ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.01.2021Справа № 910/17747/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до Житлово-будівельного кооперативу «Київ-3»
про стягнення заборгованості в розмірі 58 957,03 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Житлово-будівельного кооперативу «Київ-3» про стягнення заборгованості в розмірі 58 957,03 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань в частині здійснення розрахунків за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 240056 від 24.11.2000, право вимоги за яким перейшло до позивача на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
24.11.2020 представником відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
27.11.2020 представником відповідача подано письмові пояснення.
30.11.2020 представником відповідача подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
09.12.2020 представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі, відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у задоволенні клопотання Житлово-будівельного кооперативу «Київ-3» про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
06.01.2021 представником позивача подано відповідь на відзив.
За результатами розгляду клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Як вбачається з позовної заяви, позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань в частині здійснення розрахунків за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 240056 від 24.11.2000 за період з 01.10.2014 по 01.10.2018, право вимоги за яким перейшло до позивача на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018.
Натомість, як встановлено судом, в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/30730/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Житлово-будівельного кооперативу «Київ-3» про стягнення 101 870, 87 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2016, у задоволенні позову відмовлено повністю.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Натомість, у даній справі позивачем є Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», а не Публічне акціонерне товариство «Київенерго», та яке звертається на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018, за яким, як зазначає позивач, ним набуто право вимоги сплати заборгованості ЖБК «Київ-3», яка виникла за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 240056 від 24.11.2000, а відтак, у даному випадку, наявність рішення у справі № 910/30730/15 не може свідчити про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі, з огляду на приписи п. 2 ч. 1 ст. 175 ГПК України та відповідно про наявність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в зв'язку з чим, суд залишає заявлене відповідачем клопотання про закриття провадження у справі без задоволення.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
24 листопада 2000 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (на даний час - Публічне акціонерне товариство «Київенерго») та Житлово-будівельним кооперативом «Київ-3» (далі - споживач, відповідач) укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 240056 (далі - Договір) предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді у будинку пр. Оболонському, 28-В у місті Києві на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п.п. 2.2.1., 2.2.2. договору позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міської державною адміністрацією.
Відповідно до звертання-доручення до договору № 240056 від 24.11.2000 облік споживання теплової енергії на потреби опалення проводиться по приладах обліку, на гаряче водопостачання - розрахунковим способом згідно договірних навантажень. Підключення гарячого водопостачання здійснюється від центрального теплового пункту, опалення - від індивідуального теплового пункту Житлово-будівельного кооперативу «Київ-3».
У відповідності до п.п. 2, 3 додатку 4 до договору № 240056 від 24.11.2000 «Порядок розрахунків» відповідач не пізніше 25-го числа поточного місяця сплачує фактично спожиту теплову енергію, на підставі табуляграми, акту звірки та платіжної вимоги-доручення, які відповідач самостійно отримує з 12-го до 15-го числа у районному відділі теплозбуту № 3 по вул. Щекавицькій, 37/48.
Договір, відповідно до п.п. 8.1., 8.4. набирає чинності з дня його підписання, діє до 31.12.2001 та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.
11 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Київенерго», як первісним кредитором та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі - позивач), як новим кредитором, укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 (далі - Договір цесії), в порядку та на умовах якого, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн. станом на 01.08.2018 із урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього Договору та коригувань платежів.
Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим Договором, зазначається в Додатку № 1до цього Договору. Всі права переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами Додатку № 1 до цього Договору (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору з укладенням цього Договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством Додаткових грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отримання боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього Договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього Договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за Договорами та споживачами, які зазначені у Додатку № 1 до цього Договору.
Відступлення права вимоги за Додатковими грошовими зобов'язаннями (неустойки (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень) до основних грошових зобов'язань, які вже є предметом судового розгляду або вже підтверджені судовими рішеннями як такі, що підлягають стягненню із споживача (споживачів), визначаються окремим Договором.
Згідно з витягом з Додатку № 1 до Договору, первісний кредитор відступив новому кредитору, зокрема право вимоги до Житлово-будівельного кооперативу «Київ-3» в розмірі 52 335,51 грн.
Позивач зазначає, що відповідач заборгованість за Договором, право вимоги якої перейшло до позивача за Договором про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018 не сплатив, в зв'язку з чим позивач вимушений звернутись до суду з позовом про стягнення заборгованості в розмірі 52 335,51 грн. за період з жовтня 2014 року по жовтень 2018 року.
Також позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 2 748,69 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3 872,83 грн.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що на дату укладення Договору цесії, у відповідача відсутня заборгованість перед ПАТ «Київенерго» за Договором, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2016, яким у задоволенні позову ПАТ «Київенерго» до ЖБК «Київ-3» відмовлено повністю.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Укладений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України є обов'язковим для
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
11 жовтня 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Київенерго», як первісним кредитором та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) "Київтеплоенерго", як новим кредитором, укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18, в порядку та на умовах якого, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) на загальну суму 497 554 936,91 грн. станом на 01.08.2018 із урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього Договору та коригувань платежів.
Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим Договором, зазначається в Додатку № 1до цього Договору. Всі права переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами Додатку № 1 до цього Договору (п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.3 Договору з укладенням цього Договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством Додаткових грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отримання боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього Договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього Договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за Договорами та споживачами, які зазначені у Додатку № 1 до цього Договору.
Згідно з витягом з Додатку № 1 до Договору, первісний кредитор відступив новому кредитору, зокрема право вимоги до Житлово-будівельного кооперативу «Київ-3» в розмірі 52 335,51 грн.
Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 Цивільного кодексу України).
Відповідно до загальної теорії цивільного права суб'єктами зобов'язання є управомочена особа (кредитор) та зобов'язана сторона (боржник). Кредитор - це особа, яка уповноважена вимагати від боржника виконання певної дії або утримання від неї, а боржник - це особа, на яку покладений обов'язок вчинити таку дію. Суб'єктивне право, яке належить управомоченій стороні у зобов'язані є правом вимоги, а суб'єктивний обов'язок сторони є боргом.
Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України унормовано, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 1 ст. 516 ЦК України визначає, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з Довідки про стан розрахунків, наданої позивачем, предметом переданого на розгляд Господарського суду міста Києва спору є заборгованість ЖБК «Київ-3» перед ПАТ «Київенерго» за Договором, що виникла у період з жовтня 2014 року по травень 2015 року та відступлена ПАТ «Київенерго» за Договором цесії Комунальному підприємству Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».
Водночас, як встановлено судом, в провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/30730/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Житлово-будівельного кооперативу «Київ-3» про стягнення 101 870, 87 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2016, у задоволенні позову відмовлено повністю.
З означеного рішення вбачається, що предметом заявленого ПАТ «Київенерго» спору були вимоги останнього про стягнення з ЖБК «Київ-3» заборгованості за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 240056 від 24.11.2020 за період з жовтня 2014 року по жовтень 2015 року, тобто заборгованість, право вимоги сплати якої, за доводами Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» набуто останнім за Договором цесії.
Однак, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2016, встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимим доказами постачання ним теплової енергії Житлово-будівельному кооперативу «Київ-3» за договором № 240056 від 24.11.2000 р. в обсягах та вартістю, що заявлена до стягнення.
Відтак, приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на недоведеність Публічним акціонерним товариством «Київенерго» заявленої до стягнення суми заборгованості, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову із наведених позивачем підстав.».
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2016, встановлено відсутність заборгованості ЖБК «Київ-3» перед ПАТ «Київенерго» за Договором у спірний період, право вимоги сплати якої, за доводами позивача набуто останнім за Договором цесії.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до п.41 Доповіді, схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), "Верховенство права" одним з обов'язкових елементів поняття "верховенство права" є юридична визначеність.
Згідно з п.п.44, 46 даної Доповіді:
« 44. Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ. Аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним. Вона також зобов'язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю. Передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку.
46. Юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишались передбачуваними. Зворотна дія [юридичних норм] також суперечить принципові юридичної визначеності, принаймні у кримінальному праві (ст. 7 ЄКПЛ), позаяк суб'єкти права повинні знати наслідки своєї поведінки; але це також стосується і цивільного та адміністративного права - тієї мірою, що негативно впливає на права та законні інтереси [особи]. На додаток, юридична визначеність вимагає дотримання принципу res judicata. Остаточні рішення судів національної системи не повинні бути предметом оскарження. Юридична визначеність також вимагає, щоб остаточні рішення судів були виконані. У приватних спорах виконання остаточних судових рішень може потребувати допомоги з боку державних органів, аби уникнути будь-якого ризику «приватного правосуддя», що є несумісним з верховенством права. Системи, де існує можливість скасовувати остаточні рішення, не базуючись при цьому на безспірних підставах публічного інтересу, та які допускають невизначеність у часі, несумісні з принципом юридичної визначеності.»
Відповідно до п.72 рішення Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002 у справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" (заява N 48553/99) зазначено:
"Суд повторює, що відповідно до його прецедентної практики право на справедливий судовий розгляд, гарантований статтею 6 параграфа 1, повинно тлумачитися в світлі преамбули Конвенції ( 995_004 ), яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів."
Посилання, що одним із основних аспектів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає, що коли рішення суду стало остаточним, воно не може бути піддано сумніву будь-яким іншим рішенням суду, міститься і у справах Європейського суду з прав людини "Брумареску проти Румунії", "Салов проти України" та інші.
Відтак, встановлений судами за результатами вирішення спору між сторонами Договору у справі № 910/3030730/15 факт відсутності заборгованості за Договором не може бути поставлений судом під сумнів, що у сукупності свідчить про неможливість набуття позивачем права вимоги сплати неіснуючої заборгованості.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має. значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, ай охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл.
Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки викладено в абзаці 10 п. 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 No 3рп/2003.
Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову.
У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт відсутності заборгованості ЖБК «Київ-3» за Договором перед ПАТ «Київенерго» встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2016 у справі № 910/30730/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 02.08.2016 та свідчить про неможливість набуття позивачем право вимоги неіснуючої заборгованості та відповідно про відсутність порушеного права позивача, яке підлягає захисту, в зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості в розмірі 52 335,51 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
В свою чергу, оскільки вимоги про стягнення заборгованості, на яку позивачем нараховано 3% річних та інфляційні втрати є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, похідні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також задоволенню не підлягають.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позов відмовлено повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено: 15.01.2021
Суддя О.А. Грєхова