м. Кремінна
13 січня 2021 року Справа № 414/47/21
Провадження № 2-о/414/13/2021
Кремінський районний суд Луганської області в складі
головуючого судді: Ковальова В.М.
за участю секретаря: Олєйнікової І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кремінна цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Міловський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,-
ОСОБА_1 12 січня 2021 року звернувся до суду із заявою, в обґрунтування якої посилається на те, що його батько ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 на тимчасово окупованій території в м. Сорокине /раніше - м. Краснодон/ Луганської області, причина смерті - хронічна серцева недостатність, дифузний кардіосклероз. Міловський РВДРАЦС відмовив у видачі свідоцтва про смерть ОСОБА_2 на підставі видачі документу про смерть невстановленої форми на непідконтрольній українській владі території. Тому з метою отримання спадщини просить суд встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_2 .
Заявник ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, у заяві на ім'я суду просить справу розглянути за його відсутністю.
Представник заінтересованої особи Н.Милостива у судове засідання не з'явилася, у заяві на ім'я суду просить справу розглянути за її відсутністю.
Розглянувши матеріали справи, суд вважає за необхідне вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Згідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року із змінами «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації цивільного стану факту смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 цього Кодексу заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Докази, які додані до справи, свідчать про наступне.
ОСОБА_1 є сином громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Н.-Павлівка Сватівського району Луганської області, який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6-9).
Згідно медичного свідоцтва про смерть та довідки про причину смерті №248 від 27 жовтня 2020 року, виданої «Державною установою «Поліклінічне відділення Краснодонської центральної міської багатопрофільної лікарні» так званої «Луганської народної республіки» (а.с. 10), ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Краснодон, причина смерті - хронічна серцева недостатність, дифузний кардіосклероз при гіпертонічній хворобі.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до наведеного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території є обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини.
Неможливість отримання заявником у місті Сорокине необхідних документів для реєстрації факту смерті виникла внаслідок розташування цього міста на тимчасово окупованій території України та проведення у зв'язку з цим на зазначеній території антитерористичної операції.
Міловський РВДРАЦС Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) відмовив ОСОБА_3 у державній реєстрації смерті ОСОБА_2 на підставі видачі медичного документу про смерть невстановленої форми на непідконтрольній українській владі території (а.с. 11).
У даному випадку заявник не має іншої можливості, крім як у судовому порядку, підтвердити наявність юридичного факту для подальшої реалізації спадкових прав.
Згідно приписів ч. 4 ст. 317 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.
Керуючись ст.ст. 13, 81, 259, 263-265, 268, 317, 319, 354, 355 ЦПК України суд, -
Заяву ОСОБА_1 /зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 /, заінтересована особа - Міловський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, - задовольнити.
Встановити факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сорокине /минула назва м. Краснодон/ Луганської областіУкраїни громадянина України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Н.-Павлівка Сватівського району Луганської області, причина смерті - хронічна серцева недостатність, дифузний кардіосклероз при гіпертонічній хворобі, останнє місце реєстрації померлого: АДРЕСА_2 України.
Рішення суду допустити до негайного виконання.
Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України на рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Луганського апеляційного суду через Кремінський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складання. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення /складання/, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: В.М. Ковальов