Справа № 320/2762/19 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.
14 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Єгорової Н.М.,
суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу,-
У червні 2019 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » від 03 травня 2019 року № 205.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, притягаючи до дисциплінарної відповідальності позивача у вигляді оголошення догани, не у повній мірі розібрався та дослідив розмежування завдань та засад діяльності Миронівського РУ ГУ Держпродспоживслужби в Київській області та Миронівської районної державної лікарні ветеринарної медицини, а також сферу здійснення обсягу наданих позивачу у силу посади повноважень. Наголосив, що покладання повної відповідальності на позивача, як керівника, за дії працівників управління щодо яких неможливо провести дисциплінарне провадження у силу їх звільнення з роботи, не є допустимим, адже відповідачем не було проведено належну перевірку, в таких осіб не було відібрано пояснення (недотримано принцип індивідуалізації покарання за допущені порушення). Вказав на те, що притягаючи позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани за виявлені під час проведення аудиту порушення, відповідач у повній та достатній мірі не з'ясував обсягу допущених саме позивачем, як керівником органу, недоліків в роботі, не врахував відсутність вини в діях ОСОБА_1 , а також недотримався балансу між притягненням до дисциплінарної відповідальності та настанням для позивача несприятливих наслідків, з урахуванням результатів попередньої роботи державного службовця, та відсутності зазначення в результатах дисциплінарного провадження встановлених фактів заподіяння шкоди діями/бездіяльністю керівника.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Свої доводи обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення не відповідає засадам адміністративного судочинства: численні письмові докази по справі, а саме: заява з додатками від 24 грудня 2019 року вих-10-10/13214-19, зареєстрована в канцелярії суду першої інстанції 24 грудня 2019 року, на думку відповідача, не досліджені належним чином, їм надана не правильна оцінка, в результаті чого висновки суду про спростування позивачем результатів Аудиторського звіту від 26 березня 2019 року № 10-11-13/1, а також порушень, що були встановлені в ході розгляду дисциплінарного провадження, про відсутність підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Підкреслює, що позивачем не було забезпечено належний контроль за виконанням вимог приписів складених за результатами проведених планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю) за період з серпня 2018 року по березень 2019 року. Звертає увагу, що позивачем не було забезпечено виконання вимог пп. 2 п. 1 наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 02 грудня 2016 № 322 «Про заходи, що проводяться в наявних неблагополучних щодо АЧС пунктах» стосовно надання щоденної інформації щодо вжитих заходів в наявних неблагополучних по африканській чумі свиней пунктах. Вказує, що висновки суду першої інстанції про те, що порушення « Інструкції з профілактики та боротьби з африканською чумою свиней» позивачем не допускалися, а забій клінічно здорових свиней та направлення матеріалів на дослідження не проводився по причині відсутності звернень громадян та низьких вікових груп свиней (до 3 міс.), які не підлягають забою є безпідставними і такими, що не відповідає нормам законодавства і обставинам справи. Звертає увагу, що судом першої інстанції не досліджено зміст Плану заходів щодо забезпечення виконання Закону України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин» та наказу від 18 січня 2019 року № 22, відповідно суд прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи, зокрема, щодо обов'язків позивача по контролю за здійсненням комплексу робіт з ідентифікації і обліку тварин.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року було відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. При цьому зазначає, що в провину позивачу поставлено невиконання/нездійснення заходів, що не входять до його посадових обов'язків та не належать до компетенції, очолюваною ним органу. Таким чином, на думку позивача, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував. Крім того, позивачем заявлено клопотання про відшкодування понесених ним витрат на правову допомогу в зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 3000,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.
Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що наказом від 03 липня 2017 № 223-К, ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника Миронівського районного управління Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області з 03 липня 2017.
За результатами проведеного позапланового внутрішнього аудиту відповідності окремих питань фінансово-господарської діяльності Миронівського районного управління Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області, оформленого аудиторським звітом від 26 березня 2019 року № 10-11-13/1, відповідно до п. 1 ст. 68 Закону України «Про державну службу», згідно наказу від 27 березня 2019 року № 159, розпочато дисциплінарне провадження стосовно начальника Миронівського РУ ГУ Держпродспоживслужби в Київській області ОСОБА_1 .
За результатами проведення дисциплінарного провадження, дисциплінарна комісія дійшла висновків про неналежне виконання начальником Миронівського районного управління ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків.
Наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » від 03 травня 2019 року № 205, до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани відповідно до ч. 3 ст. 66 Закону України «Про державну службу».
На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » від 03 травня 2019 року № 205, оскільки у діях позивача відсутній доведений та достатній склад дисциплінарного проступку, передбачений п. 5 ч. 2 ст. 65 Закону № 889-VIII.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, закріплені в Законі України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 № 889-VIII (надалі також - Закон № 889-VIII).
За приписами ч. 1 ст. 1 Закону № 889-VIII, тут і далі в редакції, що діяла під час виникнення спірних правовідносин, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо: 1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів; 2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів; 3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг; 4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства; 5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням; 6) управління персоналом державних органів; 7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1 Закону № 889-VIII, державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Відповідно до приписів частин 1, 2 ст. 64 Закону № 889-VIII, за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни, державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом. Для державних службовців можуть встановлюватися особливості притягнення до дисциплінарної відповідальності у випадках, визначених законом.
Положеннями ч. 1 ст. 65 Закону № 889-VIIІ визначено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
При цьому, п. 5 ч. 2 ст. 65 Закону № 889-VIIІ передбачено, що дисциплінарним проступком є, зокрема, невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їхніх повноважень (застосовано до позивача).
До державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3) попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби (ч. 1 ст. 66 Закону № 889-VIII).
Так, ч. 3 ст. 66 Закону № 889-VIII, визначено, що у разі допущення державним службовцем дисциплінарних проступків, передбачених пунктами 4, 5, 12 та 15 частини другої статті 65 цього Закону, суб'єктом призначення або керівником державної служби такому державному службовцю може бути оголошено догану.
Відповідно до ч. 6 ст. 66 Закону № 889-VIII, дисциплінарні стягнення, передбачені пунктами 2-4 частини першої цієї статті (догана, попередження про неповну службову відповідність), накладаються виключно за пропозицією Комісії, поданням дисциплінарної комісії.
За кожний дисциплінарний проступок до державного службовця може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення (ч. 7 ст. 66 Закону № 889-VIII).
Згідно із приписами ч. 1 ст. 67 Закону № 889-VIII, дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він був вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування заподіяної шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 68 Закону № 889-VIII, дисциплінарне провадження порушується шляхом видання відповідного наказу (розпорядження): міністром - стосовно державного секретаря відповідного міністерства; суб'єктом призначення - стосовно інших державних службовців.
Для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (ч. 1 ст. 69 Закону № 889-VIII).
Результатом розгляду дисциплінарної справи є пропозиція Комісії або подання дисциплінарної комісії, які мають рекомендаційний характер для суб'єкта призначення (ч. 10 ст. 69 Закону № 889-VIII).
Державний службовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: 1) надавати пояснення, а також відповідні документи та матеріали щодо обставин, які досліджуються; 2) порушувати клопотання про одержання і залучення до матеріалів нових документів, одержання додаткових пояснень осіб, які причетні до справи; 3) бути присутнім під час виконання відповідних заходів; 4) подавати в установленому порядку скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування (ч. 8 ст. 71 Закону № 889-VIII).
За результатами службового розслідування складається висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності. Висновок, складений за результатами проведеного службового розслідування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, передається Комісії (ч. 9 ст. 71 Закону № 889-VIII).
Згідно з приписами ч. 1 ст. 75 Закону № 889-VIII, перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що зі змісту положень Закону № 889-VIII, слідує, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є факт вчинення ним дисциплінарного проступку, встановленого за результатами дисциплінарного провадження. Під дисциплінарним проступком згідно з Законом № 889-VIII, слід розуміти протиправну винну дію або бездіяльність чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином, дисциплінарне стягнення - це передбачена спеціальним законом міра примусу, що застосовується суб'єктом призначення до державного службовця, який порушив службову дисципліну, тобто, вчинив дисциплінарний проступок. Об'єктивна сторона дисциплінарного проступку складається з протиправної поведінки суб'єкта (працівника), шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ними й поведінкою особи, що притягається до відповідальності. Протиправність поведінки полягає в порушенні трудових обов'язків, закріплених нормами загального та спеціального законодавства про працю, зокрема, Кодексом законів про працю України, Законом № 889-VIII, а також правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями та у порушенні або невиконанні наказів і розпоряджень власника, уповноваженої ним адміністрації.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що особливе значення під час визначення діяння державного службовця, як дисциплінарного проступку, має наявність у вчиненні цього діяння його вини - певного ставлення особи до своїх протиправних дій і їхніх шкідливих наслідків.
Так, судом першої інстанції було вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи наступне.
У висновках (розділ ІІІ) аудиторського звіту від 26 березня 2019 року № 10-11-13/1, зазначений негативний висновок, адже всупереч вимог чинного законодавства та Положення про Миронівське районне управління Держпродспоживслужби в Київській області, його начальником Губрієм В.С. не забезпечено:
- контроль за виконанням суб'єктами господарювання вимог приписів щодо усунення порушень законодавства, як результат, проведення заходів державного контролю, є неефективним;
- достатній контроль за виконанням суб'єктами господарювання, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, територіальними органами центральних органів виконавчої влади, фізичними особами рішень державних надзвичайних протиепізоотичних комісій всіх рівнів щодо забезпечення епізоологічного благополуччя території району, в.т.ч. щодо профілактики ліквідації африканської чуми свиней ДП ДГ «Еліта»;
- належний контроль за проведенням протиепізоотичних заходів та станом їх виконання;
- належний контроль за здійсненням комплекту робіт з ідентифікації обліку тварин, недотримання вимог законодавства з ідентифікації та реєстрації тварин під час переміщенням тварин;
- своєчасне та повне виконання розпорядчих документів, доручень, інших документів Держпродспоживслужби та Головного управління.
У розділі ІV аудиторського звіту, комісією наведені рекомендації (т. 1 а.с. 115-121).
У зв'язку з надходженням аудиторського звіту за результатами проведеного позапланового внутрішнього аудиту відповідності виконання покладених завдань Миронівським районним управлінням Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 26 березня 2019 року № 10-11-13/1, згідно з наказом від 27 березня 2019 року № 159, розпочато дисциплінарне провадження стосовного начальника Миронівського районного управління Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області ОСОБА_1
28 березня 2019 року, 04 квітня 2019 року та 03 травня 2019 року відбулися засідання дисциплінарної комісії, за наслідком роботи якої, Комісія прийшла до висновку про неналежне виконання начальником Миронівського районного управління ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків, що виявилося у наступному:
- не забезпечено належний контроль за виконанням вимог приписів, складених за результатами проведених планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю) за період з серпня 2018 року по березень 2019 року;
- не забезпечено належний контроль за виконанням Плану заходів щодо ДП ДГ «Еліта» Миронівського інституту пшениці ім. Ремесла В.І. НААН (с. Центральне, Миронівський район, Київська область), яке оголошено епізоотичним вогнищем щодо африканської чуми свиней та встановлено карантин з 20 вересня 2018 року, зокрема: ненадані акти щодо кількості вилучених свиней в неблагополучному господарстві, акти щодо проведеної дезінфекції транспорту, задіяного в епізоотичному вогнищі, в робочих інструкціях для осіб, задіяних у виконанні заходів, відсутні підписи цих осіб;
- не забезпечено виконання вимог п. п. 2 п. 1 наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 02 грудня 2016 № 322 «Про заходи, що проводяться в наявних неблагополучних щодо АЧС пунктах» стосовно надання щоденної інформації щодо вжитих заходів в наявних неблагополучних по африканській чумі свиней пунктах. Зазначена інформація надавалася до Головного управління останній раз 29 грудня 2018 року, попередня - 15 листопада 2018 року;
- в порушення вимог «Інструкції з профілактики та боротьби з африканською чумою свиней», затвердженої наказом Мінагрополітики та продовольства України від 07 березня 2017 № 111, в зоні захисту не проведений забій клінічно здорових свиней та ненаправлений матеріал на дослідження для визначення ступеня розповсюдження вірусу африканської чуми свиней (відповідно до інформації щодо вжитих заходів в наявних неблагополучних пунктах - утримувалося 37 голів свиней);
- не здійснювався контроль та поточний аналіз виконання Плану протиепізоотичних заходів по профілактиці основних заразних хвороб тварин в Миронівському районі на 2018 року рік (План протиепізоотичних заходів (дослідження та щеплення) в загальному виконаний на 52%);
- статистичні звіти форми 1-ВЕТ за січень та лютий 2019 року на паперових носіях в взагалі не надано до Головного управління;
- районним управлінням не надана інформація про результати проведеної роботи щодо сказу тварин у м. Миронівка (доручення від 27 грудня 2018 року № 10-01.1-06/12065 «Про вжиття заходів») та несвоєчасно надано інформацію на виконання доручення першого заступника начальника ГУ Держпродспоживслужби в Київській області від 21 лютого 2019 року 10-01.1-06/174 «Про облік чисельності диких тварин та пернатої дичини», зокрема, відповідь подано із запізненням на 9 робочих днів;
- прослідковується низький рівень контролю за здійсненням комплексу робіт з ідентифікації і обліку тварин, недотримання вимог законодавства з ідентифікації та реєстрації тварин під час переміщення тварин, а також, не здійснюються заходи щодо приведення у відповідність даних Єдиного державного реєстру тварин до кількості фактично наявного поголів'я тварин, не застосовуються заходи адміністративного впливу до фізичних та юридичних осіб за порушення законодавства з ідентифікації та реєстрації тварин;
- не забезпечено виконання доручення Головного управління від 02 листопада 2017 № 10-01-20/7356 «Щодо актуалізації інформації» та наказу від 18 травня 2018 року № 232 «Щодо наповнення Єдиної інформаційної системи з проведення протиепізоотичних заходів» Зокрема, в Єдину інформаційну систему не внесена інформація про спалахи інфекційних хвороб тварин за 2018 року рік та на день перевірки;
- не проведено доопрацювання та внесення змін до «Плану протиепізоотичних заходів по профілактиці основних заразних хвороб тварин в Миронівському районі на 2019 року рік» у Єдиній інформаційній системі, що не дає можливість Головному управлінню сформувати загальний план по області та надіслати його на узгодження Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів;
- не актуалізовано склад групи швидкого реагування, утвореної відповідно до наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 15 лютого 2018 року № 68. В групу швидкого реагування включені звільнені працівники. При цьому, районним управлінням не надані пропозиції щодо внесення змін в персональний склад групи швидкого реагування.
Комісія, враховуючи наведені порушення, також вказала, що письмові пояснення ОСОБА_1 не спростовують виявлені порушення, з чого слідує, що будучи державним службовцем, займаючи посаду начальника Миронівського районного управління Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області, ОСОБА_1 під час виконання посадових обов'язків, які визначені Положенням про Миронівське районне управління, усвідомлюючи значення своїх дій, передбачаючи суспільно шкідливі наслідки та бажаючи їх настання вчинив дисциплінарний проступок, передбачений п. 5 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу» - неналежне виконання посадових обов'язків, за що, ч. 1 ст. 66 Закону України «Про державну службу» передбачено накладання дисциплінарного стягнення у вигляді догани.
Для належної перевірки поставлених в провину позивачу, як керівнику, порушень, виявлених під час проведення аудиту, судом досліджено зміст Положення про Миронівське районне управління Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області, затверджене начальником Головного управління Держпродспоживслужби від 05 травня 2018 року (т. 1 а.с. 155-158), а також, Положення про Миронівську районну державну лікарню ветеринарної медицини, затверджене наказом Держпродспоживслужби від 26 жовтня 2018 року № 873 (т. 1 а.с. 159-162).
Так, згідно Положення про Миронівське управління Держпродспоживслужби в Київській області, управління є територіальним органом Держпродспоживслужби нижчого рівня та підпорядковане відповідно Головному управлінню Держпродспоживслужби в області. Завданням Управління Держпродспоживслужби є реалізація повноважень Держпродспоживслужби на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.
Управління Держпродспоживслужби очолює начальник, який призначається на посаду Головою Держпродспоживслужби за погодженням з Міністром аграрної політики та продовольства України та головою відповідної місцевої державної адміністрації та звільняється з посади Головою Держпродспоживслужби.
Начальник управління, відповідно до покладених на нього завдань, здійснює керівництво діяльністю Управління Держпродспоживслужби, несе персональну відповідальність за організацію та результати його діяльності; організовує та забезпечує виконання Управлінням Держпродспоживслужби Конституції та законів України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, доручень Прем'єр-міністра України, наказів Міністерства аграрної політики та продовольства України, доручень Міністра аграрної політики та продовольства України, його першого заступника та заступників, наказів Держпродспоживслужби, доручень Голови Держпродспоживслужби України та його заступників, наказів Головного управління Держпродспоживслужби; здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.
Надаючи правову оцінку встановлених відповідачем порушень та доводам апеляційної скарги, у взаємному зв'язку з обов'язками позивача, як посадової особи органу Держпродспоживслужби, колегія суддів зазначає наступне.
Щодо порушення, яке полягало у незабезпеченні належного контролю за виконанням вимог приписів, складених за результатами проведених планових (позапланових) заходів державного нагляду (контролю) за період з серпня 2018 року по березень 2019 року, то в матеріалах дисциплінарного провадження, а також даної справи, наявні повідомлення про виконання приписів суб'єктами господарювання, зокрема, від TOB «РОСАВА АГРО», ФОП ОСОБА_3 , СТОВ «Зоря», ФОП ОСОБА_4 , ДНЗ «Сонечко» (т. 1 а.с. 21-25), у зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказане порушення спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи.
Щодо незабезпечення належного контролю за виконанням Плану заходів щодо ДП ДГ «Еліта» Миронівського інституту пшениці ім. Ремесла В.І. НААН (с. Центральне, Миронівський район, Київська область), яке оголошено епізоотичним вогнищем щодо африканської чуми свиней та встановлено карантин з 20 вересня 2018 року, зокрема: ненадані акти щодо кількості вилучених свиней в неблагополучному господарстві, акти щодо проведеної дезінфекції транспорту, задіяного в епізоотичному вогнищі, в робочих інструкціях для осіб, задіяних у виконанні заходів, відсутні підписи цих осіб, то в матеріалах справи наявний акт про вилучення з ДП ДГ «Еліта» сільськогосподарських тварин з метою їх знищення або забою при ліквідації особливо небезпечних (карантинних) хвороб від 21.09.2018 року, складений згідно Плану заходів щодо ДП ДГ «Еліта» (т. 1 а.с. 26-27), що у свою чергу спростовує висновки про ненадання актів щодо кількості вилучених свиней в неблагополучному господарстві.
Колегія суддів звертає увагу, що проведення дезінфекції транспорту належить до завдань Миронівської районної державної лікарні ветеринарної медицини (п. 5.2 Положення про цю установу), а не обов'язкам Миронівського районного управління (т. 1 а.с. 160), що дає підстави для висновку, що в провину позивача поставлено невиконання/нездійснення заходів, що не належать до компетенції, очолюваного ним органу.
Щодо порушення, що полягало у незабезпеченні виконання вимог п. п. 2 п. 1 наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 02 грудня 2016 року № 322 «Про заходи, що проводяться в наявних неблагополучних щодо АЧС пунктах» стосовно надання щоденної інформації щодо вжитих заходів в наявних неблагополучних по африканській чумі свиней пунктах, колегія суддів зазначає, що воно також поставлено в провину позивача необґрунтовано, адже, виконання вимог зазначеного наказу та подання звітів щодо нього, є обов'язком Миронівської районної державної лікарні ветеринарної медицини, у силу п. 4.1, п. 5.16 Положення про цю установу, а не Миронівського районного управління (т. 1 а.с. 16-161).
При цьому, судова колегія вказує, що Миронівська районна державна лікарня ветеринарної медицини, згідно з п. п. 1, 2 Положення про цю установу, не входять до сфери управління органу, керівником якого є позивач, а підпорядковується ГУ Держпродспоживслужби в Київській області і належить до сфери управління Державної служби України з безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (т. 1 а.с. 160).
Щодо порушення вимог «Інструкції з профілактики та боротьби з африканською чумою свиней», затвердженої наказом Мінагрополітики та продовольства України від 07 березня 2017 №111, а саме, в зоні захисту не проведений забій клінічно здорових свиней та ненаправлений матеріал на дослідження для визначення ступеня розповсюдження вірусу африканської чуми свиней (відповідно до інформації щодо вжитих заходів в наявних неблагополучних пунктах - утримувалося 37 голів свиней), суд приймає до уваги зміст наданих позивачем під час проведення дисциплінарного провадження пояснень з цього приводу, а також те, що забій клінічно здорових свиней та направлення матеріалів на дослідження не проводився по причині відсутності звернень громадян та низьких вікових груп свиней (до 3 міс.), які не підлягають забою.
Щодо не здійснення контролю та поточного аналізу виконання Плану протиепізоотичних заходів по профілактиці основних заразних хвороб тварин в Миронівському районі на 2018 року рік (План протиепізоотичних заходів (дослідження та щеплення) в загальному виконаний на 52%), суд зазначає, що здійснення протиепізоотичних та профілактичних заходів є обов'язком Миронівської районної державної лікарні ветеринарної медицини, згідно з п. 5.1 та п. 5.3 Положення (т. 1 а.с. 160).
Щодо висновків про те, що позивачем взагалі не подані на паперових носіях до Головного управління статистичні звіти форма 1-ВЕТ за січень та лютий 2019 року, колегія суддів зазначає, що подання звітів Головному управлінню в установленому порядку є обов'язком Миронівської районної державної лікарні ветеринарної медицини у силу приписів п.5.16 Положення про цю установу, а не Миронівського районного управління (т. 1 а.с. 161).
Крім того, у висновках дисциплінарного провадження в провину позивачу постановлено й те, що районним управління під його керівництвом не була надана інформація про результати проведеної роботи щодо сказу тварин у м. Миронівка (доручення від 27 грудня 2018 року №10- 01.1-06/12065 «Про вжиття заходів») та несвоєчасно надано інформацію на виконання доручення першого заступника начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 21 лютого 2019 року №10-01.1-06/174 «Про облік чисельності диких тварин та пернатої дичини», зокрема, відповідь подано із запізненням на 9 робочих днів.
З цього приводу судова колегія зазначає, що в матеріалах справи наявні припис від 27 грудня 2018 року № 10-07-16 «Про запровадження карантинних обмежень» та лист Головному управлінню Держпродспоживслужби в Київській області від 04 січня 2019 року № 10-29.1.7-09/6/1 «Про надання інформації» про результати проведеної роботи щодо сказу тварин. Так, підтвердженням виконання доручення від 27 грудня 2018 року № 10-01.1-06/12065 є протокол № 14 позачергового засідання ДНПК при Миронівській РДА від 27 грудня 2018 року та акт епізоотичного розслідування випадку сказу домашньої собаки від 27 грудня 2018 року, які були додані відповідачем до заяви від 24 грудня 2019 року. За несвоєчасне надання інформації на виконання доручення «Про облік чисельності диких тварин та пернатої дичини», наказом Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 21 березня 2019 року № 148 позивачеві була оголошена догана. Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскільки за вказане правопорушення позивача вже було притягнуто до відповідальності, накладання дисциплінарного стягнення з цієї причини вдруге не є можливим.
Щодо висновків в частині низького рівня контролю за здійсненням комплексу робіт з ідентифікації і обліку тварин, недотримання вимог законодавства з ідентифікації та реєстрації тварин під час переміщення тварин, а також не здійснення заходів щодо приведення у відповідність даних Єдиного державного реєстру тварин до кількості фактичного наявного поголів'я тварин, суд враховує, що організація проведення ідентифікації та реєстрації тварин покладається на Миронівську районну державну лікарню ветеринарної медицини згідно з п. 4.6 та 5.17 Положення (т. 1 а.с. 160-161). Крім того, проведення ідентифікації та реєстрації тварин здійснюється уповноваженою особою - адміністратором, яка отримала доступ до Єдиного державного реєстру тварин від ДП «Агентство з ідентифікації та реєстрації тварин» у відповідності до положень Закону України «Про ідентифікацію та реєстрацію тварин».
Щодо незабезпечення виконання доручення Головного управління від 02 листопада 2017 року № 10-01-20/7356 «Щодо актуалізації інформації» та наказу від 18 травня 2018 року № 232 «Щодо наповнення Єдиної інформаційної системи з проведення протиепізоотичних заходів», зокрема, не внесення в Єдину інформаційну систему інформації про спалахи інфекційних хвороб тварин за 2018 року рік та на день перевірки, судом встановлено, що вказані доручення направлені Миронівській районній державній лікарні ветеринарної медицини, оскільки здійснення протиепізоотичних заходів відноситься до їх повноважень, згідно п. 5.3. Положення. Відтак, відповідачем не доведено наявності посадового обов'язку позивача забезпечити виконання вказаних розпоряджень.
Щодо не проведення доопрацювання та внесення змін до «Плану протиепізоотичних заходів по профілактиці основних заразних хвороб тварин в Миронівському районі на 2019 року рік» у Єдиній інформаційній системі, що не дає можливість Головному управлінню сформувати загальний план по області та надіслати його на узгодження Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, суд приймає до уваги пояснення позивача, проте те, що обов'язок здійснення протиепізоотичних, ветеринарно-санітарних та санітарних заходів в разі виникнення інфекційних хвороб покладено на Миронівську районну державну лікарню ветеринарної медицини у силу п. 5.3.Положення про цю установу.
Щодо не актуалізації складу групи швидкого реагування, утвореної відповідно до наказу Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 15 лютого 2018 року № 68, в групу швидкого реагування включені звільнені працівники, при цьому, районним управлінням не надані пропозиції щодо внесення змін в персональний склад групи швидкого реагування, суд приймає до уваги наявність листа, направленого 16 серпня 2018 року до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 16 серпня 2018 року № 10-29.1.7-09/263 «Щодо внесення змін до групи швидкого реагування» (доданий відповідачем до заяви від 24 грудня 2019 року) на електронну пошту та додатково наданий позивачем на засіданні дисциплінарної комісії (т. 2 а.с. 30).
Враховуючи вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, притягаючи до дисциплінарної відповідальності позивача у вигляді оголошення догани, не у повній мірі дослідив розмежування завдань та засад діяльності Миронівського РУ ГУ Держпродспоживслужби в Київській області та Миронівської районної державної лікарні ветеринарної медицини, а також сферу здійснення обсягу наданих позивачу у силу посади повноважень.
При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування такого виду дисциплінарного стягнення, як догана, має бути здійснене із обов'язковим врахуванням принципу індивідуалізації покарання, що вбачається із положень статей 67, 74 Закону України «Про державну службу».
Так, дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця. Під час визначення виду стягнення необхідно враховувати характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність, результати оцінювання службової діяльності державного службовця, наявність заохочень, стягнень та його ставлення до служби. Дисциплінарне стягнення може бути накладено тільки у разі встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця.
Колегія суддів враховує, що 17 квітня 2019 року на адресу Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області позивачем направлений лист № 10-29.1.7-09/126 «Про надання інформації», в якому була надана інформація про впровадження рекомендацій за результатами аудиторського звіту від 26 березня 2019 року № 10-11-13/1 про усунення порушень та недоліків встановлених в ході позапланового внутрішнього аудиту (т. 1 а.с. 37-38).
З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що притягаючи позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани за виявлені під час проведення аудиту порушення, відповідач не з'ясував у повній та достатній мірі обсягу допущених саме позивачем, як керівником органу, недоліків в роботі.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У справах щодо застосування суб'єктом владних повноважень чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, зменшення розміру заробітної плати тощо) у зв'язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов'язок доказування, що прийняті рішення, вчинені дії є правомірними і не були мотивовані діями позивача чи його близьких осіб щодо здійснення цього повідомлення, покладається на відповідача.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуваний наказ є протиправним та таким що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не доведена співмірність застосованого до позивача дисциплінарного стягнення, важкості вчиненого, за твердженням відповідача, проступку.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо клопотання позивача про відшкодування понесених ним витрат на правову допомогу в зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в розмірі 3000,00 грн., колегія суддів зазначає начтупне.
Відповідно до ч. 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на задоволення позовних вимог, та згідно з вимогами статті 139 КАС України, судові витрати підлягають стягненню на користь позивача з відповідача, який є суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи тощо.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 19 лютого 2019 року по адміністративній справі № 803/1032/18.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: розрахунок витрат на правничу допомогу від 17 грудня 2020 року на підставі договору № 65/АС від 29 травня 2019 року; акт про надання правничої допомоги від 17 грудня 2020 року до договору №65/АС від 29 травня 2019 року; рахунок-фактура № 65/2 від 17 грудня 2020 року; квитанцію № 0.0.1962936339.1 від 31 грудня 2020 року.
Згідно з наданими документами, адвокатом позивачу були надані послуги з вивчення та аналізу апеляційної скарги на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року у справі № 320/2762/19, а також підготовки та складання відзиву до Шостого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу (зазначений час - 3 години) на загальну суму 3000,00 грн.
Згідно платіжного доручення від 31 грудня 2020 року № 0.0.1962936339.1 позивачем сплачені на рахунок АО «КОМПАНЬЙОН ТА ПАРТНЕРИ» кошти у розмірі 3000,00 грн.
Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.
Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Вказане правило при вирішені питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17 (73021615) та від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 (73356068).
Проте, вирішуючи питання про розмір витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів виходить із критерія обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат на правову допомогу.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України).
За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, надаючи оцінку переліченим послугам правничої допомоги, колегія суддів зазначає, що вивчення та аналіз апеляційної скарги, а також підготовка та складання відзиву до Шостого апеляційного адміністративного суду на апеляційну скаргу не вимагали від представника позивача надмірного обсягу юридичної і технічної роботи, оскільки процесуальні документи у даній справі є однотипними, а тому не потребують значної затрати часу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вважає належним чином обґрунтованою суму компенсації витрат на правничу допомогу у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг, у зв'язку з чим приходить до висновку про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 242-244, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2020 року - без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області (08133, Київська обл., м. Вишневе, вул. Балукова, 22, ЄДРПОУ 40323081).
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Єгорова
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов