12 січня 2021 року
м. Київ
справа № 520/5912/2020
адміністративне провадження № К/9901/30608/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Єресько Л.О., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України
на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року
та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року
у справі №520/5912/2020
за позовом ОСОБА_1
до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України та зобов'язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 30 липня 2018 року по 13 лютого 2020 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року, позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відповідний період та зобов'язано Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 липня 2018 року по 13 лютого 2020 року. В іншій частині вимог позов залишено без задоволення.
16 листопада 2020 року до Верховного Суду надійшли матеріали касаційної скарги Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі №520/5912/2020.
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року касаційну скаргу залишено без руху з підстав не сплати судового збору.
Надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії ухвали, для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначені в мотивувальній частині ухвали.
07 грудня 2020 року на виконання ухвали Верховного Суду від 26 листопада 2020 року надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги та копія платіжного доручення про сплату судового збору від 02 грудня 2020 року №3889 на суму 1681,60 грн.
Отже особою, що подала касаційну скаргу, були усунуті недоліки касаційної скарги, які були зазначені в ухвалі Верховного Суду від 26 листопада 2020 року, а тому Суд, з метою вирішення питання щодо дотримання строків оскарження судових рішень в касаційному порядку, ухвалою від 14 грудня 2020 року залишив касаційну скаргу без руху та запропонував скаржнику звернутись до суду касаційної інстанції з клопотанням про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження з належним обґрунтуванням поважності причини пропуску строку на оскарження судових рішень в касаційному порядку і наданням відповідних доказів факту отримання копії рішення суду апеляційної інстанції.
Надано скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в мотивувальній частині ухвали.
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (№0102931725804) копія ухвали Верховного Суду від 14 грудня 2020 року отримана представником скаржника 21 грудня 2020 року.
21 грудня 2020 року на виконання ухвали Верховного Суду від 14 грудня 2020 року електронною поштою, а 28 грудня 2020 року засобами поштового зв'язку надійшло клопотання відповідача про поновлення строку на касаційне оскарження із наданням доказів поважності пропуску цього строку.
Слід звернути увагу на те, що залишаючи касаційну скаргу без руху з підстав пропуску строку на касаційне оскарження, Судом зазначено, що оскільки за поданими матеріалами скарги неможливо встановити дату отримання відповідачем копії оскаржуваного судового рішення та відсутні докази перебування представника відповідача на лікарняному у зазначений період, суд позбавлений можливості вирішити питання щодо поважності причин пропуску скаржником строку на касаційне оскарження з наведених ним підстав.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 14 грудня 2020 року, скаржник, обґрунтовуючи поважність пропуску строку на касаційне оскарження, вказав на те, що копія оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції ні на електрону, ні на поштову адресу відповідача не надходила, про факт її існування стало відомо лише 10 листопада 2020 року за результатами аналізу даних Єдиного державного реєстру судових рішень, а надати Суду квитанції чи будь-які інші документи, які б підтверджували поштове відправлення судового рішення є неможливим, оскільки вони відсутні.
Крім цього, з метою аргументації і обґрунтування поважності причин строку на касаційне оскарження та виконуючи вимоги ухвали Верховного Суду від 14 грудня 2020 року, скаржником надано витяги з наказів та медичну документацію щодо перебування єдиного фахового представника скаржника у відпустці та лікарняному, що свідчить про неможливість оскарження судового у строк, передбачений процесуальним законом.
Вказані обставини підтверджуються доданими до касаційної скарги документами.
Відповідно до вимог частини третьої статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 333 цього Кодексу.
Отже, розглянувши обгрунтування клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку про поважність причин його пропуску та наявність підстав для його поновлення.
Таким чином, скаржником усунуті недоліки касаційної скарги, які були зазначені в ухвалах Верховного Суду від 26 листопада та 14 грудня 2020 року, що дає змогу вирішити питання про відкриття або відмову у відкритті касаційного провадження.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема, інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина четверта статті 12 КАС України), а також через складність та інші обставини (частина третя статті 12 КАС України).
Аналіз зазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмета доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень суд першої інстанції розглянув цю справу в порядку спрощеного позовного провадження.
З оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом розгляду даної справи є визнання протиправними дії відповідача щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за відповідний період та зобов'язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні.
Враховуючи, що дана справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного з випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
Оскаржуючи судове рішення, яке розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження в цій справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: судами попередніх інстанцій не було враховано правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-13ц16.
При цьому варто зауважити, що у пункті 1 частині четвертій статті 328 КАС України мова йде лише щодо постанов Верховного Суду, отже обґрунтування підставою для касаційного оскарження судових рішень (постановами чи ухвалами) Верховного Суду України, не передбачено чинними нормами КАС України, у зв'язку з чим Суд не бере до уваги посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання відповідача на правовий висновок, який викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, то з цього приводу слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.
Зазначені вимоги скаржником не виконанні.
Крім того, сама по собі наявність судових рішень касаційної інстанції не свідчить про те, що судові рішення у цій справі не відповідають висновкам Верховного Суду, в тому числі і у тих постановах Великої Палати Верховного Суду, які наведені скаржником.
Таким чином, формальне посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження без належного обґрунтування і відповідної аргументації такого посилання, не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справі.
Крім цього, наведені скаржником посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також, Суд звертає увагу скаржника на те, що приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції врахував правовий висновок Верховного Суду у аналогічних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 29 квітня 2020 року у справі №821/569/17.
Отже, касаційна скарга не містить обґрунтованих доводів, які б свідчили про наявність виняткових обставин, встановлених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які надають право на оскарження рішень судів попередніх інстанцій у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження та такі обставини не встановлені судом з поданих матеріалів касаційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на наведене, у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
Разом з тим, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій п. 1 ст. 6 Конвенції.
Також суд звертає увагу скаржника, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 329, 330, 333 КАС України,
1. Клопотання Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.
2. Визнати причини пропуску строку на касаційне оскарження поважними та поновити процесуальний строк.
3. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 липня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі №520/5912/2020.
4. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
..................................
..................................
..................................
А.В. Жук
Л.О. Єресько
Ж.М. Мельник-Томенко
Судді Верховного Суду