вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"17" грудня 2020 р. Справа№ 910/6426/16
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Майданевич Г.А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 17.12.2020
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Таскомбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 (повний текст складено 01.10.2018) у справі №910/6426/16 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Акціонерного товариства "Таскомбанк"
до Державного підприємства "Донецька залізниця" (відповідач - 1)
Акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач - 2)
за участю Офісу Генерального прокурора
про стягнення 5 388 889,45 доларів США
В судовому засіданні 17.12.2020 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 Публічне акціонерне товариство "Таскомбанк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Донецька залізниця", Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, прийнятої судом до розгляду), про стягнення з відповідачів на користь позивача 5 000 000,00 дол. США заборгованості за кредитом та 388 889,45 дол. США заборгованості за процентами (солідарно).
Позов обґрунтований тим, що відповідач - 1 (позичальник за кредитним договором №НК228 від 11.07.2012) не виконав взяті на себе зобов'язання. Відповідач - 2 є правонаступником усіх прав і обов'язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.
Короткий зміст рішень у даній справі
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.09.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 15.11.2016 у справі №910/6426/16 позов ПАТ "Таскомбанк" задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ "Українська залізниця" на користь позивача 5 000 000,00 дол. США (за офіційним курсом НБУ на момент вирішення спору 124 720 600,00 грн.) заборгованості за кредитом, суми процентів у розмірі 388 889,45 дол. США (за офіційним курсом НБУ на момент вирішення спору 9 700 505,11 грн.). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду України від 15.03.2017 у справі №910/6426/16 вищевказані рішення та постанови було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі №910/6426/16 в позові відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відповідальності відповідача-2 перед позивачем за неналежне виконання своїх зобов'язань Державним підприємством "Донецька залізниця", оскільки відповідача - 2 не є правонаступником відповідача - 1.
Крім того, суд вказав, що позивач не зазначав та не обґрунтовував наявності між ним та відповідачем-1 матеріальних правовідносин та відповідно кореспондуючого обов'язку саме відповідача-1 здійснити певні дії на користь позивача, натомість обґрунтовуючи свої позовні вимоги виключно до відповідача-2.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Таскомбанк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального права (ст.ст. 104, 107 ЦК України, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування») та порушенням норм процесуального права (ст.ст. 42, 177, 210, 236 ГПК України).
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного:
- судом безпідставно було відмовлено позивачу у задоволенні його клопотань, метою яких є збір доказів для повного та всебічного розгляду справи;
- при розгляді справи необхідно було встановити, хто саме ДП "Донецька залізниця" (правопопередник) чи ПАТ "Українська залізниця" (правонаступник) відповідає перед позивачем за зобов'язаннями з повернення грошових коштів за кредитним договором і, відповідно, є належним відповідачем;
- зі змісту відзивів, наданих ПАТ "Українська залізниця" та Генеральною прокуратурою України вбачається, що жодних заперечень щодо факту надання кредиту, розміру основної заборгованості, порядку та розміру нарахування відсотків учасники справи не заявляють;
- матеріально - правові обставини щодо факту надання кредиту, наявності та розміру заборгованості є доведеними належними, допустимими та достовірними доказами, які в сукупності є достатніми для підтвердження факту надання кредиту та розміру заборгованості, заявленої позивачем до стягнення;
- відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 22.08.2018 у справі №910/21856/16 з огляду на юридичні факти створення ПАТ "Українська залізниця" як правонаступника всіх прав та обов'язків та реорганізації ДП "Донецька залізниця" у регіональну філію "Донецька залізниця" ПАТ "Українська залізниця", відсутність в Реєстрі запису про припинення ДП "Донецька залізниця", не має юридичного значення для моменту правонаступництва;
- для позивача, як кредитора ДП "Донецька залізниця", офіційним повідомленням про припинення ДП "Донецька залізниця" є затвердження 25.06.2014 Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється ПАТ "Українська залізниця";
- всі кредитні зобов'язання ДП "Донецька залізниця", в тому числі за спірним кредитним договором, були передані від ДП "Донецька залізниця" до ПАТ "Українська залізниця", що підтверджується зведеним передавальним актом;
- висновок суду, що питання правонаступництва ПАТ "Українська залізниця" стосовно ДП "Донецька залізниця" визначається спеціальним законом і прийнятими на його виконання постановами №200 та №604, які пов'язують перехід прав і обов'язків ДП "Донецька залізниця" до ПАТ "Українська залізниця" з інвентаризацією, складанням передавального акта та внесенням майна до статутного капіталу правонаступника, зроблений з неправильним застосуванням норм матеріального права;
- суд не надав достатньої оцінки передавальному акту та зведеному передавальному акту, які підтверджують перехід прав та обов'язків при реорганізації, не виконав вимоги, зазначені Верховним Судом та не встановив момент переходу та обсягу переданих прав та обов'язків між відповідачами, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права в питаннях правонаступництва;
- судом залишено поза увагою, що в даній справі Генеральна прокуратура України дії в інтересах державного підприємства, що порушує норми чинного та міжнародного законодавства.
Разом з апеляційною скаргою скаржником подано клопотання про витребування доказів, клопотання про призначення судової економічної експертизи.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор заперечує проти задоволення апеляційної скарги, зазначаючи про правильні висновки суду першої інстанції щодо питання правонаступництва ПАТ "Українська залізниця" та ДП "Донецька залізниця", заперечує проти клопотань скаржника про витребування доказів та призначення судової економічної експертизи.
08.11.2018 від представника відповідача - 2 надійшли заперечення проти клопотання про призначення судової економічної експертизи та клопотання про витребування доказів.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - 2 заперечує проти задоволення апеляційної скарги, зазначаючи про безпідставність та необґрунтованість заявлених позивачем до відповідача вимог.
10.12.2018 та 11.12.2018 від представника позивача надійшли клопотання про зупинення провадження у справі.
11.12.2018 від представника позивача надійшла заява про залишення клопотання про зупинення провадження без розгляду, в якому зазначено, що 10.12.2018 представником позивача було помилково подано клопотання про зупинення провадження.
17.12.2018 від прокурора надійшли заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі.
18.12.2019 від представника відповідача - 2 надійшли заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі.
16.04.2019 від представника позивача повторно надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи.
11.05.2019 від представника відповідача - 2 надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи №910/6426/16.
14.05.2019 від представника позивача надійшли пояснення до клопотання про призначення судової економічної експертизи.
14.05.2019 представник позивача подав заяву про зупинення провадження у справі.
20.05.2019 від представника позивача надійшли додаткові пояснення до клопотання про призначення судової економічної експертизи.
11.09.2019 від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.
23.09.2019 від представника відповідача - 2 надійшли заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі.
26.09.2019 від прокурора надійшли заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі.
08.10.2020 від представника позивача надійшли додаткові пояснення.
21.10.2020 від представника позивача надійшли додаткові пояснення щодо розрахунку ціни позову.
09.11.2020 від представника відповідача - 2 надійшли пояснення щодо відсутності предмету позову у справі №910/6426/16.
24.11.2020 від представника позивача надійшли письмові пояснення в частині спростовування доводів відповідача - 2 про відсутність предмету спору у справі №910/6426/16.
11.12.2020 від представника відповідача - 2 надійшла заява про преюдиційний факт, що встановлений постановою Східного апеляційного господарського суду у справі №905/1775/15 від 30.11.2020.
17.12.2020 від представника відповідача - 2 надійшло клопотання про закриття провадження.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 22.10.2018, справу № 910/6426/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Дикунська С.Я., судді Жук Г.А., Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.10.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №910/6426/16.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.11.2018 розгляд справи №910/6426/16 призначено на 20.11.2018.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2018, від 11.12.2018 у справі №910/6426/16 оголошено перерву, останній раз на 18.12.2018, з метою надання іншим учасникам справи можливості ознайомитись з клопотаннями скаржника.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 апеляційне провадження у справі № 910/6426/16 зупинено до набрання законної сили рішенням у справі № 910/16524/18 за позовом Акціонерного товариства "Таскомбанк" до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про зобов'язання вчинити дії.
Постановою Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 910/6426/16 ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 у цій справі скасовано. Справу № 910/6426/16 направлено до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 розгляд справи призначено на 16.04.2019.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 16.04.2019, від 07.05.2019, від 14.05.2019, від 21.05.2019 розгляд справи відкладався, останній раз на 28.05.2019.
В судовому засіданні апеляційної інстанції 21.05.2019 відмовлено у задоволенні клопотань позивача про призначення експертизи та зупинення провадження у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2019 заяву Публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" про відвід судді Дикунської С.Я., подану при розгляді апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі № 910/6426/16 визнано необґрунтованою. Матеріали справи № 910/6426/16 передано для здійснення автоматизованою системою визначення складу судової колегії для розгляду заяви Публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" про відвід судді Дикунської С.Я.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2019 заяву Акціонерного товариства "Таскомбанк" про відвід судді Дикунської С.Я. у справі № 910/6426/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), судді Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2019 у справі №910/6426/16 відмовлено у задоволенні заяви про відвід судді Дикунської С.Я. від розгляду цієї справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2019 розгляд справи призначено на 18.06.2019.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2019, у зв'язку з перебуванням судді Жук Г.А. на лікарняному, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі № 910/6426/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Дикунської С.Я., суддів Мальченко А.О. та Дідиченко М.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 відкрито апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 27.06.2019.
В процесі здійснення підготовчих дій відповідно до ст. 267 ГПК України суддею Дикунською С.Я. заявлено самовідвід від розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі № 910/6426/16.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 заяву судді Дикунської С.Я. про самовідвід у справі №910/6426/16 задоволено.
Матеріали справи №910/6426/16 передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2019 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/6426/16, розгляд справи призначено на 12.09.2019.
24.07.2019 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" надійшла касаційна скарга на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 у справі №910/6426/16 про відмову в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" про роз'яснення судового рішення, а саме ухвали Північного апеляційного господарського суду від 28.05.2019.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2019 апеляційне провадження у справі №910/6426/16 зупинено до перегляду Верховним Судом касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 у справі №910/6426/16.
Ухвалою Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/6426/16 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Таскомбанк" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 у справі №910/6426/16.
22.08.2019 матеріали справи №910/6426/16 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 12.09.2019.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 оголошено перерву у справі до 26.09.2019, враховуючи надання додаткових пояснень у справі та відкладення розгляду клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 зупинено апеляційне провадження у справі № 910/6426/16 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/5953/17 та опублікування в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту прийнятого рішення.
Як вбачається із відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, 01.07.2020 оприлюднено повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №910/5953/17.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 поновлено провадження у справі, розгляд справи призначено на 10.09.2020.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2020, 08.10.2020, 22.10.2020 розгляд справи відкладався, останній раз на 12.11.2020.
12.11.2020 розгляд справи №910/6426/16 не відбувся у зв'язку з перебуванням суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б. у відпустці.
Після виходу суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б. з відпусток ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 розгляд справи призначено на 17.12.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2020 змінено найменування позивача та відповідача-2 з «Публічного акціонерного товариства «Таскомбанк»» на «Акціонерне товариство «Таскомбанк»», та з «Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»» на «Акціонерне товариство «Українська залізниця»» відповідно.
Явка представників сторін
Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 17.12.2020 підтримали доводи апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову, заперечували прости задоволення клопотання представника відповідача - 2 про закриття провадження у справі, просили його відхилити з підстав, викладених у поясненнях по справі.
Представники відповідача - 2 в судовому засіданні апеляційної інстанції 17.12.2020 заперечували проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та в додатково поданих поясненнях по справі, просили її відхилити, підтримали доводи клопотання про закриття провадження з підстав, викладених в ньому, просили його задовольнити та закрити провадження у справі.
Представники відповідача - 1 та прокурор в судове засідання апеляційної інстанції 17.12.2020 не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини їх неявки суду невідомі.
Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).
Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача - 1 та прокурора обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність за наявними у справі матеріалами.
Обставини справи, встановлені судами у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
11.07.2012 між позивачем (Банк) та відповідачем-1 (Підприємство) було укладено кредитний договір № НК 288 (далі - Договір).
До Договору сторонами вносились зміни шляхом підписання договорів про внесення змін та доповнень, а саме: № 1 від 19.10.2012, № 2 від 09.07.2013, № 3 від 11.02.2014, № 4 від 07.08.2014, № 5 від 10.10.2014, № 6 від 25.12.2014, № 7 від 09.02. 2015, № 8 від 20.03.2015, № 9 від 08.06.2015.
Відповідно до п. 1.1 Договору Банк зобов'язався надати Підприємству грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що поновлюється (передбачає поновлення кредитування в порядку, зазначеному в п. 2.4 цього Договору), у розмірі, на строк та на умовах, передбачених цим Договором, а Підприємство зобов'язалося повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі та у строки, передбачені цим Договором.
Згідно з п. 1.2 Договору розмір ліміту кредитної лінії на дату підписання Договору становив 5 000 000,00 дол. США.
Строк користування кредитною лінією визначено з 11.07.2012 по 01.10.2015 включно з урахуванням графіку (п. 1.3 Договору).
Згідно з п. 1.4 Договору плата за користування кредитною лінією у вигляді процентів становить 11,2% річних.
Відповідно до п. 5.3 Договору Підприємство зобов'язалось своєчасно виконувати зобов'язання, передбачені цим Договором, та/або будь-яким іншим договором між ним та Банком, у тому числі, але не виключно, здійснювати погашення заборгованості за кредитною лінією до закінчення строку, зазначеного в п. 1.3 цього Договору, сплату по нарахованим процентам у строки, передбачені цим Договором.
Згідно з п. 5.1 Договору Банк має право вимагати від Підприємства сплатити заборгованість за кредитною лінією та нараховані відсотки, суму неустойки, передбачені цим Договором, у випадках, коли Підприємство не виконало у строк свої зобов'язання з повернення кредитної лінії, сплати відсотків або в інших випадках, передбачених умовами Договору.
На виконання умов Договору Банк надав Позичальнику кредитні кошти в загальному розмірі 5 000 000,00 дол. США, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 2199819 від 19.10.2012 та банківською випискою про рух грошових коштів по особовому рахунку Підприємства за період з 11.07.2012 по 25.03.2016 (наявні в матеріалах справи). Про належне виконання ПАТ "ТАСкомбанк" своїх зобов'язань за Договором також свідчить відсутність з боку відповідача-1 претензій та повідомлень про порушення позивачем умов Договору.
У свою чергу, відповідач-1 взяті на себе зобов'язання за Договором з повернення суми кредиту та сплати процентів не виконав, у зв'язку з чим перед Банком станом на 08.06.2016 утворилась заборгованість по тілу кредиту в розмірі 5 000 000,00 дол. США, а також заборгованість зі сплати процентів у розмірі 388 889,45 дол. США (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Звертаючись з даним позовом до суду, Банк просив стягнути суму наявної заборгованості з ДП "Донецька залізниця" та ПАТ "Українська залізниця", обґрунтовуючи свою правову позицію тим, що відповідач-2 є правонаступником всіх прав та обов'язків відповідача-1.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №910/5953/17 вирішено питання щодо правонаступництва Акціонерного товариства "Укрзалізниця" за зобов'язаннями Державного підприємства "Донецька залізниця", зокрема зазначено наступне.
Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ч.ч. 1, 5 ст. 104 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону України "Про акціонерні товариства" акціонерне товариство може бути створене шляхом заснування або злиття, поділу, виділу чи перетворення підприємницького (підприємницьких) товариства, державного (державних), комунального (комунальних) та інших підприємств у акціонерне товариство. Товариство вважається створеним і набуває прав юридичної особи з дати його державної реєстрації в установленому законодавством порядку.
Частиною 15 ст. 37 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (в редакції, яка діяла на дату реєстрації Акціонерного товариства "Укрзалізниця") передбачено, що злиття вважається завершеним з моменту державної реєстрації новоутвореної юридичної особи та державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.
Законом України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" визначено правові, економічні та організаційні особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, 100 відсотків акцій якого належать державі, управління і розпорядження його майном та цей Закон спрямований на забезпечення економічної безпеки і захисту інтересів держави.
Відповідно до ч.ч. 3, 6, 7, 9 ст. 2 цього Закону: товариство утворюється як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття; товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту; оприлюднення затвердженого КМУ переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб'єктів господарювання; одночасно з прийняттям рішення про утворення товариства КМУ формує комісію з утворення товариства, до складу якої входять представники КМУ, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, Державної адміністрації залізничного транспорту України, Фонду державного майна України, центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики, профспілок, що діють у галузі; комісія у чотиримісячний строк з дня затвердження її складу подає центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, для затвердження у місячний строк зведений передавальний акт, зведений акт оцінки майна залізничного транспорту загального користування, а також проект статуту товариства для подання КМУ; зведені передавальний акт та акт оцінки складаються на основі узагальнених даних передавальних актів та актів оцінки, складених стосовно цілісного майнового комплексу кожного підприємства залізничного транспорту; розмір статутного капіталу товариства визначається під час його утворення згідно зі зведеним актом оцінки майна залізничного транспорту загального користування.
Пунктом 2 розділу ІІІ "Перехідні та прикінцеві положення" цього Закону встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.
Державну реєстрацію Акціонерного товариства "Укрзалізниця" здійснено 21 жовтня 2015. Згідно зі статутом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 735, АТ "Укрзалізниця" є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, серед яких ДП "Донецька залізниця". Товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації в установленому законом порядку.
При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов'язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов'язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент.
Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов'язків, а усієї їх сукупності.
У процедурі реорганізації підприємств залізничного транспорту у формі злиття все майно, права та обов'язки державних підприємств, які припиняються, переходять до правонаступника - Акціонерного товариства "Укрзалізниця". Держава не має права вилучити якусь частину майна, зокрема ту, що знаходиться на неконтрольованій території, і не передати її (частину) правонаступнику.
При реорганізації в формі злиття немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов'язків. Адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов'язків.
Частини 2, 3 ст. 107 ЦК України до внесення до них змін згідно із Законом України від 26 листопада 2015 "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", який набрав чинності 13 грудня 2015, мали таку редакцію: "Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом". Тобто і для передавального акта, і для розподільчого балансу встановлювалися однакові вимоги.
Натомість, у редакції, чинній з 13.12.2015, цими нормами встановлено, що після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов'язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами.
Отже, лише при припиненні суб'єкта господарювання шляхом поділу в розподільчому балансі визначається правонаступництво. Внаслідок же злиття, приєднання або перетворення правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов'язків при таких видах реорганізації неможливий.
Відсутність у передавальному акті Державного підприємства "Донецька залізниця" від 05.08.2015 певного майна чи зобов'язань не свідчить про те, що відповідач не став правонаступником за ними, оскільки Акціонерне товариство "Укрзалізниця" як єдиним правонаступником прийнято усе майно та усі зобов'язання підприємств, які припиняються шляхом злиття.
Законом України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постановами Кабінету міністрів України № 200 та №604, а також статутом передбачено, що товариство володіє майном на двох режимах: на праві власності (майно передане до статутного капіталу); на праві повного господарського відання ( майно, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях та в зоні АТО, тобто майно, яке вибуло із фактичного володіння держави; майно, що залишається у державній власності і щодо якого встановлені певні обмеження щодо розпорядження для АТ "Укрзалізниця").
Передача майна не у власність Акціонерного товариства "Укрзалізниця", а у повне господарське відання, не означає, що це майно залишилося в повному господарському віданні державних підприємств залізничної галузі, які припиняються, або те, що реорганізація не відбулась чи призупинена.
Стаття 10 Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" має назву" Обмеження щодо розпорядження майном Товариства" і визначає, що магістральні залізничні лінії загального користування та розміщені на них технологічні споруди, передавальні пристрої, що безпосередньо використовуються для забезпечення процесу перевезень, а саме: залізничні станції та колії загального користування, тягові підстанції, контактна мережа та інші пристрої технологічного електропостачання, системи сигналізації, централізації, блокування та управління рухом поїздів, об'єкти і майно, призначені безпосередньо для виконання аварійно-відновлювальних робіт, є державною власністю та закріплюються за Товариством на праві господарського відання. Товариство не може відчужувати, передавати в користування, оренду, лізинг, концесію, управління, заставу, безоплатне користування, вносити до статутного (складеного) капіталу суб'єктів господарювання майно, зазначене в частині першій цієї статті, та вчиняти щодо нього інші правочини, наслідком яких може бути відчуження такого майна.
За змістом п.п. 4, 5 Постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" №200 від 25.06.2014 комісія з утворення Акціонерного товариства "Укрзалізниця" мала у чотиримісячний строк з дати затвердження її персонального складу подати Міністерству інфраструктури: зведений акт оцінки майна, що вноситься до статутного капіталу товариства; зведені передавальні акти майна, земельних ділянок; проект статуту товариства. Міністерство інфраструктури мало, серед іншого забезпечити проведення інвентаризації, затвердити переліки та зведені акти інвентаризації майна (зокрема Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств, зазначених у додатку 1); затвердити зведений акт оцінки, зведені перелік і передавальний акт майна; подати в установленому порядку КМУ на затвердження проект статуту товариства; вжити до 31 грудня 2015 заходів для припинення Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств, зазначених у додатку.
Пунктами 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції" № 604 від 12.11.2014 установлено, що майно (активи, власний капітал та зобов'язання) підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, не включається до переліків і зведених актів інвентаризації майна, а відображається в балансі (крім зобов'язань підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території) і закріплюється в частині активів за АТ "Укрзалізниця" на праві господарського відання до проведення його інвентаризації та оцінки відповідно до пункту 2 цієї постанови. Під час проведення інвентаризації та оцінки майна мають бути сформовані окремі акти обліку активів, власного капіталу і зобов'язань державних підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції, за даними фінансової звітності за видами активів, власного капіталу та зобов'язань у розрізі статей балансу на останню дату, на яку надавалася фінансова звітність; сформовані окремі акти обліку активів, які розміщені на тимчасово окупованій території і обліковуються на балансах підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, їх структурних підрозділів, які розташовані на іншій території України; після завершення тимчасової окупації та завершення проведення антитерористичної операції має бути проведена інвентаризація та оцінка майна і за результатами подані пропозиції щодо зміни статутного капіталу АТ "Укрзалізниця" згідно із законодавством.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №910/5953/17 викладено висновок, що вказані вище положення постанов Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" та № 604 від 12.11.2014 "Деякі питання інвентаризації майна підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, яке розміщене на тимчасово окупованій території та території проведення антитерористичної операції" взагалі не регулюють питання правонаступництва, не призупиняють реорганізацію і не визначають те, що певне майно чи зобов'язання не переходить до Акціонерного товариства "Укрзалізниця", оскільки вони лише описують порядок обліку такого майна - за якою вартістю воно обліковується, відображається в балансі чи обліковується на позабалансових рахунках.
Законом України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" передбачено, що оприлюднення затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку підприємств залізничного транспорту, на базі яких утворюється товариство, є офіційним повідомленням для кредиторів про припинення таких суб'єктів господарювання (ч. 7 ст. 2 цього Закону).
Також, відповідно до ч. 8 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" під час утворення товариства, формування його статутного капіталу та припинення Державної адміністрації залізничного транспорту України і підприємств залізничного транспорту, у тому числі під час відступлення права вимоги, переведення боргу, проведення реорганізації, не застосовуються положення законодавства щодо: необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов'язанні (переведення боргу), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; права кредиторів вимагати у зв'язку з проведенням реорганізації забезпечення виконання зобов'язань, їх дострокового припинення або виконання та відшкодування збитків; неможливості завершення реорганізації до задоволення вимог, заявлених кредиторами.
Таким чином, законодавець встановив для кредиторів юридичних осіб, які припиняються шляхом злиття, інші гарантії захисту законних інтересів їх прав, аніж встановлені ст.ст. 105 і 107 ЦК України. Такий підхід зумовлений унікальним статусом Акціонерного товариства "Укрзалізниця" для економіки України як монополіста на ринку перевезень залізничним транспортом, будь-які процеси реорганізації якого не повинні перешкоджати роботі такого підприємства, зокрема перевезенням вантажів та пасажирів. Права кредиторів можуть вважатися належним чином захищеними закріпленням в ч. 6 ст. 2 Закону про особливості утворення Укрзалізниці положень про правонаступництво Акціонерного товариства "Укрзалізниця" щодо усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту.
Слід також зазначити, що Законом України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", постановою Кабінету Міністрів України №200 від 25.06.2014 "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" передбачено наступні етапи проведення реорганізації: 1) інвентаризація майна юридичних осіб, які підлягають злиттю, та складення передавального акта, 2) затвердження статуту нової юридичної особи (АТ "Укрзалізниця"), 3) державна реєстрація АТ "Укрзалізниця"; 4) припинення державних підприємств залізничного транспорту.
Передавальний акт складено 05.08.2015, державну реєстрацію Акціонерного товариства "Укрзалізниця" здійснено 21.10.2015, однак припинення Державного підприємства "Донецька залізниця" не зареєстровано.
Враховуючи, що відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" товариство є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту, правонаступництво не пов'язується з державною реєстрацією припинення підприємства залізничного транспорту, а кредиторам не надавалося право вимагати дострокового виконання вимог у порядку, передбаченому ст. 107 ЦК України, тобто всі їхні вимоги перейшли в повному обсязі до Акціонерного товариства "Укрзалізниця", датою виникнення універсального правонаступництва Акціонерного товариства "Укрзалізниця" щодо підприємств залізничної галузі, які припиняються шляхом злиття, слід вважати дату його державної реєстрації - 21.10.2015, з якої воно є правонаступником Державного підприємства "Донецька залізниця".
Такий висновок підтверджується і змістом ст. 3 Закону про особливості утворення Укрзалізниці, яким установлено обмеження в діяльності Державної адміністрації залізничного транспорту України, підприємств залізничного транспорту, що реорганізовуються. Закон передбачає, що з дня прийняття рішення Кабінетом Міністрів України про утворення Акціонерного товариства "Укрзалізниця" і до його державної реєстрації Державна адміністрація залізничного транспорту України, підприємства залізничного транспорту, господарські товариства, 100 відсотків акцій (часток, паїв) яких належать державі та вносяться до статутного капіталу Товариства, не мають права без згоди центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту: вчиняти правочини, які можуть призвести до відчуження майна, вартість якого становить більше 5 відсотків балансової вартості активів Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту на день затвердження останнього балансового звіту; скорочувати чисельність працівників; здійснювати випуск цінних паперів, надавати позики; передавати нерухоме майно в оренду; передавати майно в заставу або безоплатне користування; придбавати акції (частки, паї) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств. Ураховуючи, що такі обмеження встановлені саме до дати державної реєстрації Акціонерного товариства "Укрзалізниця", можна дійти висновку, що з дати державної реєстрації саме Акціонерного товариства "Укрзалізниця" має право на здійснення господарської діяльності та укладення відповідних правочинів, а не державні підприємства, які припиняються.
Стаття 5 Закону України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" передбачає, що Акціонерне товариство "Укрзалізниця" провадить діяльність, у тому числі пов'язану з державною таємницею, до отримання необхідних ліцензій та інших документів дозвільного характеру на основі відповідних документів, отриманих підприємствами залізничного транспорту, у межах строку їх дії. Отже, уже з дня державної реєстрації Акціонерного товариства "Укрзалізниця" мало право здійснювати будь-які види господарської діяльності, які потребували ліцензій чи дозволів, на підставі ліцензій та інших дозвільних документів, отриманих підприємствами залізничної галузі, які знаходилися в процедурі припинення, включаючи Державним підприємством "Донецька залізниця".
Державна реєстрація рішення про припинення Державного підприємства "Донецька залізниця" здійснена 25.11.2014. Таким чином, на момент звернення до суду Державне підприємство "Донецька залізниця" знаходилася в процедурі припинення приблизно два роки.
У постанові Великої Палати Верховного Суду наголошено, що п.п. 51, 52 розділу ІІІ "Перехідні та прикінцеві положення" Закону про особливості утворення Укрзалізниці зі змінами, внесеними згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розташоване на території проведення антитерористичної операції" та Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підприємств залізничного транспорту, майно яких розміщене в районі відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, проведення антитерористичної операції", встановлено, що до проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству як правонаступнику прав і обов'язків зазначених підприємств встановити мораторій на звернення стягнення на активи Товариства за зобов'язаннями таких підприємств. Мораторій на звернення стягнення на активи Товариства, встановлений згідно з пунктом 5-1 цього розділу, втрачає чинність після проведення відповідно до законодавства інвентаризації і оцінки майна підприємств залізничного транспорту, що розміщене на території проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та затвердження передавального акта щодо цього майна Товариству, але не пізніше ніж через шість місяців з дня припинення здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та відновлення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
Ці норми також свідчать про перехід майна (прав та обов'язків) підприємств залізничного транспорту, розміщених на території проведення антитерористичної операції, до Акціонерного товариства "Укрзалізниця". Якщо вважати, що обов'язки таких підприємств не перейшли до Акціонерного товариства "Укрзалізниця", то введення мораторію позбавлене юридичного змісту.
З урахуванням наведеного вище, Велика Палата Верховного Суду визначила, що Акціонерне товариство "Укрзалізниця" є правонаступником Державного підприємства "Донецька залізниця" з дати державної реєстрації Акціонерного товариства "Укрзалізниця".
За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 16.06.2020 у справі №910/5953/17, колегія суддів вважає помилковими висновки місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для відповідальності відповідача-2 перед позивачем за неналежне виконання своїх зобов'язань Державним підприємством "Донецька залізниця".
Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 ст. 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору Банк надав Позичальнику кредитні кошти в загальному розмірі 5 000 000,00 дол. США, що підтверджується меморіальним валютним ордером № 2199819 від 19.10.2012 та банківською випискою про рух грошових коштів по особовому рахунку Підприємства за період з 11.07.2012 по 25.03.2016 (наявні в матеріалах справи). Про належне виконання ПАТ "ТАСкомбанк" своїх зобов'язань за Договором також свідчить відсутність з боку відповідача-1 претензій та повідомлень про порушення позивачем умов Договору.
Обставини наявності заборгованості за вказаним договором у заявленому до стягнення розмірі підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачами не спростовані.
За приписами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Перевіривши обґрунтованість заявленого до стягнення розміру заборгованості за неповернутим кредитом, яка складає 5 000 000,00 доларів США, а також наданий позивачем розрахунок процентів у розмірі 388 889,45 доларів США, нарахованих за користування кредитними коштами за період з 01.10.2015 по 07.06.2016, колегія суддів дійшла висновку, що він відповідає умовам вказаного кредитного договору та вимогам законодавства України, сума процентів у розмірі 388 889,45 доларів США, нарахованих за користування кредитними коштами за період з 01.10.2015 по 07.06.2016, підтверджені належними доказами.
Щодо простроченої заборгованості за процентами, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з п. 1.1 кредитного договору відповідач - 1 зобов'язується повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі та у строки, передбачені цим Договором.
Пунктом 1.2. Кредитного договору встановлено розмір кредитної лінії, що складає 5 000 000, 00 дол. США.
Відповідно до пункту 1.3. Кредитного договору строк користування кредитною лінією є: з 11 липня 2012 по 10 липня 2015, погашення основного зобов'язання позичальником здійснюється виключно з урахуванням графіку, що викладається у додатку №1 до цього Договору та є його невід'ємною частиною.
Пунктом 1.4. Кредитного договору встановлено, що плата за користування кредитною лінією у вигляді процентів становить 11,2% річних.
Сторонами погоджено, що погашення заборгованості за кредитною лінією відбувається за Графіком, проте не пізніше ніж «по « 10» липня 2015 року» (пункт 3.1), при цьому Боржник зобов'язаний здійснювати часткове погашення основної заборгованості, наслідком чого є зменшення кредитного ліміту.
Первинний Графік зміни розміру ліміту кредитної лінії було встановлено Додатком № 1 від 11 липня 2012.
Відповідно до первинного Графіку сторонами встановлено наступні кінцеві терміни періоду дії ліміту кредитної лінії:
- від 11.07.2012 до 31.05.2015 Боржник мав частково погасити заборгованість на суму - 1 666 666,00 дол. США, що мало наслідки зменшення розміру ліміту кредиту до 3 333 334,00 дол. США;
- від 01.06.2015 до 30.06.2015 Боржник мав частково погасити заборгованість на суму 1 666 666,00 дол. США, що мало наслідки зменшення розміру ліміту кредиту до 1 666 668,00 дол. США;
- від 01.07.2015 до 10.07.2015 Боржник мав би повністю погасити заборгованість за Кредитним договором та сплатити 1 666 668,00 дол. США на користь Банку.
Надалі, сторонами було укладено ряд Договорів про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № НК 288 від 11.07.2012, зокрема, пункт 1 Договору № 9 про внесення змін та доповнень до Кредитного договору № НK 288 від 11.07.2012 містить наступне: «Розмір ліміту кредитної лінії змінюється відповідно до графіку зміни розміру кредитної лінії, наведеного у Додатку №1 від 08 червня 2015, що є невід'ємною частиною цього Договору».
Тобто, сторони домовились про те, що первинний Графік змін розміру ліміту кредитної лінії, встановлений Додатком № 1 від 11 липня 2012 до Кредитного договору втратив свою чинність, а ними погоджено новий Графік, який встановлюється Додатком № 1 від 08 червня 2015, що є невід'ємною частиною Кредитного договору.
Так, відповідно до Графіку, що встановлений Додатком № 1 від 8 червня 2015, Боржник до 01.10.2015 мав би повністю погасити заборгованість за Кредитним договором в розмірі 5 000 000, 00 дол. США на користь Банку.
ДП "Донецька залізниця", правонаступником якого є АТ "Укрзалізниця", порушено вищезазначені умови Договору, не здійснено жодної оплати у визначені строки.
Водночас, сторонами у п. 3.2. Кредитного договору встановлено, що проценти за користування кредитною лінією нараховуються виходячи з розміру процентної ставки, встановленої згідно з п. 1.4. Кредитного договору (тобто 11.2% річних), з дня перерахування коштів з позичкового рахунку Боржника до моменту фактичного повернення кредитної лінії (в тому числі і за період прострочення погашення кредитної лінії).
Відповідно до приписів ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавств, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надані послугу, сплатити грошові кошти) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Нормами ч. 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Тобто, сторонами було погоджено, що сплив кінцевого терміну періоду дії Ліміту Кредитної лінії (01.10.2015) не позбавляє Банк права нараховувати відсотки за використання кредитною лінією у розмірі 11,2 % річних від розміру кредитної лінії до фактичною повернення кредитних коштів.
Дія п.3.2. договору розповсюджується на правовідносини, які існують між сторонами після спливу строку погашення заборгованості за кредитною лінією, що підтверджується системним аналізом п. 3.2., пп. 5.1.2., 5.1.3., 5.1.4. п. 5.1. Кредитного Договору, якими розмежовано нарахування відсотків після спливу кінцевого терміну періоду дії ліміту кредитної лінії та нарахування санкцій у разі дострокового стягнення кредиту.
Відповідно до пп. 5.1.4 п. 5.1. Кредитного договору при настанні обставин, визначених пп. 5.1.3. п. 5.1. Кредитного договору, Банк має право відмовити позичальнику у подальшому кредитуванні по цьому Договору без укладання будь-якого договору про внесення змін та доповнень до нього.
Тобто, у разі, якщо боржником порушено свої обов'язки до закінчення дії ліміту кредитної лінії, Банк має право достроково припинити його дію, після чого лише у такому випадку настають наслідки, передбачені пп. 5.1.4. Кредитного договору, а саме те, що «строк виконання позичальником своїх зобов'язань (повернення кредитної лінії, сплати процентів та інших платежів, передбачених Договором) за взаємною згодою сторін вважається таким, що настав...».
Згідно з абз. 2 пп. 5.1.4. Кредитного договору підтвердженням того, що Банк відмовляється від подальшого кредитування Боржника є те, що Банк направляє на адресу Позичальника відповідне повідомлення.
Враховуючи, що 01.10.2015 ДП "Донецька залізниця", правонаступником якого є АТ "Укрзалізниця", порушило строки повернення заборгованості за Кредитним договором, що не є підставою для припинення нарахування процентів за їх користування з вищенаведених підстав, то банк має право нараховувати 11,2 % річних на суму заборгованості, в розмірі 5 000 000,00 дол. США, до моменту фактичного повернення усієї заборгованості.
Кредитний договір є безстроковим, а його дія закінчується тільки після повного виконання Сторонами своїх обов'язків (пункт 7.1. кредитного договору).
Так, на виконання вищезазначених положень кредитного договору позивачем було нараховано заборгованість ДП "Донецька залізниця", правонаступником якого є АТ "Укрзалізниця", після спливу кінцевого строку дії ліміту кредитної лінії наступним чином: з 01.10.2015 по 31.10.2015 - 48 222, 29 дол. США, з 01.11.2015 по 30.11.2015 - 46 666, 73 дол. США, з 01.12.2015 по 31.12.2015 - 48 222, 32 дол. США, з 01.01.2016 по 18.01.2016 - 28 000,03 дол. США.
18.01.2016 банк звернувся до ДП "Донецька залізниця" з вимогою №182 щодо порушення умов кредитного договору та повернення заборгованості, яка була залишена відповідачем - 1 без відповіді.
За розрахунками позивача, у період з 01.10.2015 по 18.01.2016 загальний розмір заборгованості за ставкою 11,2 % становить 171 111, 37 дол. США.
Надалі банком було нараховано заборгованість за ставкою 11, 2 % у наступних розмірах: з 19.01.2016 по 31.01.2016 - 20 222,26 дол. США, з 01.02.2016 по 29.02.2016 - 45 111, 20 дол. США, з 01.03.2016 по 31.03.2016 - 48 222,31 дол. США.
Загальний розмір заборгованості по процентах у період з 01.10.2015 по 31.03.2016, тобто до дати звернення з позовом про стягнення усієї суми заборгованості становить 284 667, 11 дол. США.
Враховуючи, що за кредитним договором датою припинення нарахування відсотків за користування кредитною лінією є саме дата здійснення боржником повного розрахунку банк продовжував здійснювати нарахування відсотків за користування коштами у наступних розмірах: з 01.04.2016 по 30.04.2016 - 46 666, 67 дол. США, з 01.05.2016 по 31.05.2016 - 48 222, 29 дол. США, з 01.06.2016 по 06.06.2016 - 9 333,35 дол. США.
Загальний розмір заборгованості відповідача - 1 перед позивачем у період з 01.04.2016 по 06.06.2016 становить 104 222, 31 дол. США.
Застосування абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України щодо щомісячної виплати процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути можливе лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Однак, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Права та інтереси позивача в охоронних правовідносинах забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №910/11534/13-ц, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.12.2018 у справі №903/914/17, від 05.03.2019 у справі №910/3353/19.
Верховний Суд у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18 зазначив про можливість нарахування відсотків за ч. 1 ст. 1048 ЦК України у випадку прострочення боржника (після реалізації кредитором права на дострокове повне погашення заборгованості) у разі, якщо сторони у кредитному договорі передбачили іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом другим частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
Однак Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.12.2018 у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зазначивши про те, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов'язання, враховуючи, що за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 колегією суддів зазначено, що в ухвалі про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду покликався також на правову позицію, викладену у справі № 5017/1987/2012 (постанова від 5 березня 2019), в якій Верховний Суд вказав на те, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, нарахованих за підвищеною ставкою на підставі пунктів 1.4, 3.3, 3.5, 6.7 кредитного договору у зв'язку з простроченням виконання позичальником грошового зобов'язання, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми частини другої статті 625 ЦК України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Акціонерного товариства "Таскомбанк" 5 000 000, 00 дол. США заборгованості та 388 889, 45 дол. США процентів за кредитним договором №НК 288.
Вимоги позивача в частині солідарного стягнення вищезазначених коштів з Державного підприємства "Донецька залізниця" на користь Акціонерного товариства "Таскомбанк" не підлягають задоволенню, оскільки Акціонерне товариство "Укрзалізниця" є правонаступником Державного підприємства "Донецька залізниця" та належним відповідачем у справі.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Відтак, укладення та виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому, з огляду на положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України, а також ч. 1 ст. 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі 723/304/16-ц.
У поясненнях щодо відсутності предмету спору відповідач просить здійснити поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 у справі №910/6426/16 та стягнути з АТ "Таскомбанк" на користь АТ "Українська залізниця" грошові кошти в сумі 388 889, 45 дол. США.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 9 ст. 333 ГПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю, задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він закриває провадження у справі, залишає позов без розгляду, відмовляє в позові повністю, задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.01.2018 відповідачем - 2 подано до Господарського суду міста Києва заяву про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 у справі №910/6426/16.
20.09.2018 ухвалою Господарського суду м. Києва прийнято ухвалу про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 у справі №910/6426/16, та видано судовий наказ про примусове виконання ухвали, в якому зазначено: «в поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 у справі №910/6426/16 стягнути з АТ "Таскомбанк" на користь ПАТ "Українська залізниця" 139 769 958, 87 грн. Наказ дійсний до пред'явлення до виконання до 20.09.2021».
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2018 скасовано ухвалу Господарського суду м. Києва від 20.09.2018 у даній справі про поворот виконання рішення.
В той же час, судовий наказ, виданий 20.09.2018 в частині стягнення коштів з позивача в порядку повороту виконання судового рішення, не скасований.
19.09.2019 ПАТ "Українська залізниця" повторно звернулося до Господарського суду міста Києва з заявою про поворот виконання судового рішення.
На підставі ухвали Господарського суду м. Києва від 24.09.2019 вирішення питання про прийняття заяви ПАТ "Українська залізниця" про поворот виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 у справі №910/6426/16 було відкладено до повернення матеріалів справи №910/6426/16 до Господарського суду міста Києва.
Отже, на даний час, в суді першої інстанції наявна заява відповідача - 2 про поворот виконання судового рішення.
В суді апеляційної інстанції відповідач - 2 просить суд вирішити питання про поворот виконання судового рішення лише в частині стягнення 388 889, 45 дол. США.
Беручи до уваги висновки колегії щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача - 2 заборгованості в розмірі 5 000 000, 00 дол. США та 388 889, 45 дол. США процентів за кредитним договором №НК 288, відсутні підстави, визначені ч. 2 ст. 333 ГПК України, для здійснення повороту виконання судового рішення.
Щодо клопотання відповідача - 2 про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору слід зазначити наступне.
Відповідач - 2 мотивує відсутність предмету позову в частині стягнення 5 000 000,00 дол. США наявністю факту виконання судового рішення на момент розгляду справи №910/6426/16 судом апеляційної інстанції, в частині стягнення відсотків за користування кредитом в період з 01.10.2015 по 06.06.2016 в розмірі 388 889,45 дол. США наявності, на думку відповідача - 2, підстав для визнання положень договору кредиту № НК288 від 11.07.2012, що регулюють порядок нарахування відсотків за користування по кредитному договору нікчемними, а тому вважає, що наявні підстави для повороту виконання судового рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 у справі № 910/6426/16 в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 388 889,45 дол. США.
З наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 459/24-2 від 07.10.2016 вбачається перерахування відповідачем - 2 коштів на рахунок Державної казначейської служби м. Київ за № 37319006000177 у сумі 153 746 954,89 грн., яка включає в себе: 139 769 958,87 грн. кошти згідно наказу № 910/6426/16 від 29.06.2016, 13 976 996,02 грн. виконавчий збір відповідно до постанови № 52552488 від 05.10.2016.
13.10.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову у виконавчому провадженні № 52552488 про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з фактичним примусовим виконанням в повному обсязі судового рішення органом виконавчої служби.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Предмет спору - це об'єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України можливе лише в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Проте, колегія суддів зазначає, що спірна заборгованість стягнута з АТ "Укрзалізниця" на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2016 під час виконавчого провадження №52552488, а не в добровільному порядку на виконання рішення, яке в подальшому було скасовано судом касаційної інстанції, у зв'язку з чим у справі наявний спір про стягнення коштів та відсутні підстави для закриття провадження в частині стягнення основної суми заборгованості.
Колегія суддів вказує, що питання припинення зобов'язань у зв'язку з перерахуванням грошових коштів повинно бути вирішено сторонами на стадії виконання судового рішення.
Слід зазначити, що відповідач - 2 у заявах з процесуальних питань під час нового розгляду справи просив суд відмовити у задоволенні позову не з підстав сплати в добровільному порядку коштів, а з підстав відсутності у нього обов'язку зі сплати коштів у зв'язку з не переходом від ДП «Донецька залізниця» до АТ «Українська залізниця» прав та обов'язків як правонаступника.
Посилання відповідача - 2 в частині того, що у разі задоволення апеляційним судом апеляційної скарги позивача та ухвалення рішення про задоволення позову буде виданий новий судовий наказ, який, з врахуванням виконання судового рішення по справі №910/6426/16, призведе повторного стягнення коштів з відповідача - 2 є необґрунтованими.
Посилання відповідача - 2 на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 18/266, в якій, на його думку, викладений правовий висновок щодо закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору та який має бути застосований судом у справі № 910/6426/16, спростовуються наступним.
З аналізу ч. 2 ст. 287 ГПК України вбачається, що приймаючи рішення у справі суд апеляційної інстанції повинен застосовувати норми матеріального та процесуального права з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Вищевказана постанова Великої Палати Верховного Суду не може бути застосована до правовідносин, що виникли у справі № 910/6426/16, оскільки постанова ухвалена в частині застосування інших норм права, по відношенню до інших обставин.
Чинне законодавство України не встановлює чіткого визначення терміну «подібності правовідносин» або критеріїв подібності справ, проте питання подібності неодноразово було предметом розгляду Касаційного господарського суду.
Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц (абзац 18).
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 18/266, на яку посилається відповідач - 2, були правовідносини, що виникли внаслідок застосування Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні», які виникли після перегляду Європейським судом з прав людини скарги заявника, визнання порушеними прав заявника Україною та присудження заявнику фінансової компенсації за рахунок уряду України.
27 червня 2019 ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11 та 2 інші), в якому визнав прийнятною скаргу позивача та встановив порушення національними судами (України) статті 1 Першої протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині втручання в майнові права заявниці (позивача у справі № 18/266). Зобов'язано Україну (державу-відповідач) сплатити другій заявниці (позивачу) упродовж трьох місяців, з дати, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до п. 2 ст. 44 Конвенції відшкодування матеріальної шкоди.
30 жовтня 2019 позивач у справі № 18/266 звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд Верховним Судом у зв'язку з виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 21 травня 2012 у справі № 18/266 з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України, а саме у зв'язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.
19 лютого 2020 відповідач у справі № 18/266 клопотанням про приєднання до матеріалів справи надав Великій Палаті Верховного Суду на підтвердження перерахування заявниці коштів отриману від Міністерства юстиції України копію платіжного доручення цього Міністерства № 295 від 19 листопада 2019 щодо сплати заборгованості в повному обсязі.
Тобто, заборгованість за рішенням ЄСПЛ була сплачена відповідачем у добровільному порядку та до прийняття нового рішення у справі № 18/266, зазначене стало підставою для скасування судових рішень та закриття провадження у справі.
На відміну від фактичних обставин у справі № 18/266, у справі № 910/6426/16 відсутнє будь-яке рішення Європейського суду з прав людини, кошти були сплачені не в добровільному порядку відповідачем - 2, а стягнуті в примусовому порядку державною виконавчою службою на підставі судового наказу, що виданий з метою примусового виконання судового рішення, яке було скасовано касаційним судом з передачею питання на новий розгляд, який на даний час і відбувається. Правове регулювання відносин сторін у справі № 18/266 відмінне від правового регулювання відносин сторін у справі № 910/6426/16.
Посилання відповідача на те, що у постанові Східного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 у справі №905/1775/15 встановлений преюдиційний факт не заслуговує на увагу, оскільки обставини у вказаній справі та у даній не є тотожними.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Місцевий господарський суд не з'ясував всіх обставини справи в частині правонаступництва АТ "Українська залізниця" щодо Державного підприємства "Донецька залізниця", а тому дійшов помилкових висновків про відмову в позові.
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Таскомбанк" з підстав, викладених в ній, підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі №910/6426/16 підлягає скасуванню з вищевикладених підстав, з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову та викладенням резолютивної частини в редакції постанови Північного апеляційного господарського суду.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Таскомбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі №910/6426/16 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2018 у справі №910/6426/16 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.
4. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Акціонерного товариства "Таскомбанк" (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 09806443) 5 000 000, 00 дол. США заборгованості, 388 889, 45 дол. США процентів, 206 700, 00 грн. судового збору за подання позовної заяви.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Акціонерного товариства "Таскомбанк" (01032, м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 09806443) 310 050,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Доручити видачу наказів Господарському суду м. Києва.
8. Матеріали справи №910/6426/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 15.01.2021 після виходу суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б. з відпусток.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко