ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 755/7664/18
провадження № 2/753/1558/20
"13" січня 2021 р. Дарницький районний суд міста Києва в складі:
головуючого - судді Коренюк А.М.
при секретарі Павленко С.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-6», третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, про зміну розміру платежів з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом на виробництві, суд -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Трест Київміськбуд-6», третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, про зміну розміру платежів з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом на виробництві. Мотивуючи свої вимоги тим, що він має право на отримання компенсації витрат на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобіля на підставі рішення, яке набрало законної сили, а статтею 1208 Цивільного кодексу України передбачено його право на збільшення розміру такої компенсації в разі підвищення вартості життя та збільшення розміру мінімальної заробітної плати. Оскільки він розрахував, що на такі витрати він має щомісячно нести по 3 452 грн. 64 коп., просить змінити розмір стягнутих рішенням Дніпровського районного судуд м. Києва від 13 травня 2003 року з ПрАТ «Трест Київміськбуд-6» на його користь, починаючи з 25 квітня 2015 року, щомісячної виплати по компенсації на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобіля з 89 грн. 29 коп. на суму 3 452 грн. 64 коп.
В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на сайті судової влади (суду), розпискою (а.с. 90), а будучи присутнім в підготовчому судовому засіданні, яке відбулось 17 листопада 2020 року, позовні вимоги підтримав з тих же підстав та просив їх задовольнити.
Також, матеріали цієї справи містять заяви позивача про незадовільний стан здоров'я та обмеження його фізичних можливостей прибувати до суду (а.с. 86, 87).
Третя особа в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений згідно чинного законодавства належним чином - рекомендованим листом з повідомленням про вручення, розміщеним оголошенням на сайті судової влади (суду).
За таких підстав суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності позивача, третьої особи, на підставі доказів, наявних в матеріалах справи та за погодженням сторін.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.
Представник відповідача Максимов М.В., діючий на підставі довіреності від 05 лютого 2020 року, позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що Верховним Судом, яким неодноразово переглядались рішення судів, прийняті за позовами такого позивача в мехах захисту його права на компенсацію, та яким у аналогічних спірних відносинах визначив особу відповідача, яким не є ПрАТ «Трест Київміськбуд-6».
Відповідачем надано відзив на позов від 05 лютого 2019 року (а.с. 46 - 50), у якому ПрАТ «Трест Київміськбуд-6» просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, зважаючи на їх необґрунтованість до такого відповідача та безпідставність.
Вислухавши пояснення сторін, їх доводи та заперечення, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають відмові у задоволенні із наступних підстав.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIIІ від 03 жовтня 2017 року, яким зокрема Цивільний процесуальний кодекс викладений в новій редакції.
Відповідно до п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).
Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що 01 березня 1984 року позивач, перебуваючи в трудових відносинах із «Будівельним управлінням № 54» «Тресту «Київміськбуд-8», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Трест «Київміськбуд-6», під час виконання трудових обов'язків на будівництві водогрязелікарні внаслідок нещасного випадку на виробництві (падіння з висоти) отримав трудове каліцтво, в зв'язку з яким відбулася 100% втрата працездатності.
Позивачу встановлено І групу інвалідності внаслідок трудового каліцтва безстроково та визнано його придатним до керування автотранспортним засобом з ручним управлінням категорії «В» та «В1».
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2003 року стягнуто з відкритого акціонерного товариства «Трест «Київміськбуд-6», правонаступником якого є ПАТ «Трест «Київміськбуд-6», на користь позивача вартість: кімнатної коляски-крісла М-201 - 200, 00 грн, дорожньої коляски-крісла М-215 - 7 200, 00 грн, санаторно- курортних путівок за 1999-2000 роки - 4 260, 00 грн, автомобіля «Таврія» з ручним керуванням - 14 990 грн; щомісячних виплат: за постільну білизну - 42, 31 грн, витрат на звичайний догляд - 26, 60 грн, на сторонній догляд - 118 грн, побутової допомоги - 8, 90 грн, доповнення до додаткового харчування - 22, 80 грн, витрат на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобіля - 89 грн. 29 коп. (а.с. 3).
17 червня 2003 року видано виконавчий лист на виконання зазначеного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2003 року.
Позивач вважає, що він має право на отримання компенсації витрат на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобіля на підставі рішення, яке набрало законної сили, а статтею 1208 Цивільного кодексу України передбачено його право на збільшення розміру такої компенсації в разі підвищення вартості життя та збільшення розміру мінімальної заробітної плати. Оскільки він розрахував, що на такі витрати він має щомісячно нести по 3 452 грн. 64 коп., просить змінити розмір стягнутих рішенням Дніпровського районного судуд м. Києва від 13 травня 2003 року з ПрАТ «Трест Київміськбуд-6» на його користь, починаючи з 25 квітня 2015 року, щомісячної виплати по компенсації на бензин, ремонт, технічне обслуговування автомобіля з 89 грн. 29 коп. на сумі 3 452 грн. 64 коп.
Суд, надавши правову оцінку позовним вимогам позивача, вважає, що відповідно до Інструкції про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхову виплату, затвердженої постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України № 10 від 20 квітня 2001 року (в редакції, чинній станом на 09 червня 2004 року), здійснюється передача відділенню виконавчої дирекції Фонду документів, які підтверджують право застрахованого або членів його сім'ї на страхові виплати, інші соціальні послуги внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Відділення виконавчої дирекції Фонду приймають документи на тих працівників (членів їх сімей), які потерпіли на виробництві до 01 квітня 2001 року та право яких встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків.
На виконання вказаних вимог 09 червня 2004 року ВАТ «Трест «Київміськбуд-6» передало особову справу позивача до Управління, яке у червні-вересні 2004 року своїми постановами продовжило позивачу щомісячні виплати в зв'язку з повною втратою працездатності, що компенсують відповідну частину втраченого заробітку, а також призначило та продовжило щомісячну компенсацію витрат на медичну та соціальну допомогу, що підтверджується матеріалами справи.
Перерахування сум щомісячних страхових виплат і витрат на медичну та соціальну допомогу здійснювалося Управлінням в порядку, передбаченому статтею 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Як вбачається із рішення Дніпровського районного суду м. Китєва від 15 вересня 2017 року по справі за позовом такого позивача до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, третя особа - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, про перерахунок розміру щомісячних виплат, яким позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог, встановлено, що13 грудня 2004 року позивач подав до Голосіївського відділу Фонду заяву про відмову від отримання будь-яких виплат від Фонду, на підставі якої Управлінням з 01 грудня 2004 року припинено виплати на соціальну та медичну допомогу, а також виплату щомісячної грошової суми в зв'язку з повною втратою працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку (постанови Управління від 10 грудня 2004 року № 09/592-3м та від 20 грудня 2004 року № 09/592).
У подальшому позивач неодноразово звертався із заявами до ПАТ «Трест «Київміськбуд-6» про виплату йому відшкодувань та компенсацій. Вказані заяви було скеровано до Управління, яке за результатом їх розгляду неодноразово повідомляло позивача, що страхові виплати та надання інших послуг припинені відповідними постановами Управління на підставі його заяви від 13 грудня 2004 року, однак, можуть бути відновлені за його заявою.
Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Стаття 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції, чинній станом на 09 червня 2004 року), передбачала, що за наявності в потерпілого відповідно до висновків МСЕК медичних показань для одержання автомобіля Фонд компенсує вартість придбання автомобіля з ручним керуванням, запасних частин до нього, пального, а також ремонту, технічного обслуговування та навчання керуванню автомобілем у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Водночас, Положення про виплату інвалідам компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №296 від 17 березня 1998 року (в редакції, чинній станом на 09 червня 2004 року), передбачало, що особам з інвалідністю від трудового каліцтва компенсація виплачується відповідно до законодавства робочими органами Виконавчої дирекції Фонду.
Законодавством визначено порядок отримання особами, інвалідність яких пов'язана з трудовим каліцтвом, компенсаційних виплат на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля, який передбачав та передбачає здійснення таких виплат за розпорядженням відповідного Управління виконавчої дирекції Фонду, прийнятого на підставі поданої особою заяви з визначеними додатками.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що позивачем необґрунтовано спрямовані позовні вимоги до ПрАТ «Трест Київміськбуд-6», не до Фонду, а у зв'язку з чим правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (ч.2 ст. 51 ЦПК України).
На підставі вимог ст. 51 ЦПК України, суд за відсутності умов, передбачених вказаною нормою за власної ініціативи не вправі проводити заміну неналежного відповідача на належного або залучати до участі у справі іншу особу як співвідповідача.
Відповідно, право визначення особи відповідача покладено на позивача, й суд не вправі втручатися у визначення позивачем особи відповідача.
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.4 ч.5 ст. 12 ЦПК України), й, зважаючи на спірні правовідносини, склад їх учасників, у межах підготовчого судового засідання з'ясовував питання щодо належної особи відповідача та правильності обраного позивачем способу захисту порушеного права, необхідність уточнення позовних вимог, проте позивач погодив правильність визначеної ним особи відповідача та обраного способу захисту порушеного права.
Враховуючи той фактор, що позивачем пред"явлено позов до неналежного відповідача, суд приходить до висновку про необхідність ухвалення рішення про відмову у задоволенні такого позову.
Позов, пред"явлений позивачем до неналежного відповідача, підлягає відмові у його задоволенні.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Так, відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.
Водночас, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Так, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.
В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).
Зважаючи на спірні правовідносини, їх суб'єктивний склад, зміст позовних вимог, визначену позивачем особу відповідача, такий позов не може бути задоволеним.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доспупності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві на позов, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За таких підстав, приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ч.6 ст.141 ЦПК України, й судові витрати компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Так, позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» як інвалід І - групи (а.с. 2).
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст.141 ЦПК України).
На підставі вищевикладеного, керуючись п. 9 розділу ХІІ Перехідних положень ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-6», третя особа - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Києві, про зміну розміру платежів з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом на виробництві, - відмовити.
Судові витрати (судовий збір) компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду протягом п'ятнадцять днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судомому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до ст.355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Однак відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система починає функціонувати через 90 днів з дня опублікування Державною судовою адміністрацією України у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади оголошення про створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Згідно ч.1 ст.354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Отже, строки оскарження судових рішень в апеляційному порядку складають 30 календарних днів - для рішень і 15 календарних днів - для ухвал, однак апеляційна скарга подається за старими правилами - через суд першої інстанці.