14 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/3583/20 пров. № А/857/6919/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Шинкар Т.І.
з участю секретаря судового засідання: Смолинця А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року (ухвалене головуючим-суддею Каленюк Ж.В., час ухвалення судового рішення 12 год 01 хв у м. Луцьку, час складання повного тексту судового рішення 05 травня 2020 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішень,
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС, відповідач) №Ф-5054-55 від 04.02.2019, №Ф-5054-55У від 30.09.2019.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.05.2020 позов було задоволено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС подало апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що з 01.01.2017 набув чинності Закон України №1774-VIII від 06.12.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI). Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці (далі - ФОП) та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок (далі - ЄСВ) у розмірі не менше мінімального страхового внеску, який становить з 01.01.2017 - 704,00 грн, з 01.01.2018 - 819,06 грн. Сума ЄСВ, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Керуючись офіційними відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), даними інформаційної системи органу доходів і зборів та згідно з п.4 ст.25 Закону №2464-VI, п.3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 (далі - Інструкція №449), позивачу як платнику ЄСВ, який має недоїмку, що перевищує 10,00 грн, сформовано та надіслано вимогу №Ф-5054-55 від 04.02.2019 про сплату боргу (недоїмки) за 2017-2018 роки. Нарахування ЄСВ за кодом платежу « 71040000» здійснюється за обліковими даними інформаційної системи в автоматичному режимі. Також, орган доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня узгодження вимоги (набрання нею чинності) надсилає її до органу державної виконавчої служби для примусового виконання. У зв'язку з несплатою позивачем суми боргу, що зазначеної у первісній вимозі від 04.02.2019, контролюючий орган в порядку, визначеному розділом VI Інструкції №449, надіслав узгоджену вимогу №Ф-5054-55У від 30.09.2019 про сплату боргу (недоїмки) до органу державної виконавчої служби. Таким чином, оспорювана вимога №Ф-5054-55У від 30.09.2019 є такою, що прийнята відповідно до вимог чинного законодавства.
Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Відтак, в контексті положень ч.4 ст.229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає за можливе провести апеляційний розгляд за відсутності сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 з 16.04.2003 зареєстрований як ФОП, що підтверджується витягом з ЄДР.
У відомостях Реєстру також наявний запис №21981750000021616 від 05.11.2012 про включення відомостей про ФОП з відміткою про те, що свідоцтво про його державну реєстрацію вважається недійсним.
17.12.2019 державним реєстратором проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП за її рішенням (запис №21980060002021616).
Крім того, матеріалами справи підтверджується, що згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 з 26.12.2005 і на даний час перебуває у трудових відносинах з Волинською філією ВАТ «Укртелеком». У цей період роботодавець сплачував за позивача ЄСВ у розмірах, визначених законодавством. Вказана обставина не заперечується ГУ ДПС та підтверджується відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-5).
04.02.2019 ГУ ДФС у Волинській області, правонаступником якого є ГУ ДПС, сформувало ОСОБА_1 як ФОП вимогу №Ф-5054-55 про сплату боргу (недоїмки) станом на 31.01.2019 в сумі 18276,72 грн, відповідно до ст.25 Закону №2464-VI та даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
З відомостей інтегрованої картки за кодом класифікації доходів бюджету « 71040000» стосовно ОСОБА_1 вбачається, що нарахування ЄСВ відбулося в розмірі мінімального страхового внеску за 2017 рік в сумі 8448,00 грн (704,00 грн х 12 місяців), за 2018 рік в сумі 9828,72 грн (819,06 грн х 12 місяців).
30.09.2019 ГУ ДПС сформувало вимогу №Ф-5054-55У від 30.09.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 18276,72 грн, скерувавши її 31.10.2019 до органу державної виконавчої служби.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що в контексті положень Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і ЄСВ за нього у спірний період нараховував та сплачував роботодавець, як страхувальник в розмірі, не менше мінімального внеску, що виключає обов'язок з його сплати позивачем як особою, що зареєстрована як ФОП.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон №2464-VI.
Згідно дефініції, наведеної у п.п.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України, працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону №2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску, порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, розмір єдиного внеску, орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність, склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці, а саме : підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини 1 статі 4 цього Закону, з-поміж інших платників ЄСВ визначено також ФОП, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абз.1 п.1, п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017), єдиний внесок нараховується : для платників, зазначених у п.1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У той же час, відносини, щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу ФОП Законом №2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, зареєстрованих як ФОП, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та не отримують доходи, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, зареєстрована як ФОП, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником ЄСВ за неї є її роботодавець, а мета збору ЄСВ на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення положень Закону №2464-VI щодо необхідності сплати ЄСВ особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як ФОП (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують) та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Судом першої інстанції було вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 з 26.12.2005 перебуває у трудових відносинах з ВАТ «Укртелеком».
За спірний період роботи (2017-2018 роки) роботодавець із нарахованої заробітної плати сплачував за ОСОБА_2 , як за найманого працівника, ЄСВ у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем та підтверджується відповідними довідками та відомостями про застраховану особу (форма ОК-5). При цьому, розмір ЄСВ є більшим мінімального страхового внеску.
Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04 від 10.02.2010) : згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 09.12.1994, серія A,303-A, п. 29).
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність оспорюваних вимог та наявність підстав для їх скасування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року по справі №140/3583/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
Т. І. Шинкар
Повне судове рішення складено 14.01.2021.