ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.01.2021Справа № 910/14229/20
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (Україна, 86065, Донецька обл., м. Авдіївка, проїзд Індустріальний, буд. 1; ідентифікаційний код: 00191075)
до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Україна, 03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815)
про стягнення 4 606,96 грн
Приватне акціонерне товариство "Авдіївський коксохімічний завод" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення 4 606,96 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було допущено незбереження вантажу при здійсненні перевезення, внаслідок чого позивачу завдано збитки у вигляді нестачі вантажу в розмірі 4 606,96 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
27.10.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову, вказує, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження дійсної вартості втраченого вантажу, а саме підписаної головним (страшим) бухгалтером довідки, податкової накладної та доказів оплати рахунку. У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд поновити строк на подання відзиву, у зв'язку із запровадженням та продовженням в Україні загальнонаціонального карантину.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
З огляду на викладені у відзиві обставини, суд визнає причину пропуску строку на подання відзиву поважною і такою, що зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином, відтак, на підставі ч. 1 ст. 119 та п. 4 Розділу Х "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне поновити відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
13.11.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві, зазначає, що факт нестачі вантажу підтверджується наявними в матеріалах справи комерційними актами, а вартість втраченого вантажу - рахунком-фактурою № 1504-38 від 13.04.2020, який було оплачено позивачем, про що свідчить виписка по рахунку позивача за 24.07.2020.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті
07.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Д.Трейдінг" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Авдіївський коксохімічний завод" (покупець) було укладено Договір № 19/151, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити вугільну продукцію, вказану в специфікаціях, на умовах цього Договору.
Як зазначає позивач, на виконання умов вказаного Договору, на адресу Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (далі - позивач) за залізничними накладними № 47495387 від 15.04.2020 та № 47495601 від 15.04.2020 надійшов вантаж - вугілля кам'яне, марки г-газове Г (Г-2) Р(0-200), відправником вантажу є ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля".
17.04.2020 на станції Авдіївка Донецької залізниці було перевірено кількість та масу вантажу у вагонах № 53513677, № 60459807, № 61013975, № 53451068, № 63659403 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу у вказаних вагонах з вагою, зазначеною в накладній № 47495387 від 15.04.2020, про що складено комерційні акти №482803/76 від 17.04.2020, №482803/77 від 17.04.2020, №482803/78 від 17.04.2020, №482803/79 від 17.04.2020, №482803/80 від 17.04.2020.
17.04.2020 на станції Авдіївка Донецької залізниці було перевірено кількість та масу вантажу у вагонах № 56124480, № 58585944, № 56037740 та виявлено невідповідність фактичної маси вантажу у вказаних вагонах з вагою, зазначеною в накладній № 47495601 від 15.04.2020, про що складено комерційні акти №482803/73 від 17.04.2020, №482803/74 від 17.04.2020, №482803/75 від 17.04.2020.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач вказує, що відповідач, як перевізник вантажу, належним чином не виконав зобов'язання щодо збереження вантажу під час його перевезення, у зв'язку з чим зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки у вигляді вартості недостачі вантажу, яка, за розрахунком позивача, становить 4 606,96 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення. Загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до пункту 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).
Пунктом 6 Статуту визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.
Отже, відповідач зобов'язався перевезти вантаж на підставі залізничних накладних №47495387 від 15.04.2020 та №47495601 від 15.04.2020.
Пунктами 22, 23 Статуту передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.
Згідно з п. 37 Статуту тарні і штучні вантажі перевозяться із зазначенням у накладній маси і кількості вантажних місць. Маса цих вантажів визначається до здавання їх для перевезення і зазначається на вантажних місцях. Вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Перелік вантажів, що можуть перевозитися насипом і наливом, установлюється Правилами перевезення вантажів. Загальна маса вантажу визначається шляхом зважування на вагах або підрахуванням маси на вантажних місцях за трафаретом чи стандартом. Маса окремих вантажів може визначатися розрахунковим методом, за обміром або умовно (нафтопродукти в цистернах, тварини, лісоматеріали тощо). Маса вантажів визначається відправником. Спосіб визначення маси зазначається у накладній.
Суд встановив факт відправлення ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" позивачу за залізничною накладною №47495387 від 15.04.2020 вантажу - вугілля кам'яне, марки г-газове Г (Г-2) Р(0-200), зокрема, у вагоні №53513677 - вагою 68 600 кг, у вагоні №60459807 - 69 300 кг, у вагоні № 61013975 - вагою 69 300 кг, у вагоні № 53451068 - вагою 69 450 кг, у вагоні №63659403 - вагою 69 450 кг; за залізничною накладною №47495601 від 15.04.2020 вантажу - вугілля кам'яне, марки г-газове Г (Г-2) Р(0-200), зокрема, у вагоні №56124480 - вагою 69 500 кг, у вагоні №58585944 - вагою 69 450 кг, у вагоні №56037740 - вагою 68 300 кг.
Відповідно до п. 24 Статуту залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.
Статтею 920 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).
Згідно з ч. 2 ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Статтею 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за неповну і несвоєчасну подачу вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень, а вантажовідправники - за невикористання наданих транспортних засобів у порядку та розмірах, що визначаються Статутом залізниць України. Перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Згідно з п. 113 Статуту за незбереження прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача чи пошкодження виникли з не залежних від перевізника причин.
За приписами статті 26 Закону України "Про залізничний транспорт" обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів засвідчуються актами.
Вимоги вантажовідправників, вантажоодержувачів, пасажирів до перевізників щодо порушених прав і законних інтересів розглядаються в претензійному чи позовному порядку.
Порядок і терміни складання актів, пред'явлення і розгляду претензій та позовів визначаються Статутом залізниць України відповідно до чинного законодавства України.
У відповідності до пункту 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.
Залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.
В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.
Порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами.
Відповідно до пунктів 2, 9 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334 (далі - Правила № 334), комерційні акти складаються для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах. Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин. У комерційному акті детально описуються стан вантажу або багажу і обставини, за яких виявлена незбереженність, а також обставини, які могли бути причиною виникнення незбереженості вантажу, багажу чи вантажобагажу. Усі графи бланка акта мають бути заповнені. Не дозволяється проставлення рисок та лапок замість повторення необхідних даних. У комерційному акті зазначається, чи правильно навантажений, розміщений і закріплений вантаж, а також про наявність та стан захисного маркування для вантажів, що перевозяться у відкритих вагонах. У разі неправильного завантаження, розміщення, закріплення вантажу в акті зазначається, яке порушення було допущено. Особи, які склали або підписали комерційний акт або акт загальної форми, що містить дані, які не відповідають дійсності, несуть установлену законодавством відповідальність.
Суд встановив, що при прибутті вагонів №53513677, №60459807, №61013975, №53451068, №63659403 (за залізничною накладною №47495387 від 15.04.2020) та вагонів №56124480, №58585944, №56037740 (за залізничною накладною №47495601 від 15.04.2020) на станцію Авдіївка Донецької залізниці відповідачем було проведено комісійне переважування маси вантажу на справних 100-тонних електронних вагах, під час якого виявлено, що маса вантажу у вказаних вагонах не відповідає масі, зазначеній у залізничних накладних.
Факт недостачі вантажу підтверджений комерційними актами №482803/76 від 17.04.2020, №482803/77 від 17.04.2020, №482803/78 від 17.04.2020, №482803/79 від 17.04.2020, №482803/80 від 17.04.2020, №482803/73 від 17.04.2020, №482803/74 від 17.04.2020, №482803/75 від 17.04.2020, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту та Правилам № 334, а тому приймаються судом як належні та допустимі докази на підтвердження невідповідності маси, зазначеній у вказаних вище залізничних накладних, фактичній масі вантажу.
Відповідно до підпункту "а" пункту 111 Статуту залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, зокрема, є втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Збитки - це витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частиною першою статті 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства, тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
За змістом п. 2.7 роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" від 29.05.02 № 04-5/601, згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Статут не передбачає обов'язкового додання до претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або уповноваженою особою вартості вантажу.
Відповідно до наявних у матеріалах справи рахунку-фактури № 1504 від 15.04.2020 до Договору № 19/151 від 07.06.2019, Акту приймання-передачі вугільної продукції № 1504 від 15.04.2020 до Договору № 19/151 від 07.06.2019 вартість товару - вугілля кам'яне, марки г-газове Г (Г-2) Р(0-200), складає 1 663 652,34 грн (ціна 1 тони вугілля - 837,69 грн без ПДВ) та, як зазначає позивач, вартість товару ним було оплачено, на підтвердження чого позивачем надано виписку по рахунку за 24.07.2020.
Згідно з підпунктом б) пункту 130 Статуту право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред'явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Якщо у складанні комерційного акта відмовлено, замість нього подається документ, що підтверджує скаргу про цю відмову.
Відповідно до підпункту а) пункту 114 Статуту залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі.
Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (пункт 115 Статуту).
В силу положень ч. 3 ст. 314 Господарського кодексу України та пунктів 114, 115 Статуту суд приймає надані позивачем рахунок-фактуру № 1504 від 15.04.2020 до Договору № 19/151 від 07.06.2019, Акт приймання-передачі вугільної продукції № 1504 від 15.04.2020 до Договору № 19/151 від 07.06.2019, а також виписку по рахунку позивача за 24.07.2020 як належні та допустимі докази на підтвердження визначення вартості вантажу.
З огляду на вищенаведене, суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження вартості втраченого вантажу.
Відповідачем, в свою чергу, не доведено суду відсутність своєї вини у незабезпеченні схоронності переданого йому вантажу для перевезення.
Відповідно до абз. 4 п. 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Згідно з п. 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21 листопада 2000 № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.
При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах щодо вантажів, зданих для перевезення у вологому стані.
Беручи до уваги найменування вантажу, зазначене у залізничних накладних, з вказівкою на його завантаження у вологому стані, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто як для вологого вантажу, тобто 2 % маси, зазначеної в перевізних документах.
Судом перевірено наданий позивачем розрахунок розміру збитків та встановлено, що він відповідає наведеним вище нормам законодавства України та є арифметично вірним.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають збитки, які виникли у зв'язку із незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 4 606,96 грн.
Витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача, оскільки позов підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5; ідентифікаційний код: 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Авдіївський коксохімічний завод" (Україна, 86065, Донецька обл., м. Авдіївка, проїзд Індустріальний, буд. 1; ідентифікаційний код: 00191075) збитки, які виникли у зв'язку із незбереженням вантажу при перевезенні, в розмірі 4 606 (чотири тисячі шістсот шість) грн 96 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 15.01.2021
Суддя О.В. Нечай