13 січня 2021 року справа №200/9144/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Ракова Артема Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 р. (повний текст рішення складено 3 листопада 2020 року у м. Словя'нськ) у справі № 200/9144/20-а (головуючий І інстанції суддя Зінченко О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправними дії щодо припинення щомісячних страхових сум за період з 01 квітня 2017 року та зобов'язання відновити нарахування та виплату заборгованості по страхових виплатах за період з 01 квітня 2017 року,
Позивач 05.10.2020 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати йому страхових виплат з 01 квітня 2017 року; зобов'язати відповідача поновити нарахування та сплатити заборгованість по страхових виплатах з 1 квітня 2017 року; встановити в порядку ст. 382 КАСУ судовий контроль за виконанням судового рішення (а.с. 1-3).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 3 листопада 2020 року у справі № 200/9144/20-а у задоволенні позову відмовлено (а.с. 37-41).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що відповідачем з квітня 2017 року було припинено виплату страхових виплат на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
Щодо заяви про зняття позивача з обліку у зв'язку зі зміною місця проживання, то представник позивача вказує на те, що особисто позивач її не писав та не подавав у відділення.
Апелянт зазначає, що ч. 1 ст. 46 Закону № 1105 зазначені підстави припинення щомісячних страхових виплат, але там відсутні підстави, вказані відповідачем.
Посилаючись на норми Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку, щодо припинення страхових виплат йому як позивачу, так як вони були пов'язані саме з порушенням його прав та дискримінацією відносно нього за будь-якими ознаками, у тому числі окремим порядком реалізації прав внутрішньо переміщених осіб.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач є громадянином України та зареєстрований у м. Горлівка (а.с. 9-11).
29 листопада 2014 року позивачу видана довідка про те, що він є особою, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції за адресою: м. Краматорськ (а.с. 14).
14 жовтня 2014 року позивач звернувся до Краматорського міського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про продовження виплат страхових сум у зв'язку з нещасним випадком на виробництві (а.с. 29).
Постановою Краматорського міського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Донецькій області від 23 жовтня 2014 року № 0536/6842/6842/15 позивачу продовжено виплату раніше призначеної щомісячної грошової допомоги у розмірі 3301, 69 грн., виплати продовжені з 01 жовтня 2014 року (а.с. 30).
Рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі Краматорської міської ради (протокол комісії від 6 березня 2017 року № 29) відмовлено позивачу у призначенні (відновленні) страхових виплат відповідно до Закону на підставі обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 09 лютого 2017 року № 2431 (а.с. 30, зв. бік).
25 квітня 2017 року начебто позивачем подана заява про зняття з обліку у зв'язку зі зміною місця проживання з 01 квітня 2017 року (а.с. 31).
Постановою відділення Фонду від 27 квітня 2017 року позивачу припинено щомісячні страхові виплати з 1 квітня 2017 року (а.с. 31, зв. бік).
З довідки відповідача вбачається, що позивачу не нараховуються та не виплачуються страхові виплати з квітня 2017 року (а.с. 28).
Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно невиплати позивачу відповідачем страхових виплат за період з квітня 2017 року.
Колегія суддів вважає вимоги апеляційної скарги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, :
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Приписами статті 173 Кодексу законів про працю України встановлено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 1105-XIV визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.
Правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин визначав Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", який з 1 січня 2015 року діє в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року та має назву "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 1105-XIV).
За унормуванням п. 2 ч. 1 ст. 16 Закону № 1105-XIV, застрахована особа має право на отримання у разі настання страхового випадку матеріального забезпечення, страхових виплат та соціальних послуг, передбачених цим Законом.
Статтею 36 Закону № 1105-XIV встановлено, що страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Страхові виплати складаються в тому числі із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого.
Страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:
1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;
2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.
Виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці" (ч. 1, 4, 7 ст. 47 Закону№ 1105).
Страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;
6) в інших випадках, передбачених законодавством (ст. 38 Закону № 1105).
Як вже зазначалось раніше, позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою, з 01.04.2017 року позивачу припинені страхові виплати, причина припинення - рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі Краматорської міської ради від 06.03.2017 року та подання 25 квітня 2017 року начебто позивачем заяви про зняття з обліку у зв'язку зі зміною місця проживання з 01 квітня 2017 року.
Колегія суддів зазначає, що стаття 46 Закону № 1105-XIV не містить такої підстави для припинення страхових виплат як не підтвердження проживання у м. Краматорську та подання заяви про припинення щомісячних страхових виплат у зв'язку зі зміною місця проживання. Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач в своїй апеляційній скарзі вказує, що він не звертався до відповідача із такою заявою. До того ж наслідком подання такої заяви є скасування довідки від 29.11.2014 року про надання статусу внутрішньо переміщеної особи саме за місцем проживання у м.Краматорську. До позовної заяви надана вказана довідка без будь-яких змін (а.с. 14).
Відповідачем не надано жодних достовірних та допустимих доказів на підтвердження факту подання позивачем недостовірних відомостей щодо місця проживання.
Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/2014 від 14 квітня 2014 року, який набрав чинності 14 квітня 2014 року, введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".
Згідно із Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" № 405/2014 від 14 квітня 2014 року та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
За правилами частини першої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (надалі Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
За змістом пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2015 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, приймають рішення про відновлення або про відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, довідки яких недійсні на дату набрання чинності цією постановою, відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого цією постановою, за умови отримання внутрішньо переміщеною особою нової довідки відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб".
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам визначено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
У пункті 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 № 365 (Порядок № 365) окреслено, що за результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзаці другому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати.
Орган, що здійснює соціальні виплати та структурний підрозділ з питань соціального захисту населення, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та здійснює повернення сум недоотриманих соціальних виплат за минулий період відповідно до законодавства.
Аналогічні положення містяться в Порядку № 27 від 12 грудня 2018 року.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії є конституційним правом громадян України.
Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
За змістом ч. 2 ст. 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вільний вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі, і права на пенсійне забезпечення.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції звертається до положень Конституції України, за якими в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За унормуванням статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).
Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
За рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України": перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.
Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
З довідки, наданої відповідачем, вбачається, що ОСОБА_1 не нараховуються та не виплачуються страхові виплати з квітня 2017 року (а.с. 28).
Матеріалами справи підтверджено, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 року було пов'язано саме з перевіркою інформації щодо його фактичного місця мешкання і тільки ця обставина стала підставою для прийняття спірної постанови відповідача.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою згідно довідки та перебуває на обліку у відповідача як отримувач страхових виплат. Відомостей щодо скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не надано.
Посилання суду першої інстанції та відповідача на той факт, що позивач нібито звертався до останнього самостійно із заявою про припинення відповідних виплат є суперечними, оскільки позивач зазначає, що із такою заявою не звертався. Докази, підтверджуючи такі обставини, в матеріалах справи відсутні.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
В рамках адміністративного судочинства: дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм; бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України; рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року у справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу у період з 01.04.2017 року страхових регресних виплат, тобто правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача, а також зобов'язанні відповідача поновити позивачу нарахування та виплату заборгованості з 01 квітня 2017 року.
За таких обставин позовні вимоги щодо виплати заборгованості по страховим виплатам підлягають задоволенню з 01 квітня 2017 року.
Статті 77 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Частиною 1 статті 382 КАС України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Колегія суддів, враховуючи характер справи, який визначає джерела забезпечення існування фізичної особи, вважає за необхідне зобов'язати відповідача надати звіт про виконання судового рішення.
Враховуючи викладене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини, і, перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а тому таке рішення підлягає скасуванню.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
У разі скасування індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).
У межах спірних правовідносин способом судового захисту порушеного права є ще і визнання протиправною та скасування постанови Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 27.07.2017 року за № 0536/6842/6842/29 про припинення виплати ОСОБА_1 щомісячної грошової суми, і, як наслідок, визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання поновити та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по всіх страхових регресних виплатах.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статями 245, 308, 311, 315, п. 2, 4 ч. 1 ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу адвоката Ракова Артема Валентиновича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 р. - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 03 листопада 2020 р. у справі № 200/9144/20-а - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 страхових виплат з 01.04.2017 року.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 27.07.2017 року за № 0536/6842/6842/29 про припинення виплати страхових виплат.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити та виплатити ОСОБА_1 заборгованість по страхових виплатах з 01 квітня 2017 року.
Допустити рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області надати протягом місяця з моменту отримання постанови суду, звіт про виконання судового рішення до Донецького окружного адміністративного суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 13 січня 2021 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв