вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"14" січня 2021 р. м. Київ Справа № 910/4948/20
Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом
акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код 20077720)
до
комунального підприємства «Новосілківська керуюча компанія житлово-комунальних послуг» Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області (03027, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Новосілки, вул. Озерна, буд. 20, код 25655972)
про стягнення 82432,69 гривень
10.04.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі по тексту - НАК «Нафтогаз»/позивач) про стягнення з комунального підприємства «Новосілківська керуюча компанія житлово-комунальних послуг» Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області (далі по тексту - Підприємство/відповідач) 82432,69 гривень заборгованості, з яких: 61793,59 гривень пеня, 8827,66 гривень 3% річних, 11811,44 гривень інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу від 14.09.2016 № 1553/1617-ТЕ-41, позивач передав відповідачу природний газ на загальну суму 4810615,95 гривень, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу. Однак, відповідач оплату за переданий газ здійснив несвоєчасно, з порушенням встановлених договором строків, що стало підставою для нарахування та вимог про стягнення 61793,59 гривень пені, 8827,66 гривень 3% річних та 11811,44 гривень інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2020 у справі № 910/4948/20 матеріали позовної заяви НАК «Нафтогаз» передано за підсудністю на розгляд Господарського суду Київської області.
06.08.2020 матеріали позовної заяви НАК «Нафтогаз» з додатками надійшли до Господарського суду Київської області.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.08.2020 позовну заяву НАК «Нафтогаз» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4948/20. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України - п'ятнадцять днів з дня вручення ухвали.
07.09.2020 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов та клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позов.
За змістом поданого відповідачем відзиву, останній підтвердив, що оплата за договором ним здійснена з порушенням строків передбачених договором, з обставин, що не залежали від Підприємства. Відповідач, посилаючись на фінансові звіти за 2016, 2017, 2020 роки, вказує на те, що перебуває у важкому фінансовому становищі та несе збитки від реалізації послуг по теплопостачанню, у зв'язку з чим відповідач просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій (пені) на 70%, а саме - до 18538,08 гривень, зазначаючи про те, що позивачем не подано доказів понесення збитків. Також відповідач просив розстрочити йому виконання рішення суду на 1 рік.
Ухвалою суду від 16.09.2020 клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву на позов задоволено та поновлено відповідачу пропущений строк на подання відзиву на позов.
У відповіді на відзив позивач заперечив проти зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, адже відповідно до ст. 627 ЦК України є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, водночас при укладенні договору сторонами було досягнуто згоди щодо покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору, а умовами договору не передбачено підстав звільнення відповідача від відповідальності за неналежне виконання контрагентами своїх зобов'язань перед відповідачем. Позивач вказує, що з наданого ним розрахунку вбачається, що заявлені до стягнення збитки не покривають розміру неустойки, та є вдвічі меншими. На думку позивача, посилання відповідача на економічно необґрунтовані тарифи не є підставою для звільнення від відповідальності за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов'язань. Щодо збитковості позивача, останній посилається на опубліковані у засобах масової інформації фінансові звіти, які свідчать про прострочену заборгованість підприємств ТКЕ, ТЕЦ за 2017, 2018 та 2020 роки перед позивачем у загальному розмірі 38,8 млрд гривень.
Також позивач заперечив проти задоволення заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду, оскільки відповідачем не доведено наявності обставин, які б ускладнювали виконання рішення суду або роблять неможливим виконання такого рішення.
Суд вважає, що у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для прийняття рішення.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
14.09.2016 НАК «Нафтогаз» (постачальник) та Підприємством (споживач) укладено договір постачання природного газу № 1553/1617-ТЕ-41, із подальшими змінами та доповненнями внесеними додатковою угодою від 23.01.2017 № 1 (далі по тексту - договір), згідно умов якого:
- постачальник зобов'язується поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язується оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (пункти 1.1., 1.2.);
- приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (пункт 3.4.);
- ціна за 1000 куб. м. газу за цим договором становить 4942,00 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) -20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість 5930,40 грн (пункт 5.2);
- загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок природного газу (пункт 5.4.);
- оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу (пункт 6.1.);
- у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (пункт 8.2.).
Додатковою угодою від 23.01.2017 № 1 погодили внести зміни до розділу І, пунктів 2.3., 2.4., 2.5., 3.3., 7.1., 7.4., 11.3. договору, виклавши такі пункти в редакції, зазначеній в додатковій угоді.
Так, на виконання умов договору позивач протягом жовтня 2016 року-березня 2017 року передав, а споживач прийняв природний газ на загальну суму 4810615,95 гривень, що підтверджується копіями підписаних та скріплених печатками обох сторін актів приймання-передачі газу, а саме:
- від 31.10.2016 за жовтень на суму 586178,53 гривень;
- від 30.11.2016 за листопад на суму 1033935,59 гривень;
- від 31.12.2016 за грудень на суму 1278090,16 гривень;
- від 28.02.2017 за лютий на суму 1193113,45 гривень;
- від 31.03.2017 за березень на суму 719298,22 гривень.
Як стверджує позивач та підтверджується долученими до матеріалів справи банківськими виписками по рахунку позивача за період з 28.11.2016 по 14.02.2017 та довідкою по операціях по підприємству «Новосільківська КК ЖКП КП» за період з вересня 2016 року по жовтень 2019 року, оплата за отриманий газ здійснювалась відповідачем з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в частині своєчасної оплати отриманого газу, стало підставою для звернення позивача до суду із розглядуваним позовом та, відповідно, застосування до відповідача відповідальності, встановленої чинним законодавством та умовами договору, за порушення зобов'язань за договором.
З огляду на що позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 61793,59 гривень пені та 8827,66 гривень 3% річних, розрахованих за загальний період прострочення з 28.11.2016 по 02.05.2017 та 11811,44 гривень інфляційних втрат, розрахованих за період з жовтня 2016 року по листопад 2016 року по кожному акту окремо.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.
За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, обумовлених цим договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.
Приписами статті 714 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Судом встановлено, що у відповідності до умов п. 6.1. договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.
Згідно наявних у матеріалах справи банківських виписок по рахунку позивача розрахунок за спожитий природний газ відповідач здійснював наступним чином: 28.11.2016 сплачено 100000,00 гривень; 09.12.2016 сплачено 100000,00 гривень; 13.12.2016 сплачено 150000,00 гривень; 15.12.2016 сплачено 49138,27 гривень; 19.01.2017 сплачено 100000,00 гривень; 25.01.2017 сплачено 200241,17 гривень; 10.02.2017 сплачено 50000,00 гривень; 13.02.2017 сплачено 50000,00 гривень; 14.02.2017 сплачено 50000,00 гривень; 16.02.2017 сплачено 100000,00 гривень; 17.02.2017 сплачено 100000,00 гривень; 20.02.2017 сплачено 200000,00 гривень; 21.02.2017 сплачено 250000,00 гривень; 22.02.2017 сплачено 398824,84 гривень; 24.02.2017 сплачено 1000000,00 гривень; 13.03.2017 сплачено 380000,00 гривень; 20.03.2017 сплачено 300000,00 гривень; 23.03.2017 сплачено 400000,00 гривень; 29.03.2017 сплачено 113113,45 гривень; 21.04.2017 сплачено 100000,00 гривень; 25.04.2017 сплачено 150000,00 гривень; 26.04.2017 сплачено 70000,00 гривень; 03.05.2017 сплачено 399298,22 гривень.
Відтак, судом встановлено та підтверджується наявними у матеріалах справи доказами відповідач за отриманий природний газ у період з жовтня 2016 року по березень 2017 року розрахувався несвоєчасно чим допустив прострочення. А, отже, не виконавши зобов'язання у строк, встановлений п. 6.1 договору, відповідач допустив порушення зобов'язання.
Вказані вище обставини в перебігу розгляду справи відповідачем не спростовані та не заперечувались.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Пунктом 8.2. договору передбачено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У відповідності до положень ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Положеннями ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, 3% річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останні здійснено арифметично вірно, та у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 61793,59 гривень пені, 8827,66 гривень 3% річних та 11811,44 гривень інфляційних втрат є обґрунтованими.
Відповідач контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені та додаткових нарахувань не надав, доводи позивача не спростував.
Таким чином, судом встановлено факт порушення відповідачем зобов'язань за договором та по суті відповідачем не спростований.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру пені до 70 % від заявленої позивачем до стягнення, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Водночас, висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 року.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 26.03.2019 у справі № 913/284/18,від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, від 25.02.2020 у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 у справі № 904/1936/19.
Відповідач посилається на те, що останній є підприємством комунальної форми власності і надає послуги централізованого опалення та постачання гарячої води населенню, бюджетним установам і організаціям. Джерелом розрахунків за спожитий Підприємством газ є розрахунки споживачів за надані відповідачем послуги та субвенції з бюджетів різних рівнів на погашення різниці у тарифах на теплову енергію. Крім того, відповідач вказує на те, що отримує дохід виключно від здійснення господарської діяльності з надання житлово-комунальних послуг (постачання теплової енергії), в тому числі на підставі відповідних тарифів, установлених уповноваженими органами, якими не закладено асигнувань на покриття неустойки.
Дослідивши доводи відповідача та обставини справи, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, беручи до уваги те, що відповідач заборгованість перед позивачем за спожитий газ погасив у повному обсязі, що підтверджується наявними у матеріалах доказами, а також те, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків або невиконання ним своїх зобов'язань перед іншими особами через несвоєчасність оплати відповідачем вартості поставленого природного газу або погіршення матеріального стану товариства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 50%, що становить 30896,80 гривень.
Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на один рік, суд дійшов наступних висновків.
Частино 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч.ч. 3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).
Суд зазначає, що підставою для розстрочення виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.
Обставини щодо важкого фінансового стану, на які посилається відповідач, з урахуванням положень ст. 331 Господарського процесуального кодексу України не є тими виключними обставинами, які б надавали підстави для розстрочення виконання рішення суду, адже їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб'єкта господарювання.
Розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Натомість, наведені відповідачем обставини не свідчать про неможливість виконання підприємством рішення суду у розглядуваній справі, а лише відображають його поточний стан, що також не є обставиною, з якою закон пов'язує необхідність розстрочення виконання судового рішення, тому збитковість діяльності підприємства, фінансова нестабільність, якими обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, не можуть бути безумовною підставою для розстрочення виконання цієї рішення суду.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та обумовлюють доцільність і необхідність розстрочення його виконання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
А саме суд приймає рішення про стягнення з комунального підприємства «Новосілківська керуюча компанія житлово-комунальних послуг» Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області на користь акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 30896,80 гривень пені, 8827,66 гривень 3% річних та 11811,44 гривень інфляційних втрат.
Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру (п. 2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Тож, витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3825,26 гривень, суд у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України відносить на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.
Стягнути з комунального підприємства «Новосілківська керуюча компанія житлово-комунальних послуг» Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області (03027, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Новосілки, вул. Озерна, буд. 20, код 25655972) на користь акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6, код 20077720) 30896,80 гривень пені, 8827,66 гривень 3% річних, 11811,44 гривень інфляційних втрат та 2102,00 гривень судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено та підписано 14.01.2021.
Суддя Р.М. Колесник