ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.01.2021Справа № 910/15870/20
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Технокомплект»
до Державного підприємства «Макіїввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління матеріально-технічного постачання»
про стягнення 33 811, 27 грн,
Суддя Я.А.Карабань
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК «Технокомплект» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства «Макіїввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління матеріально-технічного постачання» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 33 811, 27 грн, з яких: 22 693, 37 грн інфляційне збільшення та 11 117, 90 грн 3% річних.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.11, 16, 22, 536, 611, 612, 625, 693 ЦК України, обґрунтовані неналежним виконання відповідачем своїх обов'язків за договорами купівлі-продажу №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008, №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008 в частині повної та своєчасної оплати товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
05.11.2020 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків, яка, в зв'язку з перебуванням на навчанні, отримана суддею Карабань Я.А. 09.11.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в справі № 910/15870/20, розгляд справи поставлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
10.12.2020 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме виписки банку про рух коштів між позивачем та відповідачем за період з 01.01.2017 по 10.12.2020.
Відповідач у встановлений ухвалою суду п'ятнадцятиденний строк відзиву на позовну заяву не надав.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").
Приписами статті 10 зазначеного Закону закріплено, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням відповідача є: 02088, місто Київ, вулиця Промислова, будинок 10.
Ухвала Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 направлялись судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідача, проте, конверт повернувся з відміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, відповідач повідомлявся про відкриття провадження у справі № 910/15870/20 належним чином.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листа з ухвалою суду відповідачем та повернення його до суду є наслідками діяння (бездіяльності) самого відповідача щодо його належного отримання, тобто його власною волею, оскільки самим відповідачем надаються до ЄДР відомості, щодо офіційної адреси його місцезнаходження.
Відтак, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, а відповідач, натомість проявив процесуальну бездіяльність.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/15870/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідно до ч.4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд
18.05.2008, 06.07.2008, 20.10.2008 та 21.10.2008 між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) були укладені договори купівлі-продажу №5/08634, №5/08774, №5/08/122, №5/08/126 (далі - договори), згідно з умовами яких продавець взяв на себе зобов'язання передати у власність покупця продукцію, згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договорів, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити її.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.09.2010 у справі №23/199, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 19.07.2011, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача суму основної заборгованості за договорами купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008 у розмірі 123 396,80 грн, інфляційні в розмірі 6 674,58 грн, 3% річних в розмірі 1 724,17 грн, витрати по сплаті держмита в розмірі 1 317,96 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 185,49 грн.
22.11.2010 на виконання рішення суду від 08.09.2010 Господарським судом Донецької області видано наказ №23/199.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.08.2016 у справі №910/12996/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Технокомплект" задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача 25 735,76 грн 3% річних, 151 134,08 грн інфляційних втрат та 2 653,66 грн судового збору.
22.08.2016 на виконання рішення суду від 03.08.2016 Господарським судом міста Києва видано наказ № 910/12996/16.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.12.2017 у справі №910/18833/17 позов задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача інфляційні в розмірі 22 213 грн 60 коп., 3% річних в розмірі 4 757 грн 00 коп., витрати на послуги адвоката в розмірі 781 грн 74 коп. та судовий збір у розмірі 404 грн 56 коп.
26.12.2017 на виконання рішення суду від 13.12.2017 Господарським судом міста Києва видано наказ № 910/18833/17.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що вказані рішення суду не виконано відповідачем до теперішнього часу. Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договорів та судових рішень, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 11 117, 90 грн та інфляційні в розмірі 22 693, 37 грн.
Відповідно до норм статей 598 - 609 Цивільного кодексу України, рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання. В той же час, приписи статті 625 Цивільного кодексу України не заперечують звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми інфляційних та процентів річних від простроченої суми за невиконання грошового зобов'язання, зокрема, за період після прийняття судом відповідного рішення.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 08.09.2010 у справі №23/199, яке набрало законної сили, було встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання за договорами купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008 по оплаті поставленого товару в жовтні 2008 року та факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем.
Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість зі сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договорами купівлі-продажу №5/08634 від 18.05.2008, №5/08774 від 06.07.2008, №5/08/122 від 20.10.2008, №5/08/126 від 21.10.2008 становила 123 396,80 грн., що є підставою для нарахування відповідачу 3% річних та інфляційних за період прострочки виконання ним грошового зобов'язання саме з 18.10.2017, оскільки рішенням Господарського суду м. Києва від 13.12.2017 у справі №910/18833/17 з відповідача було стягнуто 3% річних та інфляційні за загальний період з 05.07.2016 по 17.10.2017.
При цьому суд зазначає, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (п.7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до листа №24939/1.3-20 від 28.08.2020 Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) позивача повідомлено про те, що виконавчі провадження за вказаними вище рішеннями перебувають у стані примусового виконання.
У зв'язку із неоплатою грошового зобов'язання відповідачем, позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у розмірі 22 693, 37 грн за період з листопада 2017 року по вересень 2020 року та 3% річних у розмірі 11 117, 90 грн за період з 18.10.2017 по 18.10.2020.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та трьох процентів річних від простроченої суми за користування коштами.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Як зазначено вище, Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) листом від 28.08.2020 повідомило позивача про невиконання рішень суду від 08.09.2010, 03.08.2016 та 13.12.2017.
Позивач, звертаючись до суду просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 11 117, 90 грн за період з 18.10.2017 по 18.10.2020.
Разом з тим, суд позбавлений можливості встановити факт непогашення відповідачем заборгованості у період з 29.08.2020 (лист державної виконавчої служби від 28.08.2020) по 18.10.2020, а відтак суд зазначає що вірним періодом нарахування 3 % річних є з 18.10.2017 по 28.08.2020.
Враховуючи викладене вище, судом здійснено перерахунок 3% річних за період визначений судом з 18.10.2017 по 28.08.2020, відповідно до якого, сума 3% річних складає 10 602, 07 грн, а тому вимога про стягнення 3 % річних підлягає частковому задоволенню, в розмірі 10 602, 07 грн.
Що стосується стягнення з відповідача 22 693, 37 грн інфляційних втрат за період з листопада 2017 року по вересень 2020 року, суд зазначає наступне.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.
Також, суд зазначає, що індекс інфляції за місяць, в якому виникло право вимоги, береться до уваги лише у разі, якщо право вимоги виникло в першій половині відповідного місяця, а індекс інфляції за місяць, в якому зобов'язання припинилося, береться до уваги лише в разі, коли зобов'язання припинилося в другій половині місяця.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, суд встановив, що останнім нараховано інфляційні втрати на суму боргу в розмірі 123 396, 00 грн , в той час як сумою основного боргу є 123 396, 80 грн.
Крім цього, враховуючи те, що суд позбавлений можливості встановити факт непогашення відповідачем заборгованості у період з 29.08.2020 (лист державної виконавчої служби від 28.08.2020) по 18.10.2020, відтак суд зазначає, що вірним періодом нарахування інфляційних втрат є з листопада 2017 року по серпень 2020 року.
За таких обставин судом здійснено власний розрахунок інфляційних втрат відповідно до якого, сума, що підлягає стягненню з відповідача складає 21 966, 70 грн.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 10 602, 07 грн 3% річних та 21 966, 70 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 240, 250-252 ГПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Макіїввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління матеріально-технічного постачання» (02088, місто Київ, вулиця Промислова, будинок 10, ідентифікаційний код 32442295) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Технокомплект» (03083, місто Київ, вулиця Пирогівський шлях, будинок 34, ідентифікаційний код 24185151) 10 602 (десять тисяч шістсот дві) грн 07 коп. 3 % річних, 21 966 (двадцять одна тисяча дев'ятсот шістдесят шість) грн 70 коп. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 2 024 (дві тисячі двадцять чотири) грн 76 коп.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань