12 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/5491/20 пров. № А/857/13232/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Святецького В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року (головуючого судді Качур Р.П. ухвалене у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження о 10 год. 03 хв. в м. Львів повний текст рішення суду складено 25.09.2020) у справі №380/5491/20 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 15.07.2020 звернулася в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в якому просить: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення допомоги на оздоровлення у 2016, 2017 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010; - зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016, 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2013-2019 роки; - зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2013-2019 роки із розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення 459,02 грн; - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки; - зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки із розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення 459,02 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2013-2019 роки. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2013-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із військової служби. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки. Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із військової служби. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду в частині відмови ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення в частині відмови та ухвалити нове в цій частині, яким задовольнити позов повністю.
Апеляційну скаргу подано ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення суду, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача представник позивача Каверін С.М. заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем частині без змін.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
На підставі пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) не підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що наказом начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України «По особовому складу» № 336-ос від 05.12.2019 прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас згідно з підпунктом «ґ» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (аркуш справи 16) та наказом начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України «По особовому складу» № 337-ос від 06.12.2019 виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 із зазначенням, що остаточною датою закінчення проходження військової служби вважати 06.12.2019 (аркуш справи 17).
Відповідно до архівних відомостей в 2016 році та 2017 році ОСОБА_1 виплачувалася допомога на оздоровлення та щомісячна додаткова грошова винагорода (аркуші справи 18, 20).
З аналізу вищевказаних відомостей видно, що до складу грошового забезпечення, з якого позивачці здійснено обчислення допомоги на оздоровлення, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького та рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» № 889 від 22.09.2010.
Згідно з витягом з послужного списку на прапорщика запасу ОСОБА_1 впродовж 2013-2019 років остання проходила службу у підрозділах Державної прикордонної служби України на посадах, які надають право на отримання додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012 (аркуші справи 14, 15).
Із долучених до матеріалів справи доказів видно, що відповідачем не проведено із ОСОБА_1 розрахунків щодо виплати останній грошової компенсації за невикористання вищезазначеної додаткової відпустки за 2013-2019 роки.
Вказане підтверджується також відповіддю Львівського прикордонного загону № 12/467 від 14.01.2020, якою позивачці відмовлено у такій виплаті на підставі того, що під час особливого періоду додаткові відпустки не надаються. У зв'язку з чим відповідач вважає, що додаткова відпустка, зокрема передбачена ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що не надавалася в особливий період не вважається такою, що є невикористаною (аркуш справи 13).
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 є матір'ю трьох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 20.06.2003; аркуш справи 22); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 17.02.2005; аркуш справи 23); ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 від 06.11.2014; аркуш справи 24), відтак має право на отримання додаткової відпустки, ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» як жінка, яка працює та має дітей віком до 15 років.
Із долучених до матеріалів справи доказів видно, що відповідачем не проведено із ОСОБА_1 розрахунків щодо виплати останній грошової компенсації за невикористання вищезазначеної додаткової відпустки за 2014-2019 роки.
Позивачка вважає таку бездіяльність Львівського прикордонного загону щодо виплати їй не у повному обсязі грошового забезпечення та компенсаційних виплат, право на які вона набула у зв'язку із виконанням обов'язків військової служби, відтак звернулася до суду із цим позовом на захистом своїх порушених прав.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позову, однак вимоги щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення допомоги на оздоровлення у 2016, 2017 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010, та зобов'язання до вчинення дій, задоволенню не підлягають.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянтів, що викладених у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 підтриманих нею у апеляційній скарзі про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення допомоги на оздоровлення у 2016, 2017 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016, 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду викладені в постанові від 19.10.2020 по справі №826/2205/17, як останні, які прийняті Верховним Судом у даній категорії справ та зазначає наступне.
Статтею 25 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 №661-IV, встановлено, що держава забезпечує соціальний захист особового складу Державної прикордонної служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших актів законодавства. Пенсійне забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється у порядку та у розмірах, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства. Соціальний захист працівників Державної прикордонної служби України забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю, якщо інше не передбачено трудовим договором.
Відповідно до частини 4 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII) обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною 2 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 № 1294, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 889) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які займають посади в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби) визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 № 425 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 року за № 537/15228 (далі - Інструкція № 425 в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Так, Інструкцією № 425 встановлено:
- військовослужбовцям один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення (пункт 3.7.1);
- грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, провадиться, виходячи з місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів (пункт 4.9.10);
Відповідно до архівних відомостей в 2016 році та 2017 році ОСОБА_1 виплачувалася допомога на оздоровлення та щомісячна додаткова грошова винагорода (аркуші справи 18, 20).
З аналізу вищевказаних відомостей видно, що до складу грошового забезпечення, з якого позивачці здійснено обчислення допомоги на оздоровлення, не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010.
Як на підставу для не врахування щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого проводилися зазначені виплати, відповідач посилається на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України від 02.02.2016 №73, відповідно до пункту 8 якої винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат з чим погодився суд першої інстанції в даній частині позовних вимог.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України № 73 від 02.02.2016 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, втратив чинність з 09.11.2018), затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, (далі - Інструкція № 73) відповідно до пункту 2 якої виплата винагороди здійснюється в таких розмірах й таким військовослужбовцям: 1) до 100 відсотків місячного грошового забезпечення: військовослужбовцям, які займають посади в загонах морської охорони та їх структурних підрозділах; військовослужбовцям, які займають посади льотного складу в авіаційних частинах Держприкордонслужби; 2) військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 8 Інструкції №73 винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
Разом з тим, застосовуючи вищенаведену Інструкцію як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Суд звертає увагу, що частиною 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Відповідно при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.
Так, питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. У постанові від 06.02.2019 у вищезазначеній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:
«Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення».
Верховний Суд в ухвалі від 27.04.2020 № 1.380.2019.003718 зазначив наступне: «питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 6 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.
Відтак, правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року № 522/2738/17 у даному випадку є пріоритетною для застосування порівняно з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 березня 2018 року у справі № 761/17387/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 820/375/18, від 21 листопада 2019 року у справі № 815/5547/17 та від 09 січня 2020 року у справі № 809/1489/16.»
Враховуючи позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року № 522/2738/17, суд зазначає, що до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Як підтверджується архівними відомостями та не заперечується відповідачем, додаткова грошова винагорода виплачувалась позивачу протягом 2016, 2017 роках кожного місяця, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер.
Таким чином, у даному випадку, щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою та має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомога на оздоровлення.
Враховуючи вказане, оскільки виплативши позивачці допомогу на оздоровлення в 2016, 2017 роках, без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889, відповідачем порушено вимоги належної оплати праці, а тому слід задовольнити позовні вимоги в даній частині про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016, 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010.
Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановою Верховного Суду від 19.10.2020 по справі №826/2205/17, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Щодо позовної вимоги в частині оскарження згідно статті 308 КАС України ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2013-2019 роки та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за 2013-2019 роки із розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення 459,02 грн. апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 4 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012 (далі - постанова № 702) затверджено Перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку (додатки № 4), та Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
З аналізу військових посад, затверджених додатком № 4 до постанови № 702, та витягу з послужного списку ОСОБА_1 судом встановлено, що впродовж 2013-2019 років позивачка проходила військову службу на посадах, які надають право на отримання додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно із пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
Згідно з статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Так мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивачка набула за період проходження нею військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктами 4, 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР.
Крім цього відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Також суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Як вже встановлено судом, ОСОБА_1 впродовж 2013-2019 років проходила військову службу на посадах, які надають право на отримання додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012.
З огляду на зазначене апеляційний суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас позивачка мала право на отримання грошової компенсації за невикористану у 2013-2019 роках додаткову відпустку, передбачену п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої.
Із змісту наказу № 336-ос від 05.12.2019 судом встановлено (та визнається сторонами), що грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, за 2013-2019 роки нарахована (та відповідно виплачена) ОСОБА_1 не була, що дає підстави для визнання такої бездіяльності відповідача протиправною.
З огляду на наведене вимоги щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012, за спірний період, підлягають до задоволенню та не наведено відповідачем обґрунтованих доводів на скасування.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки із розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення 459,02 грн. суд зазначає таке.
Статтею 182-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначено, що жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 цього Кодексу).
Вказана стаття кореспондує частину 1 статті 19 Закону № 504/96-ВР, відповідно до якої жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
Як уже зазначалося судом вище, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивачка набула за період проходження нею військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, статтею 182-1 КЗпП України та статтею 19 Закону № 504/96-ВР.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону № 504/96-ВР.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 є матір'ю трьох дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 від 20.06.2003; а.с. 22); ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 від 17.02.2005; а.с. 23); ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 від 06.11.2014; а.с. 24).
З огляду на зазначене суд вважає, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мала право на отримання грошової компенсації за невикористані в період з 2014 по 2019 роки календарні дні додаткової соціальної відпустки як матері трьох дітей віком до 15 років, передбаченої частиною 1 статті 19 Закону України «Про відпустки», а тому наявна протиправна бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої.
За таких обставин, вимоги щодо нездійснення нарахування та виплати позивачці на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 Кодексу законів про працю України, за 2014-2019 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення із військової служби задоволені правомірно.
Суд також погоджується із твердженнями представника позивачки щодо різної правової природи додаткової відпустки, передбаченої ст. 19 Закону України «Про відпустки» та ст. 182-1 КЗпП України, яка є пільгою, встановленою для жінок, які працюють та мають двох і більше дітей віком до 15 років, та додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, яка пов'язана з обійманням особами військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я. Оскільки такі відпустки відрізняються підставами їх надання, вони не можуть вважатися взаємозамінними чи взаємовиключними.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи у цій частині, у зв'язку з чим відповідно до вимог статті 317 КАС України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення; в решті суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до частини 6 статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі №380/5491/20 - скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення допомоги на оздоровлення у 2016, 2017 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 та зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016, 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010 та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення допомоги на оздоровлення у 2016, 2017 роках без урахуванням у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у 2016, 2017 роках з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 22.09.2010.
В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2020 року у справі №380/5491/20 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
В.В. Святецький