13 січня 2021 р.Справа № 520/16651/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Кононенко З.О. , Калиновського В.А. ,
за участю секретаря судового засідання Ковальчук А.С
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 року; за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків по справі № 520/16651/2020
за позовом ОСОБА_1
до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ЦЕНТРОКРЕДИТ»
про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича (далі - відповідач), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРОКРЕДИТ", в якому просила суд визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження №63484334 від 04.11.2020 року.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 року вказаний адміністративний позов задоволено.
Скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження №63484334 від 04.11.2020 року.
Стягнуто з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року в задоволенні заяву представника позивача - Лагоди Інни Сергіївни про винесення додаткового судового рішення в адміністративній справі 520/16651/2020 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРОКРЕДИТ" про визнання протиправною та скасування постанови - відмовлено.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду України від 03.12.2020 року у справі № 520/16651/2020 та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення та пред'явлення виконавчого документу: за місцем реєстрації або за місцем проживання боржника. У заяві стягувача ТОВ «ЦЕНТРОКРЕДИТ» зазначено, що фактичним місцем проживання боржника ОСОБА_1 є місто Київ, тобто, у межах виконавчого округу м. Києва. При прийнятті виконавчого документа приватним виконавцем було перевірено виконавчий напис на відповідність положенням ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» та не виявлено невідповідностей, в результаті чого такий документ прийнято до виконання. У виконавчому документі зазначено адресу боржника м. Київ, при цьому у заяві стягувача вказано фактичне проживання боржника у м. Києві. Зазначає, що вимоги чинного законодавства не містять застереження про відкриття виконавчого провадження виключно за місцем реєстрації боржника. Також звертає увагу, що примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа розпочинається за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Чинним законодавством України не передбачено обов'язку приватного виконавця проводити виконавчі дії, спрямовані на перевірку будь-якої інформації стосовно боржника, до відкриття виконавчого провадження.
Позивач, не погодившись із додатковим рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року у справі №520/16651/2020 та прийняти постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8400 грн
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із відсутністю доказів здійснення оплати за її надання, оскільки приписи КАС України передбачають можливість відшкодування витрат, як таких, які сторона уже понесла, так і тих, які вона ще має понести у зв'язку з розглядом справи. Зазначає, що згідно положень ч. 7 ст. 139 КАС України неподання доказів фактичного понесення судових витрат не є підставою для відмови у їх відшкодуванні якщо підтверджено наявність обов'язку їх сплатити. Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 03.10.2019 року № 922/445/19.
Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги відповідача підлягають задоволенню, а вимоги апеляційної скарги позивача задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 03 листопада 2020 року товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕНТРОКРЕДИТ", звернулось до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича, із заявою про примусове виконання рішення, в якій просило відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 77753 від 23.10.2020 року, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., про стягнення з боржника - ОСОБА_1 , коштів у розмірі 11628, 00 грн.
04.11.2020 року відповідачем - приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименко Романом Васильовичем, було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63484334.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження не додержано вимог статті 24 Закону України “Про виконавче провадження” та без достатніх правових підстав відкрито виконавче провадження не за місцем проживання, перебування боржника-фізичної особи або знаходження її майна.
Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про винесення додаткового рішення в адміністративній справі 520/16651/2020 щодо стягнення за рахунок відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів документального підтвердження сплати позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову. Також колегія суддів дійшла висновку, що додаткове рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів та підстав, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України “Про виконавче провадження” від 02.06.2016 № 1404-VІІІ (далі - Закону №1404).
Згідно зі ст.1 Закону №1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст.13 Закону №1404 під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Отже, кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, в тому числі шляхом винесення відповідної постанови виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якої вона розпочата.
Матеріалами справи підтверджено, що постанова про відкриття виконавчого провадження № 63484334 винесена приватним виконавцем 04 листопада 2020 року.
Відповідно до ч. 1 ст.5 Закону №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Згідно зі ст.1 Закону України від 2 червня 2016 року № 1403-VІІІ “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів” (далі - Закон № 1403-VІІІ) примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України “Про виконавче провадження” випадках - на приватних виконавців.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 Закону № 1403-VІІІ у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Положеннями ч.ч. 1 та 2 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ передбачено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя; приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України “Про виконавче провадження” знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.
Матеріалами справи підтверджено, що у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про приватного виконавця ОСОБА_2 , виконавчий округ - м.Київ.
Згідно із ч. 1 та п.1 ч. 2 ст.18 Закону №1404 виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону № 1404 приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону №1404 примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1404 приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Відповідно до пункту 4 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802) (далі - Інструкція № 512/5) виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувану повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред'явлення виконавчого документа.
Положеннями п.10 ч. 4 ст. 4 Закону №1404 передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону №1404 виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Згідно із пунктом 5 розділу III Інструкції № 512/5 у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
Отже, положення Закону №1404 свідчать, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов'язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника.
Разом з тим, відповідно до п.1 ч.1 та ч. 3 ст.26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати.
Положеннями пункту 3 розділу III Інструкції № 512/5 передбачено, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа. У заяві про примусове виконання рішення зазначаються такі відомості: назва і дата видачі виконавчого документа; прізвище, ім'я та (за наявності) по батькові стягувача; дата народження та адреса місця проживання чи перебування стягувача; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) стягувача; номер телефону стягувача; спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум (у разі виконання рішення про стягнення коштів); реквізити рахунку, відкритого у банку або в іншій фінансовій установі, для отримання стягнутих з боржника грошових сум (за наявності). У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо).
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню у передбаченому законом порядку.
При цьому, системний аналіз вказаних положень свідчить, що за умови пред'явлення виконавчого документа за місцем виконання, приватний виконавець зобов'язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження у чітко визначені строки, а саме: не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа.
Таким чином, виконавець може розпочати вчинення будь-яких дій по виконавчому провадженню лише після відкриття виконавчого провадження.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону № 1404 у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.
Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.
Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.
Разом з тим, відповідно до пункту 13 розділу III Інструкції № 512/5 приватний виконавець самостійно проводить перевірку інформації про наявність боржника, його майна, місця роботи в іншому виконавчому окрузі або залучає для перевірки цієї інформації іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій за встановленою типовою формою (додаток 3).
Згідно зі змістом Типового договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, який є додатком 3 до Інструкції № 512/5, один приватний виконавець уповноважує іншого приватного виконавця на вчинення саме виконавчих дій щодо перевірки інформації про боржника в межах вже відкритого виконавчого провадження, оскільки форма даного Типового договору передбачає зазначення у ньому номеру виконавчого провадження згідно з автоматизованою системою виконавчого провадження.
Отже, приватний виконавець може доручити іншому виконавцю вчинення дій щодо перевірки інформації про боржника, в тому числі стосовно наявності боржника чи його майна в іншому виконавчому округу, лише після відкриття виконавчого провадження та присвоєння автоматизованою системою номеру виконавчого провадження.
Крім того колегія суддів відмічає, що відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1404 право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
Згідно із ч. 1 ст. 27 Закону № 1403-VIII фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України "Про виконавче провадження".
Зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що у стягувача є диспозитивне право вибору пред'явлення виконавчого документа за місцем реєстрації боржника чи за місцем його проживання.
Матеріалами справи підтверджено, що у заяві стягувача ТОВ “Центрокредит”, поданій приватному виконавцю 03 листопада 2020 року, було зазначено як адресу реєстрації боржника у м. Харків, так і адресу місця проживання у м.Києві.
Аналогічні відомості щодо адреси реєстрації боржника та адреси місця проживання містилися і у виконавчому написі приватного нотаріуса № 77753 від 23.10.2020 року.
Вказаний виконавчий напис приватного нотаріуса на час відкриття 04.11.2020 приватним виконавцем виконавчого провадження був чинним та не скасованим.
З огляду на зазначене, у приватного виконавця були відсутні підстави сумніватися щодо неправильності зазначення у виконавчому написі будь-яких відомостей.
За таких обставин, враховуючи подання стягувачем заяви про примусове виконання рішення саме за місцем проживання (перебування) боржника, у виконавця не було підстав вважати, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання та повертати стягувачу.
При цьому колегія суддів враховує, що положеннями Закону України “Про виконавче провадження” на виконавця не покладено обов'язку щодо перевірки місцезнаходження боржника зазначеного у виконавчому документі.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 25 січня 2019 року у справі №511/1342/17 та постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 826/15676/16, від 09 грудня 2020 року у справі № 460/3537/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України колегія суддів враховує при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Окрім зазначеного вище, колегія суддів звертає увагу на положення ч.3 ст. 26 Закону №1404 та пункту 3 розділу III Інструкції № 512/5, якими передбачено право стягувача у заяві про примусове виконання рішення зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення.
Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.
Згідно з абз. 5 ст. 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію міст проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
Таким чином, фактичне місце проживання особи може відрізнятися від зареєстрованого у встановленому законом порядку. Проте ні стягувач, ні виконавець не можуть зобов'язати боржника зареєструвати чи перереєструвати адресу свого місця проживання у разі розбіжностей між фактичною та зареєстрованою адресами.
Отже, положення ч. 2 ст. 24 Закону України “Про виконавче провадження” у взаємозв'язку з ч. 3 ст. 26 того ж Закону щодо відомостей про “місце проживання”, “місце перебування” чи “місцезнаходження” особи не можна тлумачити виключно як вказівку на зареєстроване місце проживання адже, в Законі України “Про виконавче провадження” застосовуються всі три окремих поняття.
Наведене узгоджується висновками Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 25.01.2019 у справі №511/1342/17, від 09 грудня 2020 року у справі № 460/3537/20.
Враховуючи викладене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови про відкриття ВП № 63484334 від 04 листопада 2020 року.
Згідно зі ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, пп.1, 3 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або-змінити судове рішення, у разі неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та у разі невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 та прийняття постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 .
Щодо доводів апеляційної скарги позивача про неправомірність додаткового рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
З аналізу вищевказаних приписів законодавства слідує, що судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача у випадку задоволення позову або часткового задоволення позову.
У випадку відмови у задоволенні позову, судові витрати позивача відшкодуванню не підлягають.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволенню позову, у відповідності до приписів ст. 139 КАС України, витрати позивача на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача стягненню не підлягають.
При цьому, відмовляючи у задоволенні заяви позивача про винесення додаткового судового рішення в адміністративній справі 520/16651/2020 щодо стягнення за рахунок відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з відсутності доказів документального підтвердження сплати позивачем витрат на професійну правничу допомогу.
Отже, враховуючи відсутність підстав для задоволенню позову, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні заяви позивача про винесення додаткового судового рішення в адміністративній справі 520/16651/2020, але з інших мотивів та підстав.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України).
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.12.2020 року по справі №520/16651/2020 скасувати.
Прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю “ЦЕНТРОКРЕДИТ” про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.
Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року по справі №520/16651/2020 змінити в частині мотивів та підстав відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про винесення додаткового судового рішення в адміністративній справі.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) З.О. Кононенко В.А. Калиновський