Справа № 640/10204/20 Суддя (судді) першої інстанції: Донець В.А.
12 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бєлової Л.В.
суддів: Аліменка В.О.,
Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, стягнення моральної шкоди, -
У травні 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправними дії Державної установи «Харківське СІЗО» у вигляді розповсюдження, шляхом неодноразового несанкціонованого надання довідок по особовій справі №898-12 (або по карточці форми 1) конфіденційної інформації та розкриття інформації про явища та події, що відбувалися в житті позивача, які без їх доведеності, з урахуванням статусу особи, на яку поширюється презумпція невинуватості є діями що порочать ділову репутацію;
- стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , моральної шкоди загальною сумою 350 000,00 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права.
Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач є суб'єктом владних повноважень, а предметом позову є його неправомірні дії саме як суб'єкта владних повноважень, що свідчить, на думку позивача, про необхідність вирішення спору в порядку адміністративного судочинства .
Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 08 травня 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, стягнення моральної шкоди.
Позивач вказувала, що відповідач під час судових засідань у кримінальних та адміністративних справах протиправно поширював персональні дані позивача без її згоди в порушення статті 32 Конституції України, статей 271, 279, 301, 302 Цивільного процесуального кодексу України, статей 4, 5, 7 Сімейний кодекс України, окремих положень законів України «Про інформацію», «Про захист персональних даних», що призвело до приниження гідності та опорочення ділової репутації позивача та завдало моральної шкоди.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2020 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі та роз'яснено позивачу право звернення з даним позовом до місцевого загального суду за правилами цивільного судочинства з урахуванням правил територіальної юрисдикції (підсудності)
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку позивач звернулась з позовом за захистом особистого немайнового блага - гідність і ділова репутація, тобто суть (зміст, характер) спору стосується захисту немайнового блага, тому спір не є публічно-правовим, оскільки не стосується публічно-правових відносин, незважаючи на те, що до порушення прав позивача, за її твердженням, призвели дії суб'єкта владних повноважень.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
ОСОБА_1 , звертаючись до адміністративного суду з позовом про визнання протиправними дій Державної установи «Харківське СІЗО» у вигляді розповсюдження, шляхом неодноразового несанкціонованого надання довідок по особовій справі №898-12 (або по карточці форми 1) конфіденційної інформації та розкриття інформації про явища та події, що відбувалися в житті позивача, які без їх доведеності, з урахуванням статусу особи, на яку поширюється презумпція невинуватості є діями що порочать ділову репутацію, обґрунтовує свої вимоги положеннями Конституції України, Цивільного та Сімейного кодексів України, Законів України «Про інформацію», «Про захист персональних даних».
Позивач вказує, що розповсюджена відповідачем інформація є конфіденційною, яка може поширюватись лише за її згодою, а з огляду на статус позивача як особи, на яку розповсюджується презумпція невинуватості, то розповсюдження такої інформації є дією, що принижує гідність позивача та порочить ділову репутацію, а також зазначає, що такі дії стали наслідком глибокої моральної травми та спричиненої моральної шкоди.
Відповідно до Пленуму Верховного Суду України Постанови 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» - вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві. Разом із тим, особа, право якої порушено, може обрати як загальний, так і спеціальний способи захисту свого права, визначені законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини. У зв'язку з цим суди повинні брати до уваги, що відповідно до статті 275 ЦК захист особистого немайнового права здійснюється у спосіб, встановлений главою 3 цього Кодексу, а також іншими способами відповідно до змісту цього права, способу його поширення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з частиною першою статті 201 Цивільного кодексу України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Також, відповідно до статті 280 Цивільного кодексу України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню, крім випадку неумисного повідомлення викривачем недостовірної інформації про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» в порядку, передбаченому зазначеним Законом, яка підлягає спростуванню.
Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що в даному випадку позов стосується захисту особистого немайнового блага - гідності і ділової репутації, тобто суть (зміст, характер) спору стосується захисту немайнового блага, відтак спір не є публічно-правовим, оскільки не стосується публічно-правових відносин.
Відкриваючи провадження у справі, суд має з'ясувати, за правилами якого судочинства підлягає розгляду заява. При цьому слід виходити з компетенції суду щодо розгляду цивільних справ, зазначеної в статті 15 ЦПК (1618-15 ), та враховувати положення статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України(1798-12) (далі - ГПК).
Оскільки характер спірних правовідносин є цивільно-правовим (незалежно від суб'єктного складу), то всі справи зазначеної категорії підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності у сфері господарювання та іншої підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відтак, оскільки спір, що виник між сторонами, не є публічно-правовим, стосується питання поширення конфіденційної інформації, захисту гідності та ділової репутації, розгляд якого передбачений у порядку цивільного судочинства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2020 року.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, стягнення моральної шкоди.
Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.
Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2020 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2020 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 12 січня 2021 року.
Головуючий суддя Л.В. Бєлова
Судді В.О. Аліменко,
Н.В. Безименна