З А О Ч Н Е Р I Ш Е Н Н Я
13.01.2021 року
м. Лозова Харківської області
Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:
головуючого - Харабадзе К.Ш.,
за участю секретаря - Фалькової І.М.,
Справа № 629/4603/20
Номер провадження 2/629/133/21
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди,-
Позивач звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, посилаючись на те, що він працює на посаді секретаря Лозівської міської ради Харківської області майже 5 років, згідно рішення Лозівської міської ради Харківської області від 05.11.2015 року № 2 та був присутній на нараді з питань щодо розроблення проектної документації та проведення будівельних робіт з будівництва пам'ятного знаку бійцям за незалежність України за адресою: АДРЕСА_1 від 11.12.2018 року. На нараді було повідомлено, що згідно рішення Лозівської міської ради від 12.12.2017 року № 771 «Скверу бійцям за Незалежність України» присвоєно адресу: АДРЕСА_1 , а рішенням виконавчого комітету Лозівської міської ради від 20.12.2017 року № 851 Управлінню житлово - комунального господарства та будівництва міської ради надано дозвіл на розробку проектно - кошторисної документації будівництва пам'ятного знаку загиблим учасникам АТО та проведення робіт з його встановлення біля житлового будинку АДРЕСА_2 , було також обговорено ескіз пам'ятного знаку, його форму та матеріал, з якого буде здійснюватися будівництво. На даній нараді позивач запропонував надати представнику спілки АТО Полешку В.В. екземпляр погодженого варіанта. За підсумками наради було вирішено доручити представнику Лозівської спілки учасників АТО Полешку В.В. повідомити інформацію щодо перебігу процесу виготовлення документації на пам'ятний знак представникам Лозівської спілки учасників АТО та ознайомити їх з погодженим варіантом, було затверджено варіант виконання пам'ятного знаку з склофібробетону, частини пам'ятки ибуло погоджено виконати з окремих сегментів, що в цілому повторюють силует розгорнутої книги. ІНФОРМАЦІЯ_1 у загальнодоступній групі «Лозовщина сегодня» у соціальній мережі Facebook було поширено інформацію такого змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_2 ? ОСОБА_3 , к примеру, который на памятнике АТО деньги с…л. Почему именно Зеленский стал фигурой которую вы постоянно в чем-то обличаете?)))». Автором зазначеного коментаря є ОСОБА_2 , яка поширюючи таку інформацію, акцентувала увагу на тому, що мав місце факт привласнення позивачем грошових коштів, які мають цільове призначення, а саме на будівництво пам'ятника загиблим воїнам АТО.
Інформація була поширена відповідачем у мережі Facebook серед широкого кола осіб, серед яких були мешканці міста, працівники Лозівської міської ради та її виконавчого комітету, друзі позивача та знайомі. Внаслідок чого, інформація про те, що позивач начебто заволодів грошовими коштами, що передбачені для будівництва пам'ятнику воїнам АТО, стала відомою його співробітникам, керівництву Лозівської міської ради, де він працює, а також його друзям та іншим мешканцям міста. Зазначена інформація є недостовірною оскільки не відповідає дійсності. Позивач брав участь у нараді з питань щодо розроблення проектної документації та проведення будівельних робіт з будівництва пам'ятного знаку бійцям за незалежність України за адресою: АДРЕСА_1 від 11.12.2018 року. На зазначеній нараді обговорювався ескіз пам'ятника воїнам АТО та приймалося рішення про його зовнішній вигляд. Позивач, як секретар Лозівської міської ради Харківської області не має жодного відношення до будівництва та фінансування зазначеного вище пам'ятнику, так як замовником на будівництво пам'ятнику воїнам АТО виступало Управління житлово - комунального господарства та будівництва Лозівської міської ради, а фінансування будівництва здійснювалось в рамках відповідної бюджетної програми. Поширена відповідачем інформація була фактичним твердженням, адже відповідач чітко констатував факт привласнення грошових коштів, які згідно місцевої програми були виділені на будівництво пам'ятнику воїнам АТО. Інформація, поширена відповідачем, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення позивачем загальновизнаних правил співжиття, прийнятих у суспільстві вимог та принципів етики і моралі, та такою, що, порушує немайнові права позивача, є фактичним твердженням, де обов'язок доказування її достовірності покладається на відповідача. Поширення неправдивої інформації свідчить про принизливе ставлення відповідача до позивача, що в свою чергу впливає на зниження цінності позивача особи. Також, поширенням вказаної інформації відповідач створив негативну соціальну оцінку особи позивача в очах оточуючих та мешканців міста, порушив його честь та ділову репутацію, оскільки посада секретаря Лозівської міської ради Харківської області є соціально відповідальною, та передбачає постійне представництво інтересів Лозівської міської ради Харківської області. Відповідач поширив недостовірну інформацію на передодні місцевих виборів. Тому поширена інформація впливає не тільки на створення негативної соціальної оцінки про позивача, як фізичну особу, а й порочить його репутацію як кандидата в депутати до місцевої ради, що негативно відображається на його політичній кар'єрі. Також діями відповідача, позивачу було спричинено моральну шкоду, яку він оцінює у 20000 гривень. На підставі вищевикладеного, просить визнати недостовірною та такою, що порушує права на повагу до честі та гідності позивача, недоторканості його ділової репутації, інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 у загальнодоступній групі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у соціальній мережі Facebook, а саме, такого змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_2 ? ОСОБА_3 , к примеру, который на памятнике АТО деньги с…л. Почему именно Зеленский стал фигурой которую вы постоянно в чем-то обличаете?)))»; зобов'язати відповідача спростувати поширену недостовірну інформацію, шляхом розповсюдження відповідачем у загальнодоступних групах « ІНФОРМАЦІЯ_3 », «Славне місто Лозова» та на своїй власній сторінці у соціальній мережі Facebook у десятиденний строк після набрання судовим рішенням законної сили в даній справі такого тексту спростування « ІНФОРМАЦІЯ_1 у загальнодоступній групі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у соціальній мережі Facebook мною, ОСОБА_2 , було поширено недостовірні та неправдиві відомості відносно ОСОБА_1 , а саме те, що він привласнив грошові кошти, які були передбачені для будівництва пам'ятнику загиблим учасникам АТО»; стягнути моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 20 000, 00 грн, а також витрати по сплаті судового збору.
Позивач у судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи за відсутності заперечень щодо ухвалення заочного рішення до суду від позивача не надходило.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи повідомлявся за зареєстрованим місцем проживання своєчасно та належним чином, причину неявки суду не повідомив.
Згідно до положення ч.3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Виходячи з викладеного, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд доходить до такого.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і право вимагати будь-якої інформації, а також право вимагати відшкодування матеріального і морального збитку, заподіяного використовуванням і розповсюдженням такої недостовірної інформації.
Стаття 68 Конституції України проголошує, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституціїта законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Статтею 297 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Пунктом 19 вказаної постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.
Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Позивач, який працює на посаді секретаря Лозівської міської ради Харківської області, звернувся до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, в якому просить визнати недостовірною та такою, що порушує права на повагу до честі та гідності позивача, недоторканості його ділової репутації, інформацію, розповсюджену ОСОБА_2 у загальнодоступній групі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у соціальній мережі Facebook такого змісту: « ІНФОРМАЦІЯ_2 ? ОСОБА_3 , к примеру, который на памятнике АТО деньги с…л. Почему именно Зеленский стал фигурой которую вы постоянно в чем-то обличаете?)))»; зобов'язати відповідача спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом розповсюдження відповідачем у загальнодоступних групах « ІНФОРМАЦІЯ_3 », «Славне місто Лозова» та на своїй власній сторінці у соціальній мережі Facebook у десятиденний строк після набрання судовим рішенням законної сили в даній справі , а саме, такого тексту спростування « ІНФОРМАЦІЯ_1 у загальнодоступній групі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у соціальній мережі Facebook мною, ОСОБА_2 , було поширено недостовірні та неправдиві відомості відносно ОСОБА_1 , а саме те, що він привласнив грошові кошти, які були передбачені для будівництва пам'ятнику загиблим учасникам АТО»; стягнути моральну шкоду за розповсюдження недостовірної інформації в розмірі 20 000, 00 грн, а також витрати по сплаті судового збору.
Суд бере до уваги висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 742/1159/18, який зазначив, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи (далі - Резолюція). Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначено, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду» при розгляді справ суди застосовують Європейську Конвенцію з прав людини і практику суду як джерело права. Так, статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією. Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.
У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини»( заява № 39954/08, пункт 91) Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.
В таких справах як «Лінгенс проти Австрії» (від 8 липня 1986 року, заява N 9815/82); «Обершлік проти Австрії» (від 23 травня 1991 року, заява № 11662/85), у яких йшлось про публічну критику політиків, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що публічні діячі повинні бути відкритими для критики з боку своїх опонентів.
У рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Лінгенс проти Австрії» також у пункті 41 зазначено, що поглядів свобода вираження, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи; за умови додержання пункту 2 статті 10 цієї Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій; такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.
Рішенням від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» Європейський суд встановив, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання, навіть, «вульгарних фраз» само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».
З аналізу вказаних рішень випливає, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням статті 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Так, згідно ст. 1 Закону України "Про інформацію" під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Наведені позивачем висловлювання не є недостовірною інформацією, що підлягає судовому захисту шляхом її спростування, згідно визначеного статтею 277 ЦК України порядку, так як не містять фактичних даних та конкретних життєвих обставин чи фактичних тверджень. Вислов, наведений позивачем, побудований за допомогою мовно-стилістичного засобу, що фактичними даними не підтверджується і є характерним для висловлення оціночних суджень. Надані висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані та не можуть бути перевіреними на предмет відповідності їх дійсності. Унаслідок чого не можуть бути предметом судового захисту, не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості.
Позивач відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» вправі скористатися наданим йому законодавством правом на відповідь з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Відповідальність за висловлювання оціночних суджень, як і за думки, переконання, судження, критичну оцінку певних фактів і недоліків не передбачена, а вираження суб'єктивної думки і поглядів не може бути перевірено на предмет їх відповідності дійсності на відміну від перевірки фактів.
Крім того, відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.
При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації.
Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.
Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації.
Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13 лютого 2019 року справа № 439/1469/15-ц, провадження № 61-5189св18.
Доменне ім'я facebook.com є приватним доменним іменем другого рівня в домені соm, який є загальним доменом верхнього рівня. Доменне ім'я facebook.com не відносяться до українського сегменту Інтернет.
Адреса ІНФОРМАЦІЯ_4 не належать до адресного простору українського сегмента мережі Інтернет, адміністрування цих доменних імен в Україні не здійснюється.
Процесуальне законодавство визначає поняття електронних доказів. Так, відповідно до ст. 100 Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК) електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Електронні докази подаються в електронному або паперовому вигляді, посвідчених у порядку, передбаченому законом.
Проте, належність та достовірність електронного доказу слід довести.
В справі відсутні докази, згідно яких суд має можливість ідентифікувати особу, яка створила наведену позивачем публікацію в соцмережі ІНФОРМАЦІЯ_4 , в справі немає доказів, що відповідач підтверджує, що пост в соцмережі належить саме йому. Позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що сторінка та дописи у Facebook від імені « ОСОБА_4 » створені та підтримуються саме відповідачем або його довіреними особами, що викладена позивачем інформація поширена саме відповідачем, оскільки в Facebook може зареєструватись будь-яка особа та під будь-яким іменем. Створити та підтримувати сторінку з прізвищем та ім'ям як у відповідача, у тому числі шляхом розміщення інформації та фотознімків, могла будь-яка особа, встановити яку під час розгляду даної справи є неможливим. Надані позивачем роздруківки із сторінки в соц. мережі, яка створена під іменем « ІНФОРМАЦІЯ_5 », роздруківки із сторінки в соц.мережі «Лозовщина сегодня» від імені цієї особи, не є допустимими доказами, оскільки їх дійсність неможливо перевірити, вони не доводять факт розміщення відповідної інформації, а головне - особу, що таку інформацію розмістила. Аргументи позивача не були додатково підтверджені будь-якими іншими об'єктивними доказами поширення негативної інформації саме відповідачем, іншими засобами доказування (визнані іншою стороною, підтверджені висновками експертизи).
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то стаття 23 ЦК України передбачає підстави моральної шкоди. Моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болі і стражданнях, що особа зазнала в зв'язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, що фізична особа зазнала в зв'язку з протиправною поведінкою у відношенні його; у душевних стражданнях, що фізична особа зазнала в зв'язку з ушкодженням чи знищенням майна; у приниженні честі, достоїнства, а також ділової репутації. Моральна шкода стягується незалежно від стягнення майнової шкоди.
У постанові № 4 Пленуми Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" вказується, зокрема, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні відносин з оточуючими людьми, настання інших негативних наслідків. Звідси, потерпілий вважається зазнавшим моральну шкоду, якщо він перетерпів душевні страждання у виді негативних змін душевно-психологічного функціонування організму чи фізичні страждання у виді негативних змін біологічного функціонування організму. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Так, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності та ділової репутації, які не знайшли підтвердження при розгляді справи. Суд звертає увагу на те, що позивач належними та достатніми доказами не довів ні самого факту заподіяння йому моральної шкоди, ні обставин, які визначають її характер та обсяг. Не зазначив позивач і того, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення усіх заявлених позовних вимог.
Судові витрати суд розподіляє відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 264, 265,268, 280-282 ЦПК України, суд
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди - відмовити.
Позивач може оскаржити рішення до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Згідно п.3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином".
позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3
відповідач - ОСОБА_2 , РНОКПП не відомий, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_4
Суддя: К.Ш.Харабадзе