатково проінформовано, що в ГУ ДФС у Київській області відсутні вакантні посади, що передбачають виконання роботи за професією чи спеціальністю, що відповідали б кваліфікації позивача ( том І. а.с.67).
Як вбачається з матеріалів справи, 27 листопада 2018 року начальником управління по роботі з персоналом Цимбалюком Д.А. було запропоновано ОСОБА_1 перелік вакантних посад станом на 27 листопада 2018 року на яких може продовжити роботу позивач ( том І, а.с. 90). Проте, позивач відмовився від запропонованих посад, про що свідчить особистий підпис на зворотньому боці повідомлення.
Листом від 27 листопада 2018 року № 6964/8-10-36-04-01 ГУ ДФС у Київській області було оформлене подання на ім'я в.о. Голови Державної фіскальної служби України про звільнення з посади начальника Києво-Святошинської ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області (том ІІ, а.с. 60-61).
При цьому, у період з 18 жовтня 2018 року по 26 жовтня 2018 року, з 29 жовтня 2018 року по 16 листопада 2018 року та з 23 листопада 2018 року по 26 листопада 2018 року ОСОБА_1 , згідно листків непрацездатності Серія АДС № 924674, Серія АДС № 924674, Серія № АДС 925135 була звільнена від роботи, у зв'язку з загальним захворюванням (том І, а.с.196-198).
Судом встановлено, що 17 грудня 2018 року позивачу було повторно надано для ознайомлення перелік вакантних посад ГУ ДФС у Київській області станом на 17 грудня 2018 року, які запропоновані ОСОБА_1 , в кількості 46 посад головного державного ревізора-інспектора, про що зроблено відмітку позивача від 17 грудня 2018 року « ознайомлена».
Наказом Державної фіскальної служби України від 17 грудня 2018 року № 2460-о «Про звільнення ОСОБА_1 » було припинено держану службу та звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області у зв'язку із реорганізацією територіальних органів ДФС у Київській області, пункт 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (том І, а.с.93).
Позивач вважає, що її звільнення відбулось всупереч встановленому законом порядку, а тому звернулася з даним позовом до суду.
На підставі встановлених вище обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що звільнення позивача було проведено з порушенням установленого законом порядку, що полягало у незапропонуванні позивачу всіх вакантних посад, що відповідали спеціальності та кваліфікації позивача, у той час як судом встановлено, що такі вакантні посади існували, а також повідомлення про вивільнення неуповноваженою особою, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною шостою статті 43 Конституції України гарантовано громадянам захист від незаконного звільнення.
Статтею 51 КЗпП України встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з частиною четвертою статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України установлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
На підставі частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частина перша статті 42 КЗпП України унормовує, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Згідно положеннями статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Частина перша статті 235 КЗпП визначає, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до статті 1 та частини першої статті 3 КЗпП України регулюються трудові відносини всіх працівників, а статті. 4 цього Кодексу передбачено, що законодавство про працю складається з КЗпП та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Отже, до правовідносин, що виникли у цій справі, крім Закону № 1697-VII, підлягають застосуванню й положення КЗпП України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений термін, а також терміновий трудовий договір до закінчення терміну його дії можуть бути розірвані власником або уповноваженим їм органом у разі змін в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, скорочення чисельності або штату працівників.
Зі змісту наведеної норми зрозуміло, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання за ініціативою власника трудового договору з працівником, як при: ліквідації; реорганізації; скороченні чисельності працівників або скороченні штату працівників.
При цьому вживані в цій нормі поняття «ліквідація», «реорганізація», «скорочення чисельності або штату працівників», стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.
За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв'язку з ліквідацією та реорганізацією підприємства, установи, організації за пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України може бути ліквідація чи реорганізація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи.
Ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України виключно з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог частини другої статті 40, статті 42, 43, 49-2 КЗпП України.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-65цс12 та у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 813/2431/16.
Як було встановлено раніше, постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року р. № 296 "Про реформування служби" вирішено, зокрема згідно пункту 2, реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання як структурних підрозділів до відповідних територіальних органів Служби за переліком згідно з додатком (том І, а.с.37).
Пунктом 1 наказу Державної фіскальної служби України від 10 травня 2018 року № 287 "Про реорганізацію територіальних органів ДФС у Київській області" вирішено реорганізувати Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області шляхом її приєднання як структурного підрозділу до Головного управління ДФС у Київській області (том І, а.с. 40).
Наказом від 14 травня 2018 року № 39 "Про реорганізацію Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області" із змінами, внесеними наказами від 29 травня 2018 року № 46, від 05 вересня 2018 року № 64, розпочато процедуру реорганізації Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (том І, а.с. 43-55).
За приписами частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
З огляду на викладене, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.
Разом з тим, як було встановлено судом першої інстанції та не спростовано апелянтом, 17 вересня 2018 року, коли позивачу було повідомлено про наступне вивільнення, ОСОБА_1 не було запропоновано вакантної посади на переведення, що підтверджується відповідними відомостями попередження про наступне вивільнення.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що наказом в.о начальника ГУ ДФС у Київській області № 1972 від 19 вересня 2018 року було оголошено конкурс на зайняття 152 вакантних посад державних службовців у Головному управлінні ДФС у Київській області (том І, а.с.68-80); наказом від 30 жовтня 2018 року № 2317 оголошено конкурс на зайняття 50 вакантних посад державних службовців у Головному управлінні ДФС у Київській області (том І. а.с. 81-89); також наказом № 2610 від 28 листопада 2018 року було оголошено конкурс на зайняття 32 вакантних посад державних службовців у Головному управлінні ДФС у Київській області (том І, а.с. 91-92).
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що наказом в.о. начальника ГУ ДФС у Київській області № 1972 від 19 вересня 2018 року "Про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад державних службовців" було оголошено конкурс на заміщення 152 вакантних посад, серед яких зокрема були посади: начальника Іванківсько-Поліської державної податкової інспекції Вишгородського управління, начальник Макарівської державної податкової інспекції Ірпінського управління, начальник Бориспільського управління державної податкової інспекції Бориспільського управління, начальник Баришівсько-Березанської державної податкової інспекції Бориспільського управління, начальник Згурівської державної податкової інспекції Бориспільського управління, начальник Фастівської державної податкової інспекції Васильківського управління тощо.
У свою чергу, наказами ГУ ДФС у Київській області від 30 жовтня 2018 року № 2317, № 2610 від 28 листопада 2018 року також було оголошено конкурси на заміщення вакантних посад державних службовців Головного управління ДФС у Київській області, серед яких 19 посад були керівними посадами.
Поряд з викладеним суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що у відповідь на звернення позивача від 27 вересня 2018 року № КУ-8569146/4234, відповідачем-2 було повідомлено ОСОБА_1 про те, що вакантної посади при повідомленні про вивільнення їй запропоновано не було, оскільки на вказаний період з метою організації роботи щодо приєднання територіальних органів до ГУ ДФС у Київській області оголошено конкурс на заміщення 152 вакантних посад, тому запропонувати вакантні посади можливо буде тільки після проведення конкурсу.
Відповідно до Положення про Києво-Святошинську ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, затвердженого наказом Державної фіскальної служби України від 13 квітня 2016 № 314, Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з центром у м. Вишневому з Васильківським, Обухівським та Фастівським відділенням є територіальним органом Державної фіскальної служби, який підпорядковується ДФС та Головному управлінню ДФС у Київській області. ОДПІ забезпечує реалізацію повноважень ДФС на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Пунктом 1 положення про Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС у Київській області, затвердженого наказом ДФС від 27 березня 2017 № 202 визначено, що Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з центром у м. Вишневому є територіальним органом Державної фіскальної служби, який підпорядковується ДФС та Головному управлінню ДФС у Київській області. У своєму складі має відділення, які діють на правах відокремлених структурних підрозділів, та перелік яких затверджується окремим наказом ДФС. ОДПІ забезпечує реалізацію повноважень ДФС на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Пунктом 35 вказаного положення передбачено, що ОДПІ є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, власні бланки та рахунки в органах казначейства.
Наказом ГУ ДФС у Київській області від 12 жовтня 2018 року № 2169 затверджено положення про Києво-Святошинське управління. Зокрема відповідно до пункту 1.1. Положення Києво-Святошинське управління Головного управління ДФС у Київській області є самостійним структурним підрозділом (на правах відокремленого структурного підрозділу) ГУ ДФС у Київській області та підпорядковується начальнику (першому заступнику (заступнику) начальника) ГУ ДФС у Київській області, відповідно до розподілу обов'язків по керівництву структурними підрозділами. Управління має гербову печатку ГУ ДФС у Київській області № 5. Управління виконує функції, визначені у розділі другому цього Положення, на території Києво-Святошинського району (п. 1.5, 1.6 Положення).
При цьому, внаслідок реформування територіальних органів ДФС, була змінена лише внутрішня організаційна структура ГУ ДФС, зокрема Києво-Святошинська ОДПІ втратила статус юридичної особи та була приєднана до ГУ ДФС в якості структурного підрозділу, яка виконуватиме ті функції, що і Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.
Стосовно вакантних посад в ГУ ДФС у Київській області, які не пропонувались позивачу, проте були оголошені конкурсом від 19 вересня 2018 року судова колегія наголошує, що роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають наведеним вище законодавчим вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення, за змістом частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Разом з цим, незважаючи на те, що станом на 17 вересня 2018 року посади начальників декількох державних податкових інспекцій були вакантними, та у свою чергу відповідають посадам державної служби категорії "В", зазначені посади позивачу запропоновані не були, що підтверджується наявними доказами у матеріалах справи.
Беручи до уваги, що у Головному управлінні ДФС у Київській області були вакантними керівні посади, зокрема начальники ДПІ, заступники начальників ДПІ, що відповідали досвіду, спеціальності та кваліфікації позивача, з яких позивачу не було запропоновано жодної, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що відповідачами не виконано вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України, а саме не виконано обов'язку щодо працевлаштування позивача, зокрема, запропонування всіх вакантних посад, що відповідали його спеціальності та кваліфікації.
Доводи апелянта про те, що пропозиція вакантних посад здійснена 17 вересня 2018 року не була, оскільки такі дії щодо пропонування вакантних посад можливо було здійснити лише після проведення конкурсу, судом апеляційної інстанції оцінюється критично, оскільки одночасно із оголошенням попередження про вивільнення, відповідач-2 мав запропонувати позивачу всі вакантні посади, в тому числі і вакантні керівні посади, чого ним зроблено не було, попри те, що у територіальних органах ДФС у Київській області була відповідна кількість вакантних посад.
Поряд з викладеним, колегія суддів звертає увагу на те, що оскаржуваний наказ, яким позивача звільнено з посади, прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 296 "Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби" та наказу ДФС України від 10 травня 2018 року № 287 "Про реорганізацію територіальних органів ДФС у Київській області". Згідно Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року № 296 "Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби" Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області реорганізовується шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Київській області.
Згідно додатку до наказу ДФС від 10 травня 2018 року № 287 головою комісії з реорганізації територіальних органів ДФС у Київській області, зокрема Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області визначено Орленка І.М. - першого заступника начальника цього територіального органу.
Пунктом 1 наказу Державної фіскальної служби України від 10 травня 2018 року № 792-0 "Про надання повноважень" уповноважено Голів комісій з реорганізації відповідних ОДПІ (ДПІ) здійснювати попередження керівних працівників ОДПІ (ДПІ), а також осіб начальницького складу податкової міліції цих органів, посади яких належать до номенклатури ДФС, про реорганізацію, скорочення чисельності або штату державного органу та їх наступне вивільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України або підпункту "з" пункту 63, підпункту 63, підпункту "г" пункту 64 Положення (том І. а.с. 42).
Як вбачається з матеріалів справи, попередження про наступне вивільнення від 17 вересня 2018 року було підписано в.о. начальника Головного управління ДФС у Київській області О.Кавиліним, тобто підписано не уповноваженою особою. Таким чином приписи частини 1-3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України щодо персонального попередження не були дотримані. В свою чергу, як вбачається з абз.4 оскаржуваного Наказу, попередження В.о. начальника Головного управління ДФС у Київській області від 17 вересня 2018 року про наступне вивільнення позивача було підставою для звільнення ОСОБА_1 , що свідчить про протиправність оскаржуваного Наказу.
З урахуванням наведених вище обставин справи у сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звільнення позивача було проведено з порушенням установленого законом порядку, що полягало у незапропонуванні позивачу всіх вакантних посад, що відповідали спеціальності та кваліфікації позивача, у той час як судом встановлено, що такі вакантні посади існували, а також повідомлення про вивільнення неуповноваженою особою.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Вирішуючи питання поновлення позивача на посаді начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, суд виходить з наступного.
Як було встановлено судом вище, Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року р. № 296 "Про реформування служби" вирішено, зокрема згідно пункту 2, реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання як структурних підрозділів до відповідних територіальних органів Служби за переліком згідно з додатком.
Згідно додатку № 1 до вказаної постанови, Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області реорганізоване шляхом приєднання до Головного управління ДФС у Київській області.
Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19 червня 2019 року за № 1005457364, Києво-Святошинська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39471029) станом на час отримання витягу відомості про внесення запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи до реєстру не внесенні.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 36 КЗпП зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного суду України дійшла висновку, що у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено (постанова від 28 жовтня 2014 справа № 21-484а14).
У справі, що розглядається судом встановлено, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 року р. № 296 "Про реформування служби" вирішено, зокрема згідно пункту 2, реорганізувати деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання як структурних підрозділів до відповідних територіальних органів - Києво-Святошинську ОДПІ, яку очолювала позивач до моменту звільнення, як територіальний орган реорганізовано шляхом приєднання до ГУ ДФС у Київській області.
Враховуючи встановлені вище обставини протиправності звільнення позивача з посади начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивач підлягає поновленню на тій посаді та у тому органі, з якого він був протиправно звільнений, а саме на посаді начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.
Крім іншого, частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац четвертий пункту 2 Порядку № 100).
За приписами абзацу третього пункту 3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як було встановлено раніше, відповідно до пункту 1 наказу від 17 грудня 2018 року № 24607-о Державної фіскальної служби України "Про звільнення ОСОБА_1 " припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області у зв'язку із реорганізацією територіальних органів ДФС у Київській області, пункт 1 ст. 40 КЗпП України, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Як вбачається з довідки Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області від 06 лютого 2018 року № 2/К/10-13-01-15, сума нарахованої заробітної плати позивача у листопаді 2018 року - 7580,37 грн. та у грудні 2018 року - 30574.74 грн.
Отже, сума нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за листопад-грудень 2018 року року становить 38155,11 грн. (7580,37 грн. + 30574,74 грн.).
При цьому, кількість робочих днів, за які позивачу виплачена заробітна плата складає 43 дні: 22 днів у листопаді 2018 року та 21 день у грудні 2018 року.
Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача становить 887,32 грн. (38155,11 грн./43 дні).
З матеріалів справи вбачається, що період вимушеного прогулу позивача складає 129 робочих днів та обраховується, починаючи з першого дня після звільнення - 18 грудня 2018 року по день прийняття рішення суду про поновлення позивача на роботі, тобто по 26 червня 2019 року включно (з 18 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року - 9 робочих днів; з 01 січня 2019 року по 31 січня 2019 року - 22 робочих днів, з 01 лютого 2019 року по 28 лютого 2019 року - 20 робочих днів; з 01 березня 2019 року по 31 березня 2019 року - 20 робочий день; з 01 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року - 20 робочих днів; з 01 травня 2019 року по 31 травня 2019 року - 21 робочий день; з 01 червня 2019 року по 26 червня 2019 року - 17 робочих днів.
Враховуючи, що кількість днів вимушеного прогулу складає 129 робочих днів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу становить 114 464,28 грн. (129 х 887,32 грн.).
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 червня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов