12 січня 2021 року
м. Київ
справа № 0870/7283/12
адміністративне провадження № К/9901/27622/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області (далі у тексті - Інспекція) на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2016 (суддя - Матяш О.В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 (головуючий суддя - Чередниченко В.Є., судді - Коршун А.О., Панченко О.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХЕНЕРГОХІМ» (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області (правонаступник - Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,
26.07.2012 Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому із урахуванням уточнень позовних вимог, просило визнати протиправним та скасувати прийняті відповідачем податкові повідомлення - рішення №0000181502 від 13.01.2012 та №0000711502 від 25.05.2012.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що прийняті Інспекцією податкові повідомлення-рішення №0000181502 від 13.01.2012, яким Товариству зменшено розмір від'ємного значення з податку на додану вартість за червень 2010 року на 139 129, 00 грн, та №0000711502 від 25.05.2012, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 769 965, 00 грн за основним платежем та за штрафними санкціями на 192 491, 25 грн є незаконними та такими, що підлягають скасуванню. Оскільки, позивач самостійно, виявив помилки в індивідуальному податковому номері одного з контрагентів, зазначеному в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних, що додаються до податкових декларацій з ПДВ, та виправив їх шляхом надіслання уточнених розрахунків до податкових декларацій. Враховуючи те, що у зв'язку із виправленням такої помилки податкові зобов'язання позивача не змінювалися, не коригувалися та не занижувалися, а відповідачем не виявлено порушень щодо форми чи змісту податкових накладних, то відповідальність платника податків могла наступити лише у випадку відсутності податкових накладних або у разі складання їх із порушенням вимог, що до них встановлюються. Крім того, відповідач помилково застосував норму про застосування строку у 365 календарні дні для усунення виявлених помилок, адже спірні податкові накладні були складені до набрання чинності Податковим кодексом України.
У своїх запереченнях на позов відповідач зазначив, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень став висновок акту перевірки про віднесення позивачем до складу податкового кредиту податкових накладних, що виписані понад 365 календарних днів з дати виписки та включення сум до податкового кредиту, не підтверджених податковими накладними. Також, відповідач посилається на те, що відносно посадових осіб контрагента позивача - ТОВ «ВП «ІЗОСПАН», яким виписано спірні податкові накладні, порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва. Зважаючи на що, просили у задоволенні позову відмовити.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду міста Києва ухвалою від 10.02.2016, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016, адміністративний позов задоволено.
Інспекція оскаржила зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, подавши касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «ТЕХЕНЕРГОХІМ» у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, посилаючись при цьому на обставини викладені у акті перевірки позивача та те, що 26.09.2011 щодо посадових осіб ТОВ «ІЗОСПАН» порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва, за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 28.07.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
Позивачем заперечення на касаційну скаргу суду не надавались.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.
Верховний Суд ухвалою від 14.12.2020 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін з 15.12.2020.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.
Верховний Суд допускає заміну відповідача - Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області її правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у Запорізькій області.
Суди попередніх інстанцій установили, що Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області проведено позапланову документальну невиїзну перевірку Товариства з питань правомірності формування податкового кредиту за рахунок податкових накладних, виписаних контрагентами в періоди, з 01.12.2009 по 31.08.2011, що перевищили 365 календарних днів, результати якої викладено в акті перевірки від 23.12.2011 №5239/15-2/22161169. За результатами перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у частині завищення податкового кредиту на суму ПДВ у розмірі 669 920, 00 грн, що призвело до заниження суми ПДВ у декларації за лютий 2010 року на 192 348, 00 грн.
На підставі вказаного акту Інспекцією було прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.01.2012 №0000171502, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 853 859, 00 грн за основним платежем та на 213 464, 75 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення від 13.01.2012 №0000181502, яким зменшено розмір від'ємного значення ПДВ на суму 139 129, 00 грн.
За результатами розгляду скарги позивача відповідно до рішення відповідача від 01.05.2012 №1881/10/10-420 було залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 13.01.2012 №0000181502 та скасовано податкове повідомлення-рішення від 13.01.2012 №0000171502 у частині зайво донарахованого ПДВ в сумі 83 894, 00 грн і застосованих штрафних санкцій в сумі 20 973, 50 грн, у іншій частині вказане повідомлення-рішення залишено без змін.
Відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.05.2012 №0000711502, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 769 965, 00 грн за основним платежем та за штрафними санкціями на суму 192 491, 25 грн.
Відповідно до рішення Інспекції від 11.06.2012 №16228/7/10-2115 про результати розгляду повторної скарги - оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін.
Обґрунтовуючи рішення у справі суди попередніх інстанцій виходили з такого.
Відповідно до абзацу 1 пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з абзацами 1 - 3 пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.
Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що 24.09.2010 з метою виправлення помилок в індивідуальному податковому номері контрагента позивача ТОВ «ВП «ІЗОСПАН», зазначених у реєстрах отриманих та виданих податкових накладних (додаток №5 до податкової декларації з ПДВ) - замість 360543704670 зазначено 306543704670, позивач подав до Інспекції уточнені розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ із виправленими даними самостійно виявлених помилок та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів за наступними номерами вхідної кореспонденції відповідача:
№71201 - розшифровка податкових зобов'язань від 24.09.2010 за грудень 2009 року;
№71205 - уточнений розрахунок;
№71211 - уточнений розрахунок;
№71200 - розшифровка податкових зобов'язань від 24.09.2010 за лютий 2010 року;
№71206 - уточнений розрахунок;
№71204 - розшифровка податкових зобов'язань від 24.09.2010 за червень 2010 року.
Як вбачається із наявних у матеріалах справи вищевказаних уточнених розрахунків та розшифровок податкових зобов'язань й податкового кредиту у розрізі контрагентів судами було встановлено, що позивачем було виправлено неправильний індивідуальний податковий номер контрагента - ТОВ «ВП «ІЗОСПАН», зазначений в реєстрах отриманих та виданих податкових накладних шляхом зазначення в уточненій розшифровці помилкового запису індивідуального податкового номеру контрагента й вартісних показників зі знаком мінус, зазначенням правильного запису по операціям з контрагентом з вартісними показниками та в підсумковому рядку «усього за місяць» позивачем зазначено прочерк.
Так, судами зроблено належний висновок, за результатами дослідження оригіналів вищевказаних документів, про те, що позивач без зміни числових показників податкового кредиту виправив помилку, допущену в індивідуальному податковому номері контрагента - ТОВ «ВП «ІЗОСПАН».
Як встановлено під час розгляду справи, зазначене також підтверджується дослідженими в судових засіданнях та наявних в матеріалах справи оригіналами уточнених розрахунків податкових зобов'язань з ПДВ, у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за наступними номерами вхідної кореспонденції відповідача:
№71208 - уточнений розрахунок та №71201 - розшифровка податкових зобов'язань від 24.09.2010 за грудень 2009 року (із виправленнями в звітних періодах, за який виправляються помилки та в якому виправляються помилки), №71199 - уточнений розрахунок та №71205 - розшифровка податкових зобов'язань від 24.09.2010 за грудень 2009 року (із виправленнями в звітних періодах, за який виправляються помилки та в якому виправляються помилки);
№71211 - уточнений розрахунок та №71198 - розшифровка податкових зобов'язань від 24.09.2010 за лютий 2010 року (із виправленнями в звітних періодах, за який виправляються помилки та в якому виправляються помилки), №71210 - уточнений розрахунок та №71200 - розшифровка податкових зобов'язань від 24.09.2010 за лютий 2010 року (із виправленнями в звітних періодах, за який виправляються помилки та в якому виправляються помилки);
№71207 - уточнений розрахунок та №71202 - розшифровка податкових зобов'язань від 24.09.2010 за червень 2010 року (із виправленнями в звітних періодах, за який виправляються помилки та в якому виправляються помилки), №71206 - уточнений розрахунок та №71204 - розшифровка податкових зобов'язань від 24.09.2010 за червень 2010 року (із виправленнями в звітних періодах, за який виправляються помилки та в якому виправляються помилки).
Відповідно до матеріалів справи вказані вище документи датовані 20.09.2015, але згідно з відбитків штампів вхідної кореспонденції відповідача, останній отримав їх 24.09.2015.
У ході судового розгляду справи судами встановлено, що відповідно до пояснень представника позивача та не заперечувалось представником відповідача, у серпні 2011 року на вимогу посадової особи відповідача про виправлення помилок в індивідуальних податкових номерах контрагентів позивач надав до Інспекції уточнюючі розрахунки податкових зобов'язань з ПДВ у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок та розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів до вищевказаних податкових декларацій за грудень 2009 року, лютий та червень 2010 року.
Так, суди попередніх інстанцій вірно не погодились із висновками, які містив акт перевірки відповідача щодо того, що в серпні 2011 року позивачем шляхом надання уточнених розрахунків до декларацій з ПДВ здійснено перерозподіл податкового кредиту за грудень 2009 року, лютий та червень 2010 року з ІНН 306543704670 (неіснуючий контрагент) на ІНН 360543704670 (ТОВ «ВП «ІЗОСПАН») на 165 293, 64 грн, 108 859, 00 грн та 69 564, 32 грн відповідно, та про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України в частині виправлення помилок протягом 365 днів з дати виписки податкових накладних, виходячи з наступного.
Відповідно до підпункту «а» підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III (який був чинним на момент подачі позивачем уточнених розрахунків від 24.09.2010, далі у тексті - Закон № 2181-III), податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Згідно з абзацем 2 пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III, якщо у майбутніх податкових періодах (із урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.
Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що податковим боргом є податкове зобов'язання, самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Наслідки передбачені цією статтею Закону можуть бути застосовані податковим органом лише в межах строку давності визначеного підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" - 1095 днів.
Враховуючи, що Податковий кодекс України, пунктом 198.6 статті 198 якого передбачено можливість включення до складу податкового кредиту сум податку протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної, набрав чинності з 01.01.2011, та те, що Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не було встановлено такого строку, суди вірно вважали, що висновки контролюючого органу щодо застосування до спірних відносин положень статті 198 ПК України є помилковими, оскільки застосуванню підлягає закон, який діяв на момент виникнення відповідного права, у цьому випадку права надати уточнюючий розрахунок. Прикінцеві та перехідні положення Податкового кодексу України не містять положень щодо поширення дії норми пункту 198.6 статті 198 ПК України на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду погоджується із зауваженням судів попередніх інстанцій щодо того, що позивачем 24.09.2010 було первісно самостійно виправлено помилки у додатках №5 до податкових декларацій, тому додаткове витребування податковою інспекцією ще одних уточнень та в подальшому інкримінування позивачеві недотримання 365-ти денного строку для усунення виявлених помилок є свідченням недобросовісності відповідача та навмисного створення несприятливих умов для платника податків.
Враховуючи положення зазначених норм та обставини справи, які свідчать про те, що уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з ПДВ, у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2009 року, лютий та червень 2010 року було відповідачу надано позивачем в серпні 2011 року, суди дійшли висновку, що позивач мав право на включення до податкового кредиту сум ПДВ, нарахованих (сплачених) у зв'язку із здійсненням операцій по поставці товарів (робіт, послуг), протягом 1095 календарних днів з дня наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.
Поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, зокрема порядок формування податкового кредиту, на момент вчинення відповідних дій позивачем було визначено Законом України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997№ 168/97-ВР (у редакції, чинній на дату виписки спірних податкових накладних).
Згідно з підпунктами 7.2.3 та 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги). Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Підпункт 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.
Зі змісту наведених положень вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.
Враховуючи наведене, підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, сплата грошових коштів контрагенту в сумі, визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.
Досліджені у судових засіданнях оригінали податкових накладних від 18.12.2009 №181202, від 18.12.2009 №181203, від 25.12.2009 №251202, від 25.12.2009 №251203, від 28.12.2009 №281201, від 02.02.2010 №020205, від 25.02.2010 №250204, від 25.02.2010 №250205, від 19.06.2010 №190601, від 21.06.2010 №210601, від 29.06.2010 №290601 визнані судами такими, що за всіма параметрами відповідають вимогам законодавства, мають всі необхідні реквізити, не містять помилок та виправлень. Зважаючи на це, позивач, маючи в наявності податкові накладні, мав право на віднесення сум податку по ним до податкового кредиту відповідного звітного періоду.
Допущені та виправлені позивачем помилки, а саме - індивідуальний податковий номер контрагента, із урахуванням наявних податкових накладних, складених без помилок, суди належним чином не віднесли до таких помилок, які призводять до змін у податковому обліку та впливають на розрахунки з бюджетом, оскільки, зміна індивідуального податкового номеру контрагента не свідчить, що позивачем було внесено зміни до числових показників сум ПДВ. Вказані позивачем суми ПДВ за невірним індивідуальним податковим номером контрагента, вказані ним так само у подальшому вже із вірним індивідуальним податковим номером ТОВ «ВП «ІЗОСПАН».
Дані виправлення помилок в індивідуальному податковому номері контрагента правомірно визнані судами технічними помилками, оскільки вони не впливають на визначення розміру податкового кредиту з ПДВ.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які не прийняли до уваги доводи відповідача щодо фіктивності господарських операцій позивача із ТОВ «ВП «ІЗОСПАН» у зв'язку із порушенням щодо посадових осіб останнього кримінальної справи, виходячи з наступного.
На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також були зареєстрованими платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати цей податок та складати податкові накладні на кожну поставку послуг (у матеріалах справи наявні копії свідоцтв про реєстрацію платника податку на додану вартість). Дані обставини контролюючим органом не заперечувались.
Враховуючи викладене, спірні господарські операції відбулись між правосуб'єктними платниками податків у рамках власної господарської діяльності позивача, безпосередньо були пов'язані з нею та належним чином підтверджені документально, а тому мають реальний характер.
Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до приписів підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.
Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування. За змістом указаної норми податковий кредит та витрати вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.
Посилання відповідача на неврахування судами порушення позивачем податкового законодавства щодо взаємовідносин із контрагентами, викладені в акті податкової перевірки, які були підставою прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів Верховного Суду не приймає, адже вони не мають жодного документального підтвердження, аніж ті, яким судами попередніх інстанцій уже надано правову оцінку, та не ґрунтуються на аналізі наявних у матеріалах справи первинних документів.
Податкове законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника податків права на формування податкового кредиту та витрат від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, їх знаходження за податковою адресою чи наявності основних засобів. Невиконання податкового обов'язку, зокрема в частині неподання звітності про працівників чи основні засоби, тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо порушника, а не його контрагентів, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання першим незаконної податкової вигоди.
Так, судами під час розгляду справи вірно встановлено, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, тобто без врахування всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, та вимоги ч. 1 статті 71 КАС України, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Колегія суддів, на підставі досліджених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та доводів сторін, погоджується із їх висновками щодо того, що позовні вимоги ТОВ "ТЕХЕНЕРГОХІМ" є обґрунтованими, документально підтвердженими та відповідають вимогам, встановленим податковим законодавством до даних правовідносин, та вважає їх такими, що підлягають задоволенню повністю, оскільки, у ході розгляду справи не знайшли підтвердження доводи наведені відповідачем у касаційній скарзі.
Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, дублюють аргументи акту перевірки та апеляційної скарги, належна правова оцінка яким була надана судами першої та апеляційної інстанцій. Відповідач на обґрунтування своїх вимог не зазначив, у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права (неправильно розтлумачено закон або застосовано закон, який не підлягав застосуванню, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню) чи порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, що призвело до постановлення незаконних судових рішень.
Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2016 та постанові Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016, тому у задоволенні касаційної скарги Державній податковій інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області (правонаступник - Головне управління Державної податкової служби у Запорізькій області) слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись пунктом 1 ч. 1 ст. 349, ст. 350, ч. 1 та ч. 5 ст. 355, ст. 356, ст. 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,
Замінити відповідача Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області її правонаступником - Головним управлінням Державної податкової служби у Запорізькій області.
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10.02.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2016 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова