Справа № 620/4397/20
14 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Кондрат Л.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Марченка Олександра Васильовича, Чернігівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року про зупинення провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку та вихідної допомоги,-
ОСОБА_1 звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Чернігівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення другої кадрової комісії від 09.04.2020 року №198 про неуспішне проходження ним атестації;
- визнати протиправним та скасувати наказ прокурора Чернігівської області від 21.05.2020 року №128к про звільнення його з посади прокурора відділу приймання, опрацювання та аналізу оперативної інформації управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Чернігівської області;
- поновити його на посаді, рівнозначній посаді, яку він займав станом на 21.05.2020 року;
- стягнути з Чернігівської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року зупинено провадження у справі №620/4397/20 - до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі №3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України від 19.09.2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (із змінами).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , Чернігівська обласна прокуратура, Офіс Генерального прокурора звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5 - 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційні скарги подано на ухвалу про зупинення провадження у справі, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для розгляд апеляційних скарг за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційних скарг, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових для зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у справі № 3/116(20) за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 року № 113-ІХ (із змінами), оскільки під час розгляду даної справи підлягають дослідженню обставини правомірності звільнення позивача із займаної посади та невиплати йому вихідної допомоги на підставі норм Закону, конституційність яких має перевірити Конституційний Суд України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та наявності підстав для зупинення провадження, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 236 КАС України суд зупиняє провадження у справі в разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Тобто, зупинення провадження у справі на підставі даного пункту частини 1 статті 236 КАС України можливе виключно у випадку об'єктивної неможливості розгляду справи до вирішення іншої за відсутності умови, що зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Судовою колегією враховується, що у постанові від 12.12.2019 року у справі № 826/25204/15 Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду підкреслив, що у спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, пов'язаних із реалізацією Закону України «Про очищення влади», зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень цього Закону може бути визнано доцільним за умов дійсної пов'язаності потенційного результату розгляду цього питання з фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.
Крім того, у постанові від 12 грудня 2019 року по справі № 826/25204/15 Верховний Суд зазначив, що зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи.
В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.
Відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 наказом прокурора області від 21.05.2020 року №128к звільнений із займаної посади на підставі статті 11 Закону України "Про прокуратуру", підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
Разом з цим, колегія суддів зазначає, що відповідачем при звільненні позивача не було здійснено повного з ним розрахунку за час існування трудових відносин, а саме: не виплачено вихідну допомогу. Така невиплата зумовлена набранням законної сили Законом України від 19.09.2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури".
Водночас, в оскаржуваній ухвалі про зупинення провадження у справі № 620/4397/20, судом першої інстанції не мотивовано, в чому полягає зв'язок між очікуваними висновками рішення суду конституційної юрисдикції за наслідками розгляду згаданих вище конституційних подань та предметом даного спору, а також не конкретизовано, чому, з огляду на характер заявлених вимог, неможливо розглянути справу без попереднього її розгляду в порядку конституційного судочинства; не зазначено, чому зібрані у справі докази не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Колегія суддів зазначає, що висновок суду першої інстанції про зупинення провадження у справі є передчасним, оскільки, зупиняючи провадження у даній справі, суд не розпочав розгляд справи по суті та не дослідив належним чином обставини справи, а тому був позбавлений можливості встановити причинно-наслідковий зв'язок між наданими позивачем доводами та положеннями Закону України "Про очищення влади" № 1682-VІІ, що розглядаються в порядку конституційного провадження.
Крім того, положеннями ст. 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Тобто, за вказаним принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 361 КАС України встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане є підставами для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами.
Таким чином, рішення Конституційного Суду України суттєво не вплине на рішення суду у даній справі.
Також, колегія суддів зазначає, що за правилами статті 6 КАС України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» норми Конвенції та практика Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ, Суд) є джерелами права для судів України.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав - учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами впродовж розумного строку. Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежною від багатьох критеріїв, серед яких складність прави, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (§ 124 рішення у справі «Kudla v. Poland», § 30 рішення у справі «Vernillo v. France», § 43 рішення у справі «Frydlender v. France», § 43 рішення у справі «Wierciszewska v. Poland», § 23 рішення в справі «Capuano v. Italy» та ін.).
Не вдаючись до детального аналізу практики ЄСПЛ із питання, що розглядається, колегія суддів зазначає про відображений у § 45 Рішення у справі Frydlender v. France (заява № 30979/96) висновок Суду, згідно з яким «Договірні держави повинні організувати свої правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати кожному право на остаточне рішення протягом розумного строку при визначенні його цивільних прав та обов'язків (див. Caillot v. France, № 36932/97, § 27, 4 червня 1999 року). Далі Суд знову зазначає, що працівник, який вважає, що роботодавець неправомірно відсторонив чи звільнив його, має важливий особистий інтерес до забезпечення швидкого судового розгляду питання законності цього заходу, оскільки трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, враховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування (див. рішення Obermeier v. Austria від 28 червня 1990 року, § 72, та рішення Caleffi v. Italy від 24 травня 1991 року, § 17)».
Таким чином, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, ставить під загрозу дотримання з боку України пункту 1 статті 6 Конвенції.
За наведених обставин у їх сукупності та взаємозв'язку, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі є помилковими.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до обмеження права позивача на судовий захист, регламентованого, зокрема, статтею 55 Конституції України та статтею 5 КАС України впродовж розумного строку.
Згідно з ст. 320 КАС України - підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, зокрема, є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Отже, з урахуванням того, що доводи позивача викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції, що містяться в оскаржуваній ухвалі Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року про зупинення провадження у справі, колегія суддів вважає за необхідне вказану ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Відповідно до частини другої ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з пунктами 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 Кодексу адміністративного судочинства України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові); відмови у відкритті провадження у справі; відкриття провадження у справі з порушенням правил підсудності; залишення позову (заяви) без розгляду; закриття провадження у справі; відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження, у зв'язку з чим оскаржувана ухвала в касаційному порядку оскаржена бути не може.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Чернігівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора задовольнити.
Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2020 року скасувати, а справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної прокуратури, Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення і наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку та вихідної допомоги направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку.
Суддя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.