Справа № 640/20640/19 Суддя (судді) першої інстанції: Погрібніченко І.М.
12 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Печерської районної у м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач, Печерська РДА в м. Києві), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати належної ОСОБА_1 державної соціальної допомоги за період з 01.10.2016 року по 01.11.2018 року;
- стягнути з відповідача на користь громадянина України ОСОБА_1 заборгованість з виплати державної соціальної допомоги у розмірі 58 650, 00 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача що полягає у невиплаті належної позивачу державної соціальної допомоги за період з 01.10.2016 року по 01.11.2018 року, чим порушено вимоги Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю». Позивач зазначає, що є інвалідом з дитинства, отримує державну соціальну допомогу, водночас з 2016 року виплата такої допомоги безпідставно припинена. У 2018 році з огляду на необхідність у лікуванні позивач був вимушений переїхати до м. Києва, де звернувся до відповідача із заявою про виплату державної соціальної допомоги. Заява позивача була прийнята, та відповідач почав виплати допомоги, водночас в порушення положень частини 2 статті 12 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» виплати за минулий період з 2016 по 2018 рік здійснено не було, чим порушено його права, як вважає позивач.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Позивачем подано до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, зокрема не досліджено те питання, що позивач має право на отримання державної соціальної допомоги довічно, а органом, який призначає та виплачує таку допомогу безпідставно припинено її виплату з 01 жовтня 2016 року через скасування довідки внутрішньо переміщеної особи. Проте, такі відомості не відповідають дійсності, оскільки рішення про скасування довідки не приймалося та до відома позивача не доводилося, сторонами суду не надавалося і не досліджувалося під час розгляду справи.
Окрім того, позивач наполягає, що статтею 14 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16 листопада 2000 року №2109-ІІІ визначено вичерпний перелік підстав для припинення виплати соціальної допомоги, у якій відсутня така підстава, як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи. До того ж, позивач вважає, що виплати припинилися з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, тому в силу положень частини другої статті 12 зазначеного Закону, виплата заборгованості має бути здійснена йому без обмеження будь-яким строком.
Таких обставин, на думку позивача, не врахував суд першої інстанції, чим порушив принцип непорушності гарантованих прав та свобод людини.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2020 року відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 09 грудня 2020 року.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як встановлено судом першої інстанції, з 01 квітня 2003 року позивач отримав статус інваліда першої групи довічно відповідно до довідки спеціалізованої психіатричної медико-соціальної експертної комісії №032269, почав отримувати державну соціальну допомогу за місцем реєстрації у м. Донецьк.
У листопаді 2014 року, внаслідок припинення здійснення органами влади України повноважень на території м. Донецька, позивач переїхав до м. Маріуполь де почав отримувати державну соціальну допомогу.
01 жовтня 2016 року виплати державної соціальної допомоги за місцем тимчасового проживання позивача (м. Маріуполь) були припинені.
У листопаді 2018 року позивач переїхав до м. Києва та отримав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 22.11.2018 року №0000654321, після чого звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Печерської районної державної адміністрації в місті Києві державної адміністрації із заявою про призначення державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства І групи.
Відповідачем, рішенням про призначення допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям інвалідам від 11.02.2019 року прийнято позивача на облік, нараховано виплати державної соціальної допомоги за період з 01.11.2017 року по 30.11.2018 року та з 01.12.2018 року довічно, на загальну суму 35 035,50 грн.
Не погоджуючись із тим, що за період з 01 жовтня 2016 року по 31 жовтня 2017 року виплату допомоги не здійснено, позивач звернувся до адміністративного суду.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що право осіб з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України та їх соціальну захищеність шляхом встановлення державної соціальної допомоги на рівні прожиткового мінімуму, порядок призначення та припинення виплат зазначеної допомоги встановлюється Законом України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» від 16.11.2000 року №2109-III (далі - Закон № 2109-ІІІ)
Відповідно до статті 1 Закону №2109-ІІІ право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, з питань сім'ї та дітей, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.
Статтею 4 Закону №2109-ІІІ передбачено, що державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства призначається на весь час інвалідності, встановленої органами медико-соціальної експертизи.
Положеннями статті 9 Закону №2109-ІІІ встановлено, що державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства або на дітей з інвалідністю віком до 18 років призначається місцевою державною адміністрацією, з дня звернення за її призначенням.
Згідно положень статті 10 Закону №2109-ІІІ державна соціальна допомога виплачується державними підприємствами і об'єднаннями зв'язку за місцем проживання особи з інвалідністю з дитинства або батьків, усиновителів, яким призначена допомога на дітей з інвалідністю. Опікуну або піклувальнику державна соціальна допомога виплачується за місцем їх проживання. Виплата державної соціальної допомоги провадиться щомісячно за поточний місяць у встановлені місцевою державною адміністрацією строки.
Частиною третьою статті 14 Закону №2109-ІІІ встановлено, що при зміні одержувачем державної соціальної допомоги місця проживання виплата цієї допомоги продовжується відповідною місцевою державною адміністрацією за новим місцем проживання. Виплата державної соціальної допомоги продовжується з того часу, з якого вона була припинена за попереднім місцем проживання.
Водночас, відповідно до частини першої статті 12 Закону №2109-ІІІ суми державної соціальної допомоги, призначені, але не витребувані своєчасно одержувачем без поважних причин, виплачуються за минулий час не більш як за 12 місяців перед зверненням за її одержанням.
Згідно частини 2 статті 12 Закону №2109-ІІІ суми державної соціальної допомоги, не одержані своєчасно з вини органу, який призначає або виплачує державну соціальну допомогу, або через неможливість отримання цих сум особою з інвалідністю чи її офіційним представником з поважних причин (поважною причиною є перебування особи з інвалідністю на лікуванні, інші причини, які фізично унеможливлювали своєчасне витребування призначених сум державної соціальної допомоги, або інші об'єктивні обставини, коли особа з інвалідністю чи її батьки, усиновителі, опікуни, піклувальники не могли звернутися за їх отриманням), виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. При цьому виплата державної соціальної допомоги за минулий час здійснюється виходячи із прожиткового мінімуму, затвердженого на момент її виплати, з компенсацією за несвоєчасну її виплату.
Матеріали справи свідчать про те, що, позивач звернувся до відповідача із відповідною заявою про призначення державної соціальної допомоги як особі з інвалідністю І групи 22.11.2018 року, одразу після отримання довідки внутрішньо переміщеної особи. Заяву відповідачем розглянуто, призначено виплату державної соціальної допомоги за період з 01.11.2017 року по 30.11.2018 року та з 01.12.2018 року довічно, отже з урахуванням приписів частини першої статті 12 Закону №2109-ІІІ.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивачем не доведено вини органу, який призначає або виплачує зазначену соціальну допомогу, натомість підтверджено ті обставини, що звернення до відповідача відбулося саме 22 листопада 2018 року. Окрім того, позивачем не наведено об'єктивних та зрозумілих причин не звернення до органів, які призначають та виплачують допомогу, у період часу з 01 жовтня 2016 року, тобто після його переїзду до підконтрольної території України - міста Маріуполь.
Таким чином, відповідачем здійснені дії відповідно до вимог Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» щодо призначення виплат позивачу державної соціальної допомоги з урахуванням недоотриманих сум.
Обставин протиправної бездіяльності Печерської районної у міста Києві державної адміністрації щодо не виплати позивачу соціальної допомоги по інвалідності у період з 01 жовтня 2016 року по 31 жовтня 2017 року колегія суддів не вбачає та вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Печерської районної в м. Києві державної адміністрації щодо невиплати належної ОСОБА_1 державної соціальної допомоги за період з 01.10.2016 року по 01.11.2018 року відсутні.
Окрім іншого, як вбачається з матеріалів справи, виплати державної соціальної допомоги позивачу Управлінням праці та соціального захисту населення у м. Маріуполь припинено 01.10.2016 року у зв'язку із скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи 23.08.2016 року, про що свідчить лист Печерської районної у м. Києві державної адміністрації від 03.10.2019 року №105/01-4432/1.
Разом з тим, позивачем не надано доказів, щодо оскарження ним рішення про припинення виплат державної соціальної допомоги, або дій, пов'язаних з прийняттям такого рішення, як і не надано пояснень щодо причин не звернення повторно за призначенням допомоги починаючи з листопада 2016 року. Загалом будь-яких доказів того, що позивачем якимось чином вирішувалося зазначене питання до суду не надано.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підтверджень наведеним позивачем аргументам в апеляційній скарзі, та вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно розглянуто справу, надано оцінку кожному доводу позивача, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення суду першої інстанції від 25 вересня 2020 року відсутні.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року - без змін.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, Шостий апеляційний адміністративний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді Л.О. Костюк
О.Є. Пилипенко