м. Вінниця
12 січня 2021 р. Справа № 120/4415/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 13.09.2019 за №213 його звільнено з військової служби у запас. Крім того, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №52 о/с від 05.08.2019 його виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення. В подальшому, позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому компенсації за неотримане речове майно. Разом із тим, 23.07.2020 отримав відмову, мотивовану відсутністю коштів (для виплати компенсації) на рахунках військової частини.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 31.08.2020 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, хоча про розгляд справи був повідомлений завчасно та належним чином. При цьому, на електронну адресу суду подав клопотання, в якому щодо заявлених позовних вимог послався на розсуд суду.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 13.09.2019 за №213 позивача звільнено з військової служби у запас.
Крім того, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №52 о/с від 05.08.2019 його виключено зі списків особового складу військової частини та знято з усіх видів забезпечення.
21.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому компенсацію за речове майно, яке він не отримав під час проходження військової служби.
Листом від 23.07.2020 за №69/23-2283 відповідач повідомив позивача, що на час розгляду звернення, у зв'язку з відсутністю коштів (для виплати компенсації) на рахунках військової частини, остання не може розрахуватись за неотримане речове майно по цінам на момент звільнення. Також, повідомлено, що при надходженні коштів за вказаним напрямком, позивачу буде здійснено виплату грошової компенсації за чергою, що утворилась у зв'язку з недостатнім фінансуванням.
При цьому, до відповідного листа відповідачем додано довідку про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу №33 від 13.09.2019, із якої слідує, що вартість речового майна становить 22103,89 грн.
Не погоджуючись із такою відмовою позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Згідно статті 1 вказаного Закону соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 91 Закону № 2011-XII передбачено право військовослужбовців на отримання за рахунок держави речового майна.
За змістом частини першої статті 9-1 Закону № 2011-XII продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Як передбачено приписами пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Приписами абз. 1 п. 2 Порядку №178 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Згідно з п.3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Згідно п.4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Аналіз норм статті 9-1 Закону № 2011-XII, абзаців першого, третього пункту 242 Положення № 1153/2008, а також пунктів 2, 3 Порядку № 178 свідчить про те, що позивач має право на грошову компенсацію замість не отриманого речового майна.
При цьому, застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не, наприклад, "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Тобто, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить і те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме: рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
В даному ж випадку, як слідує із матеріалів справи, 21.07.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, отримавши від відповідача довідку за встановленою формою, необхідну для такої виплати, якою підтверджено вартість майна, яке підлягало компенсації, відтак, на переконання суду, вчинив дії, необхідні для вирішення цього питання.
Схожий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 03.10.2018 року у справі №803/756/17, від 23.08.2019 року у справі №2040/7697/18 та від 11.09.2019 року у справі №825/1104/17.
При цьому, суд критично оцінює посилання представника відповідача на відсутність належного фінансування, як на підставу не
При цьому суд зазначає, що обґрунтовуючи правомірність своїх дій щодо невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, відповідач не посилається на відсутність обставин визначених Порядком №178, а зазначає лише про відсутність належного фінансування.
Суд акцентує увагу, що відповідачем не надано доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, кошти на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно відсутні. Крім того, відповідачем не надано доказів того, що ним надсилались до відповідного органу потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям грошової компенсації за неотримане речове майно.
З рахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог та наявність підстав для їх задоволення.
З огляду на викладене, підлягає задоволенню й вимога позивача про зобов'язання відповідача виплатити йому грошову компенсацію за не отримане речове майно в сумі 22103,89 грн., адже остання є похідною.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачами, суд дійшов висновку, що з наведених у позовних заявах мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно.
Зобов'язати Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 22103,89 грн. (двадцять дві тисячі сто три гривні 89 коп.).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Повний текст рішення суду складено 12.01.2020
Суддя /підпис/ Жданкіна Наталія Володимирівна
Виготовлено з автоматизованої системи
документообігу суду
Згідно з оригіналом:
Помічник судді:
Розлуцький А.М.
12.01.2021