Справа № 640/19905/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.
12 січня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інститут Укрдорпроект» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут Укрдорпроект» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, апелянт, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України №34295/6/99-99-11-02-02-25 від 23 жовтня 2018 року про результати розгляду скарги;
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0263401309 від 13 вересня 2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне) нарахування пені за період з 22 грудня 2015 року по 18 березня 2016 року в розмірі 17 459, 61 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням ГУ ДФС у місті Києві №0263401309 від 13 вересня 2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне) нарахування пені до Товариства вже були застосовані штрафні санкції за період з 21 серпня 2015 року по 18 березня 2016 року відповідно до рішення контролюючого органу від 30 березня 2016 року №0004341303, а відтак застосування штрафних санкцій у в розмірі 17 459, 61 грн. при прийняті оскаржуваного рішення є протиправним.
Також ТОВ «Інститут Укрдорпроект» вказує, що ДФС України суттєво порушено порядок розгляду скарги як в частині строків прийняття рішення, так і в частині наведення мотивів прийнятого рішення по суті скарги, чим порушено права останнього на своєчасний та обґрунтований розгляд скарги.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ДФС у місті Києві №0263401309 від 13 вересня 2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне) нарахування пені за період з 22 грудня 2015 року по 18 березня 2016 року в розмірі 17 459, 61 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права. Зокрема, в апеляційній скарзі зазначається, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що штрафні санкції застосовано до позивача повторно, оскільки кожне нарахування єдиного внеску платником податків, якщо воно у встановлений строк не сплачується, вважається недоїмкою - заборгованістю такого платника, і за кожним з таких прострочених нарахувань автоматично нараховується пеня за кожен день прострочення конкретно цієї суми несвоєчасно сплаченого платежу. Кожна сплата платником єдиного внеску автоматично зараховується в рахунок сплати попередніх платежів в порядку календарної черговості їх виникнення.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2020 року, після усунення апелянтом недоліків апеляційної скарзі відповідно до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року та від 17 вересня 2020 року, відкрито апеляційне провадження у справі №640/19905/18, встановлено строк до 11 грудня 2020 року для подання відзиву на апеляційну скаргу. Іншою ухвалою від 12 листопада 2020 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження з 11 грудня 2020 року.
Від ТОВ «Інститут Укрдорпроект» відзиву не надходило, що не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» реорганізовано Головне управління ДФС у м. Києві шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №682-р оголошено про початок роботи Державної податкової служби України.
Отже, правонаступником ГУ ДФС у м. Києві є ГУ ДПС у м. Києві, яке є належним відповідачем у даній справі, тому колегія суддів вважає за необхідне продовжувати розгляд апеляційної скарги з належною назвою відповідача - ГУ ДПС у м. Києві.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що 13 вересня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення №0263401309 від 13 вересня 2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне) нарахування пені за період з 22.12.2015 року до 07.06.2018 року, яким до позивача застосовано штраф у розмірі 242 300,64 грн. та нараховано пеню у розмірі 29 711,22 грн.
Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, ТОВ «Інститут Укрдорпроект» подано скаргу вих. №ВЛ-ЗП-820-09/18 від 21.09.2018 року, за наслідком розгляду якої, рішенням Державної фіскальної служби України від 23.10.2018 року №34295/6/99-99-11-02-02-35 скаргу залишено без задоволення, а рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0263401309 від 13 вересня 2018 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне) нарахування пені без змін.
Такі обставини стали передумовою звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції від 18 травня 2020 року та оцінюючи відповідні висновки, викладені у рішенні, колегія суддів враховує, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Обов'язки платників єдиного внеску виникають у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п'ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».
За приписами частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI).
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону №2464-VI (починаючи з 24.12.2015 року) єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Абзацом 1 частини шостої статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску.
Згідно із частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (ч. 10 ст. 9 Закону №2464-VI).
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та зарахуванням штрафів.
Відповідно до пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VI за неперерахування або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (ч. 10 ст. 25 Закону).
Нарахування пені, передбаченої цим Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (ч. 13 ст. 25 Закону №2464-VI).
Відповідно до розділу VI Наказу Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Інструкція №449) до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Разом з тим, пунктом 1 розділу VII Інструкції №449 за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, фіскальні органи застосовують штрафні санкції у таких розмірах, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум (пп. 2 п. 2 розділу VII Інструкції №449).
За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції. Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за зазначені періоди.
Для платників, зазначених у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, таким періодом є календарний місяць.
Відповідно до пункту 5 розділу VII Інструкції №449 на суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка на суму фактично сплаченої недоїмки за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.
Як свідчать матеріали справи, підставою для застосування штрафних санкцій та нарахування пені стосовно позивача стали обставини несвоєчасної сплати єдиного внеску за звітами про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового зобов'язання, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за листопад - грудень 2015 року, січень 2016 року, березень, квітень, червень, серпень 2017 року, січень - квітень 2018 року.
Водночас, ТОВ «Інститут Укрдорпроект» оскаржує застосування штрафу та нарахування пені частково, а саме: за період 22 грудня 2015 року по 18 березня 2016 року в розмірі 17 459, 61 грн.
В цій частині встановлено, що рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0004341303 від 30.03.2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне) нарахування пені застосовано до позивача штраф у розмірі 156 239,58 грн. та нараховано пеню у розмірі 21 324,36 грн. за період з 21.08.2015 року до 18.03.2016 року.
Відповідно до платіжного доручення №141 від 14.04.2016 року ТОВ «Інститут Укрдорпроект» на виконання наведеного рішення сплатило грошові кошти у розмірі 177 563,94 грн.
Згідно із облікової картки платника податків - ТОВ «Інститут Укрдорпроект» грошові кошти у розмірі 177 563,94 грн. зараховані 20.04.2016 року. Станом на 20.04.2016 року у позивача не обліковується недоїмка, пеня, у графі заборгованість відомості відсутні.
Проте, як вбачається із оскаржуваного рішення, періодом застосування штрафних санкцій та нарахування пені є з 22.12.2015 по 07.06.2018 рік.
В той же час рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0004341303 від 30.03.2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне) нарахування пені застосовано до позивача штраф у розмірі 156 239,58 грн. та нараховано пеню у розмірі 21 324,36 грн. за період з 21.08.2015 року по 18.03.2016 року. Тобто, до періоду за який до позивача застосовано штрафні санкції та нараховано пеню спірним рішенням включено період з 22 грудня 2015 року по 18 березня 2016 року, який, в свою чергу, став підставою для застосування до ТОВ «Інститут Укрдорпроект» штрафних санкцій та нарахування пені рішенням Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0004341303 від 30.03.2016 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне) нарахування пені.
Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
До позивача, як вже встановлено колегією суддів, застосовувались штрафні санкції та нараховувалась пеня за період з 22 грудня 2015 року по 18 березня 2016 року, а відтак повторне застосування останнього та нарахування пені, суперечить положеннями статті 61 Конституції України.
На спростування наведеного апелянтом аргументів не зазначено, належних, допустимих та переконливих доказів не надано.
За таких обставин, приймаючи рішення у справі судом першої інстанції вірно визначено, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає критеріям, які встановлені частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги в цій частині задоволено правомірно.
Інша частина рішення, зокрема, якою відмовлено у задоволенні решти позовних вимог, відповідачем не оскаржується.
Беручи до уваги наведене вище у сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Також, колегія суддів зазначає, що в частині доводів щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права апелянтом жодних аргументів не наведено, посилання апелянта на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин справи є загальними та не конкретними, зокрема, не вказано які саме докази судом не оцінено та не надано їм належної оцінки.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, судом першої інстанції при розгляді справи вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та дотримано норм процесуального права.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд залишає рішення суду першої інстанції без змін, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2020 року у справі №640/19905/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина
Судді М.І. Кобаль
Л.О. Костюк