13 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/8949/20 пров. № А/857/14984/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Іщук Л. П.,
суддів - Обрізка І. М., Онишкевича Т. В.,
за участю секретаря судового засідання - Гербут Н. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року про відмову у відкритті провадження (постановлена головуючим суддею Кравцівим О. Р. у м. Львові) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області, Червоноградського відділення поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, ОСОБА_2 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення моральної шкоди,
20.10.2020 ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у Львівській області (далі - ГУ НП у Львівській області), Червоноградського відділення поліції ГУ НП у Львівській області, Ядушинського А. Я., в якому просить визнати протиправною бездіяльність слідчого СВ Червоноградського відділення поліції ГУ НП у Львівській області Ядушинського А. Я. та Червоноградського відділення поліції ГУ НП у Львівській області, яка полягала у невиконанні вимог частини шостої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України щодо направлення постанови про закриття кримінального провадження від 05.05.2020 у кримінальному провадженні №1201614015000264 від 23.12.2016 за частиною першою статті 356, статтею 382 Кримінального кодексу України, стягнути з ГУ НП у Львівській області 5000 грн завданої моральної шкоди.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 відмовлено у відкритті провадження у справі у зв'язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано тієї обставини, що кримінальне провадження №1201614015000264 було закрито, що виключає можливість оскаржити проведені у кримінальному провадженні процесуальні дії за правилами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначає, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постановах від 23.01.2019 у справі № 802/1335/17-а, від 13.11.2019 у справі № 420/516/19, даний позов має розглядатись в порядку адміністративного судочинства.
В судове засідання з розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до частини четвертої статті 229, статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини стосуються дій органів досудового розслідування у кримінальному провадженні та підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства, а оскільки позивачем не заявлено вимог про вирішення публічно-правового спору, вимоги про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн повинні вирішуватись в порядку цивільного судочинства.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отож, законодавцем передбачено публічно-правові спори, які належить розглядати не лише в адміністративному провадженні, а й у порядку кримінального судочинства.
З приводу подібних спірних правовідносин свою позицію у Рішенні від 23.05.2001 № 6-рп/2001 висловив Конституційний Суд України, який зазначив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватись у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської.
Аналогічний висновок зроблено Конституційним Судом України у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011, у якому зазначено, що з метою реалізації положень статті 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до частини першої статті 303 КПК України визначено виключний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Разом з тим, частиною другою цієї статті визначено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу.
Завданням кримінального провадження відповідно до частини першої статті 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України).
Пунктом 5 частини першої статі 3 КПК України досудове розслідування визначено як стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
За правилами статті 218 КПК України досудове розслідування здійснюється слідчим того органу досудового розслідування, під юрисдикцією якого знаходиться місце вчинення кримінального правопорушення.
Тобто, орган дізнання, попереднього слідства, прокуратури під час вчинення діянь, пов'язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, отже, оскарження такої бездіяльності має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21.11.2018 в справа № 826/2004/18, від 10.04.2019 у справі № 808/390/18 та від 28.08.2019 в справі № 1540/5031/18.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, предметом адміністративного позову у цій справі є визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо ненадання ОСОБА_1 , яка є учасником кримінального провадження № 1201614015000264, постанови про закриття кримінального провадження від 05.05.2020, тобто бездіяльності, учиненої у кримінальному провадженні № 1201614015000264 від 23.12.2016.
Оскільки спір у цій справі виник у зв'язку з протиправною, на переконання позивача, бездіяльністю посадових і службових осіб ГУ НП у Львівській області, невчинених останніми у рамках кримінального провадження № 1201614015000264 від 23.12.2016, перевірка правомірності таких діянь з огляду на положення пункту 2 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, оскільки їхнє оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК України.
Отже, суд першої інстанції, ураховуючи суть спірних правовідносин, які виникли між сторонами, прийшов до правильного висновку, що даний спір не є адміністративним, оскільки слідчий СВ Червоноградського відділення поліції ГУ НП у Львівській області Ядушинський А. Я. не здійснював публічно-владних управлінських функцій у спірних правовідносинах, а порядок надіслання копії постанови про закриття кримінального провадження регламентований КПК України.
Колегія суддів також зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 24 та тексті свого рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (№ 29458/04 та № 29465/04), що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12.10.1978) висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).
Таким чином, зважаючи на тлумачення Європейського суду з прав людини поняття «суд, встановлений законом», суд апеляційної інстанції з метою дотримання юрисдикції, визначеної чинним законодавством України, виходячи з характеру спірних правовідносин, які підлягають врегулюванню в рамках іншого судочинства, дійшов висновку, що адміністративний суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції щодо цих спірних правовідносин.
Ураховуючи суть спірних правовідносин та суб'єктний склад сторін у справі, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зроблені в подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки суду першої інстанції про його розгляд у порядку кримінального судочинства є обґрунтованими.
Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000 грн повинна вирішуватись в порядку цивільного судочинства, оскільки вона не заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, зокрема, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, не спростованим доводами апеляційної скарги, про наявність законних підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
Водночас, колегія суддів зазначає про безпідставність посилання скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 802/1335/17-а, від 13.11.2019 у справі № 420/516/19, оскільки вони не містять будь-якої правової позиції щодо застосування норм права у правовідносинах, що є подібними до тих, які є у даній справі.
За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін.
Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2020 року про відмову у відкритті провадження у справі № 380/8949/20 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. В. Онишкевич
Повне судове рішення складено 13.01.2021