Справа №461/4195/17
21 грудня 2020 року Галицький районний суд м.Львова
у складі: головуючого судді Волоско І.Р.
секретар Береза П.Р.
за участю: позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
третя особа ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , Орган опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про витребування майна, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , Орган опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської радипро витребування майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заявленого позову вказує на те, що квартира АДРЕСА_1 , володільцем якої являється позивач, вибула із його володіння поза його волею, оскільки його мати - ОСОБА_6 діяла всупереч інтересів останнього як малолітньої дитини та порушила його право ще під час приватизації квартири, після чого через неспроможність ОСОБА_6 погасити кредиторську заборгованість, квартиру було реалізовано на прилюдних торгах, а в подальшому відчужено на підставі договору купівлі-продажу. Таким чином позивач зазначає, що усі відчуження квартири АДРЕСА_1 відбулися без його відома, згоди та участі, а так як останній є законним володільцем цієї квартири, то вважає, що має право вимагати її витребування на свою користь.
У судовому засіданні позивач, представник позивача та третіх осіб - ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги, давши пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, просять позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_3 позов заперечив. Зокрема, пояснив, що відповідач є добросовісним набувачем спірної квартири, яку власник ОСОБА_8 відчужив ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу. Також зазначає, що прилюдні торги, на яких попередньо була реалізована спірна квартира, не визнавались недійсними. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Третя особа - ОСОБА_4 підтримав позовні вимоги, просить позов задовольнити.
Треті особи - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також представник третьої особи - Органу опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської радив судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
10.10.1997 року на підставі розпорядження органу приватизації №6167 було проведено приватизацію квартири АДРЕСА_1 та передано її у приватну власність ОСОБА_9 та ОСОБА_6 шляхом видачі Свідоцтва про право власності на квартиру від 31.10.1997 року.
Вказане Розпорядження прийняте на підставі поданої ОСОБА_9 заяви про передачу квартири у приватну власність від 20.12.1996 року та довідки про склад сім'ї наймача ізольованої квартири від 18.12.1996 року №1/1845.
ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9
25 жовтня 2004 року ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 жовтня 2004 року набула та зареєструвала право власності на Ѕ частки квартири, яка належала ОСОБА_9
12.01.2014 року позивач звернувся до Галицького районного суду м. Львова із позовною заявою до ОСОБА_6 та Квартирно-експлутаційного відділу м. Львова Міністерства оборони України, третя особа ОСОБА_8 про визнання недійсним свідоцтва про право власності та розпорядження органу приватизації.
Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 22.08.2016 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 15.11.2016 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.03.2017 року, задоволено позов в повному обсязі, визнано недійсним та скасовано Розпорядження органу приватизації про приватизацію квартири АДРЕСА_1 , а також свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 виданого Квартирно-експлуатаційною частиною району 31.10.1997 року.
Крім того, судом встановлено, що Галицьким районним судом м. Львова та Кам'янко-Бузьким районним судом Львівської області було постановлено рішення, якими вирішено стягнути з ОСОБА_6 суму заборгованості, яка у сукупності становила 6 149 240,68 грн на користь ВАТ «Державний ощадний банк» (на суму 418 533,47 грн), ПАТ КБ «Хрещатик» (на суму 419 400,64 грн) та ВТБ «ВТБ Банк» (на суму 5 011 306,34 грн).
На виконання зазначених рішень судів 24.12.2010 року підрозділом примусового виконання рішень Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Львівській області було описано та арештовано нерухоме майно боржника - ОСОБА_6 , а саме квартиру АДРЕСА_1 , що на той час належала останній на праві приватної власності.
Описане майно, а саме спірна квартира, була оцінена та виставлена на прилюдні торги, з яких 20.12.2011 року реалізована за ціною 538 000,00 грн. Вказану квартиру придбав ОСОБА_8 , що підтверджується протоколом №1411208-1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмету іпотеки) від 20.12.2011 року та актом державного виконавця про реалізацію арештованого майна прилюдних торгів від 04.01.2012 року (а.с.13-14).
На підставі вказаних документів 08.02.2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб'як Г.Я. було видано свідоцтво, на підставі якого ОСОБА_8 оформив право власності на спірну квартиру та отримав Витяг про державну реєстрацію прав №34733407 від 06.07.2012 року (а.с.16).
В подальшому ОСОБА_8 відчужив спірну квартиру ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 02.03.2017 року (а.с.88).
Вказане підтверджується також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна (а.с.15, 89).
Стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.). Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.). У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості.
Згідно із ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують інтереси інших осіб та інтересів суспільства.
Положеннями ст. 321 ЦК України зазначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Одним засобів захисту порушеного права є витребування майна із чужого незаконного володіння.
Так, статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Результат тлумачення змісту статей 387, 388 ЦК в системному зв'язку зі статтями 16, 396 свідчить про те, що віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Згідно п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін. Власник вправі витребувати своє майно від особи у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.
Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування віз добросовісного набувача. Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені ст. 388 ЦК (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 6 грудня 2010 р. у справі №3-13гс10).
Також відповідно до правової позиції ВСУ у справі № 6-2776цс16 «Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього. Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України)».
Як вбачається з матеріалів справи, Галицьким районним судом м. Львова та Кам'янко-Бузьким районним судом Львівської області було постановлено рішення, якими вирішено стягнути з матері позивача - ОСОБА_6 суму заборгованості, яка у сукупності становила 6 149 240,68 грн на користь ВАТ «Державний ощадний банк» (на суму 418 533,47 грн), ПАТ КБ «Хрещатик» (на суму 419 400,64 грн) та ВТБ «ВТБ Банк» (на суму 5 011 306,34 грн) і квартиру було реалізовано на прилюдних торгах.
Описане майно, а саме спірна квартира, була оцінена та виставлена на прилюдні торги, з яких 20.12.2011 року реалізована за ціною 538 000,00 грн. Вказану квартиру придбав ОСОБА_8 , що підтверджується протоколом №1411208-1 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмету іпотеки) від 20.12.2011 року та актом державного виконавця про реалізацію арештованого майна прилюдних торгів від 04.01.2012 року (а.с.13, 14).
На підставі вказаних документів 08.02.2012 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Баб'як Г.Я. було видано свідоцтво, на підставі якого ОСОБА_8 оформив право власності на спірну квартиру та отримав Витяг про державну реєстрацію прав від 06.07.2012 року, що підтверджується відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.16).
Отже, спірна квартира була реалізована з прилюдних торгів на підставі рішень судів, які не були визнані недійсними.
В подальшому власник майна ОСОБА_8 , придбавши майно з прилюдних торгів для виконання рішень судів, відчужив спірну квартиру відповідачу у даній справі - ОСОБА_5 на підставі Договору купівлі продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дубчак О. В. 02.03.2017 року за реєстровим № 155 за 2 343 836,00 (два мільйони триста сорок три тисячі вісімсот тридцять шість) гривень 00 копійок (а.с.88).
Відповідно до положень ч.2 ст.388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Положення статті 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року по справі № 1522/25684/12 та постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року по справі № 285/3414/17.
Застосовуючи положення частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, суд повинен мати на увазі, що позов власника про витребування майна в особи, яка придбала його в результаті публічних торгів, проведених у порядку, встановленому для виконання судових рішень, підлягає задоволенню лише в тому разі, якщо торги були визнані недійсними, оскільки відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати майно, яке вибуло з володіння поза його волею, і в добросовісного набувача (постанова Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 285/3414/17).
Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова у справі №461/3031/14-ц від 26 березня 2015 року у задоволенні вимог матері позивача - ОСОБА_6 про визнання недійсним прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна - відмовлено за безпідставністю. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 липня 2015 року у справі №461/3031/14 (Провадження №22ц/783/3798/15) вказане рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 березня 2015 року залишено без змін, а отже відмовлено у визнанні вищевказаних прилюдних торгів недійсними.
Згідно із ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, прилюдні торги, на яких було відчужено спірну квартиру АДРЕСА_1 , не визнавалися недійсними.
Окрім цього, згідно п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року під час розгляду позову про витребування майна відповідач, згідно зі ст. 388 ЦК України, має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач).
Відповідно до п.п. 7, 8 Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дубчак О.В. 02.03.2017 року за реєстровим №155, будь-які обтяження та арешти на спірну квартиру відсутні, жодної інформації про наявність судових спорів щодо майна не було, вартість придбаної квартири відповідала її ринковій вартості та не була занижена.
Крім того, у п.2 Договору купівлі-продажу квартири від 02.03.2017 року зазначено назву правовстановлюючого документа на квартиру під назвою «Свідоцтво».
Згідно з п. 25 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014 p., набувач визнається добросовісним, якщо у момент вчинення правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна.
Відтак, суд приходить до переконання, що у відповідача ОСОБА_5 , який придбав спірну квартиру у ОСОБА_8 , не існувало підстав засумніватись про існування будь-яких інших обставин щодо зазначеної квартири. Крім того, з вказаного Договору жодним чином не вбачалось, що продавець придбав майно з прилюдних торгів.
В Листі ВСУ від 01.07.2013 року зазначено, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди повинні враховувати положення ч. 2 ст. 328 ЦК України, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності. Це означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.
Для набуття набувачем права власності на майно та водночас припинення права власності на цей об'єкт у відчужувача майна необхідна наявність таких складових: укладення договору (в передбачених ст. 208, 209 ЦК України випадках - нотаріальне посвідчення або письмова форма), виконання договору, а також у визначених законом випадках - державна реєстрація (Лист ВСУ від 01.07.2013 pоку).
Отже, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що навіть продаж майна на прилюдних торгах, проведених з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, не змінює статусу особи, яка придбала майно з прилюдних торгів як добросовісний набувач, у якого майно не може бути витребувано за будь-яких умов. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 жовтня 2011 року у справі №3-98гс/11.
Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Суд звертає увагу на те, що п. 23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07.02.2014 року (далі - Постанова №5 від 07.02.2014 р.) передбачено, що згідно зі ст. 387 ЦК України та ч. З ст. 10 ЦПК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.
Крім того, Верховний Суд України в Листі «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» від 01.07.2013 року (далі Лист ВСУ від 01.07.2013 року) визначив, що у процесі розгляду спорів про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути виключно власник майна.
Отже, враховуючи, що виключно власник наділений правом, передбаченим ст. 388 ЦК України, саме на позивача покладається обов'язок доведення володіння цим титулом до вибуття майна.
Таким чином, звертаючись до суду з віндикаційним позовом, позивач має довести наявність у нього титулу власника майна. Суд звертає увагу, що посилання позивача на скасування свідоцтва про приватизацію майна іншими особами, які мали на це право, не може вважатись, що він є одноосібним власником даного майна. Будь-які правовстановлюючі документи на спірну квартиру у позивача відсутні, належних та допустимих доказів про належність спірної квартири саме позивачу на праві власності суду надано не було.
Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи наведені вище обставини, оцінюючи подані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог і відмову у їх задоволенні.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, у зв'язку із відмовою у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 4, 5, 18, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 316-319, 321, 328, 330, 386, 387, 388 ЦК України, суд,-
у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , Орган опіки і піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про витребування майна - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Р.Волоско