13 січня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/5946/20 пров. № А/857/12880/20
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Кушнерика М. П.
з участю секретаря судового засідання - Ратушної М. І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 380/5946/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної казначейської служби України у Галицькому районі м.Львова Львівської області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Коморний О. І.,
час ухвалення рішення - 30.09.2020 року,
місце ухвалення рішення - м. Львів,
дата складання повного тексту рішення - 30.09.2020 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не складення подання до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 8 098,76 грн; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області сформувати подання до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області про повернення ОСОБА_1 збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 8 098,76 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у наданні подання до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області про повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 8 098,76 грн. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області сформувати подання до Управління Державної казначейської служби України у Галицькому районі м. Львова Львівської області на повернення ОСОБА_1 помилково зарахованого до бюджету збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна згідно із квитанцією № ПН5572 від 13 вересня 2018 року в сумі 8 098,76 грн. У стягненні витрат на правову допомогу в сумі 4500 грн відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення в цій частині прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню, покликаючись на те, що КАС України не покладає на суд обов'язку направляти іншій стороні докази понесення позивачем судових витрат, такий обов'язок відповідно до ч.9 ст.79 КАС України покладено на позивача. В даному випадку положення вказаної норми закону щодо необхідності надсилання/надання доказів учасникам справи стосується саме доказів, що належать до предмета спору, але не витрат на правову допомогу. Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Таким чином, порядок надання доказів щодо понесених судових витрат регулюється нормами ст.139 КАС України, якими не передбачено як подання копії відповідного клопотання/заяви учасникам справи, так і долучених додатків. Просить скасувати оскаржуване рішення частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача 4500 грн. витрат на правову допомогу.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що дана категорія справ є малозначною та зі сформованою судовою практикою, а тому такі вимоги у розмірах, вказаних апелянтом є неаргументованими. Крім того, зазначає, що позивачем не було додано доказів понесених судових витрат та детального опису робіт для визначення розміру витрат на правову допомогу. Просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу залишити без змін.
Представник позивача (апелянта) - Завада Т. Р. у судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з відповідача 4500 грн. витрат на правову допомогу та 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції.
Представник відповідача - Слюсар Г. В. в судовому засіданні заперечила доводи, викладені в апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції законними та обґрунтованими. Звернула увагу суду на співмірність витрат на суми позову. Просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав відповідачеві доказів понесення витрат на правову допомогу, відповідач про такі витрати не знав та не мав можливості подати клопотання про зменшення їх розміру, а тим більше довести їх не співмірність. Зазначив, що КАС України не покладає на суд обов'язку направляти іншій стороні докази понесення позивачем судових витрат, такий обов'язок відповідно до ч.9 ст. 79 КАС України - покладено на позивача.
Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, з наступних причин.
Ч.1 ст.132 КАС України передбачає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ч. 1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи ч.3 ст.134 КАС України визначають, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому згідно з положеннями ч.5 ст.134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи стверджується, що на підтвердження понесених витрат у суді першої інстанції позивачем надані суду договір про надання правової допомоги, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Ті Енд Ті Партнерс» від 18 листопада 2019 року №51, акт про надання правової допомоги №01 із описом наданої правової допомоги, рахунок-фактуру №01 від 08 вересня 2020 року про оплату правової допомоги згідно з договором №51, квитанцію до прибуткового касового ордера №1 від 09 вересня 2020 року.
Відповідно до змісту виконаних робіт та детального опису, позивачу була надана правова допомога шляхом: підготовка і написання позовної заяви (3000 грн), підготовка, написання та подача відповіді на відзив (1500 грн).
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18, від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.
З системного аналізу вищевказаних правових норм можна дійти висновку, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, колегія суддів дійшла висновку про те, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем, не є належним чином обґрунтованим у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, а також враховуючи заперечення протилежної сторони.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу у розмірі 4500 грн є не достатньо обґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат є неспівмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) в період провадження в суді першої інстанції, із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
З врахуванням наведеного вище колегія суддів, виходячи з критерію пропорційності, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача повинен становити 1500 грн, решту витрат на вказану допомогу повинен понести позивач.
Крім того, позивачем заявлено клопотання щодо понесених витрат на правову допомогу і у суді апеляційної інстанції, на підтвердження чого позивачем надані суду договір про надання правової допомоги, укладений між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «Ті Енд Ті Партнерс» від 18 листопада 2019 року №51, акт про надання правової допомоги №02 із описом наданої правової допомоги, рахунок-фактуру №02 від 16 грудня 2020 року про оплату правової допомоги згідно з договором №51, квитанцію до прибуткового касового ордера №2 від 17 грудня 2020 року на суму 2000 грн.
Щодо клопотання позивача про понесення судових витрат у суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 грн, то колегія суддів аналогічно враховуючи вказані вище законодавчі норми та фактичні обставини справи, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, що підлягає стягненню з відповідача повинен становити 1000 грн.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у сумі 1500 грн та у суді апеляційної інстанції у сумі 1000 грн підлягають розподілу шляхом стягнення на користь позивача вказаної суми витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає скасуванню, оскільки прийняте з порушенням норм процесуального права.
Враховуючи те, що по суті розгляду вказаної справи позовні вимоги позивача задоволено, то відповідно до ст.139 КАС України із відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1261,30 грн., сплачений згідно з квитанцією №45 від 10 листопада 2020 року за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 380/5946/20 в частині розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу скасувати та в цій частині прийняти нову постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, в розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн та 1000 (одна тисяча) грн у суді апеляційної інстанції.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1261 (одна тисяча шістдесят одна) грн. 30 коп., сплаченого згідно квитанції №45 від 10 листопада 2020 року.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 380/5946/20 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 13 січня 2021 року.