ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 січня 2021 року м. Київ № 640/27893/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України
про визнання протиправними та нечинними постанов
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправними і нечинними постанови Кабінету Міністрів України № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року, № 239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 25 березня 2020 року, № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 22 квітня 2020 року, № 343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 04 травня 2020 року, № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20 травня 2020 року, № 500 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 17 червня 2020 року, № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 22 липня 2020 року, № 760 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 26 серпня 2020 року, № 956 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641" від 13 жовтня 2020 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
В подальшому позивачем подано до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву про забезпечення позову шляхом:
-заборони через відсутність введеного в Україні або окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану застосовувати по відношенню до нього, позивача, усі без виключення заходи карантину та проведення інших обов'язкових санітарних та протиепідемічних заходів, передбачених постановами Кабінету Міністрів України № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року, № 239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 25 березня 2020 року, № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 22 квітня 2020 року, № 343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 04 травня 2020 року, № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20 травня 2020 року, № 500 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 17 червня 2020 року, № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 22 липня 2020 року, № 760 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 26 серпня 2020 року, № 956 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641" від 13 жовтня 2020 року
-заборони примушувати позивача у будь-який спосіб перебувати у громадських місцях, державних та приватних установах, закладах тощо у вдягнутій захисній (медичній) масці та відмовляти йому, позивачу, у наданні послуг та обслуговуванні через те, що він, позивач, не вдягнутий у захисну (медичну) маску у разі відсутності у нього, позивача, обов'язкової ознаки захворювання на COVID-19 підвищенної температури тіла;
-заборони примушувати його, позивача, у будь-який спосіб вдягати захисну (медичну) маску без попередження, що в масці повинні знаходитись особи, у яких є ознаки захворювання на COVID-19 та без попередження, що маска створює фальшиве відчуття безпеки.
Заява обґрунтована протиправністю дій та постанов Кабінету Міністрів України № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року, № 239 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 25 березня 2020 року, № 291 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 22 квітня 2020 року, № 343 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 04 травня 2020 року, № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 20 травня 2020 року, № 500 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 17 червня 2020 року, № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 22 липня 2020 року, № 760 "Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України" від 26 серпня 2020 року, № 956 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641" від 13 жовтня 2020 року. Також позивач вказує, що зазначені вище постанови обмежують його конституційні права і свободу через те, що дія карантину та обмежувальних протиепідемічних заходів, направлені на обмеження прав і свобод, можливі виключно якщо карантин та обмежувальні протиепідемічні заходи введено як додатковий захід режиму надзвичайного стану.
Представник Кабінету Міністрів України заперечував проти задоволення заяви позивача про забезпечення позову з огляду на її необґрунтованість та вказав, що вжиття заходів забезпечення позову в даній справі фактично є неможливим, по-перше, з огляду на законодавчо встановлену заборону, по-друге, враховуючи суспiльний резонанс правовiдносин, якi врегульованi оскаржуваними нормативними актами, та, по-трете, невiдворотнiстю наслiдкiв, якi настануть у разi зупинення дiї обмежувальних заходiв.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види забезпечення позову.
У відповідності до частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При цьому, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
В свою чергу, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі 640/6311/19 та постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року №826/16365/17).
На думку суду, забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб є фактично рівнозначним задоволенню позовних вимог.
Також, позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.
Окрім того, в матеріалах справи відсутні докази та підтвердження того, що невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Слід зазначити, що протиправність оскаржуваних постанов підлягає встановленню в ході розгляду даної справи.
За таких підстав та враховуючи, що позивачем не доведено існування обставин, вказаних у частині 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, у суду відсутні підстави стверджувати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, оскільки забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб є фактично рівнозначним задоволенню позовних вимог, а тому заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.
Відповідно до частини 8 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про відмову у забезпеченні адміністративного позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко