ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 січня 2021 року м. Київ № 640/22644/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
провизнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві) з наступними позовними вимогами:
- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії, що утворилася з березня 2019 року по грудень 2019 року включно;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу заборгованість з березня 2019 року по грудень 2019 року включно з компенсацією частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що за спірний період відповідачем протиправно призупинено виплату пенсії в порушення законодавчо встановлених вимог, оскільки перелік підстав для припинення виплати пенсії є вичерпним та можливе лише за умови прийняття відповідачем відповідного рішення у порядку та на підставах, визначених Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/22644/20 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року ОСОБА_1 за її клопотанням відстрочено сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. до ухвалення рішення у справі №640/22644/20.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки права позивача не порушені у зв'язку з тим, що вона не зверталася до ГУ ПФУ в м. Києві щодо виплати заборгованості; кошти, які не виплачені ОСОБА_1 за спірний період, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який наразі не прийнятий; вимоги позивача щодо нарахування та виплати втрати частини доходів є передчасними, оскільки ОСОБА_1 ще не виплачено основний дохід у вигляді пенсії за спірний період.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію в разі втрати годувальника як внутрішньо переміщена особа відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; статус внутрішньо переміщеної особи підтверджено довідкою від 23 листопада 2016 року №4246 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; відповідно до довідки про доходи №4108 7116 0611 7109, виданої ГУ ПФУ в м. Києві, позивача не отримувала пенсійні виплати за період з березня 2019 року по грудень 2019 року включно.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно - правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади та механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
При цьому, суд зауважує, що питання заборгованості по пенсії за спірний період з березня по грудень 2019 року, не є спірним, відповідачем не заперечується, що пенсія позивачу за вказаний період нарахована та обліковується в органі, що здійснює пенсійні виплати, у повному обсязі, однак, не виплачена у зв'язку з відсутністю окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідачем не спростовано доводи позивача щодо безпідставності припинення відповідної виплати пенсії.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене, позивачу не сплачено заборгованості за спірний період.
Суд не погоджується з такою позицією, виходячи з наступного.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та №2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з пунктом 6 частини першої статі 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон №1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону Закон України від 20 жовтня 2014 року №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Судом встановлено, що позивачу за період з березня по грудень 2019 року нараховувались пенсійні виплати, однак відповідачем заборгованість за вказаний період не виплачено.
Згідно із статтею 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків ї ївиплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
На підставі частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Проте, відповідачем, на якого покладено обов'язок доказування, не надано жодних доказів на підтвердження викладених у відзиві обставин у спростування заявлених позовних вимог, зокрема, не підтверджено нормативно та документально правомірність призупинення виплати пенсії позивачу з подальшим поновленням, з урахуванням чого суд дійшов висновку про порушення ГУ ПФУ в м. Києві прав ОСОБА_1 , що полягає у невиплаті позивачеві пенсії за спірний період.
При цьому, судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо відсутності порушеного права позивачки у зв'язку з тим, що вона не зверталась до відповідача за поновленням пенсійних виплат, оскільки матеріалами справи підтверджено відсутність правових підстав для призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 та вбачається про подальше її поновлення відповідачем без звернення позивача, з чого слідує про неправомірність дій ГУ ПФУ в м. Києві щодо призупинення здійснення пенсійних виплат.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши, надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ в м. Києві, що полягають у невиплаті ОСОБА_1 пенсії за період з березня по грудень 2019 року включно та зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість по пенсії за вказаний період.
Щодо позовної вимоги зобов'язати відповідача виплатити заборгованість включно з компенсацією частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, суд зазначає наступне.
Згідно частини другою статті 46 Закону №1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
За правилами, визначеними статтею 3 Закону №2050-III та пунктом 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Відповідно до статті 4 Закону №2050-III та пункту 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, тому компенсація втрати частини доходів може бути нарахована лише на ту частину заборгованості, яка була фактично виплачена позивачу та в місяць виплати такої заборгованості.
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, які не повинні носити разового характеру (у даному випадку пенсії); 2) порушення встановлених строків їх виплати на один і більше календарних місяців; 3) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 4) фактична виплата заборгованості.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
З наведених норм вбачається, що компенсація втрати частини доходів нараховується за фактом виплати доходів - в день виплати доходу. Для можливості нарахувати і виплатити компенсацію необхідно визначити приріст індексу споживчих цін (залежить від місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу: береться наступний за місяцем нарахування доходу індекс споживчих цін по місяць фактичної виплати заборгованості, без урахування останнього).
Відповідно до положень статті 6 Закону №2050-ІІІ, пункту 7 Порядку №159 компенсацію виплачують за рахунок коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Таким чином, суд вважає зазначену позовну вимогу передчасною, тобто до нарахування та виплати суми пенсії за спірний період.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність вчинених дій щодо невиплати пенсії за спірний період з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 з урахуванням передчасності заявлення позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходів підлягає частковому задоволенню.
Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 вересня 2020 року ОСОБА_1 за її клопотанням відстрочено сплату судового збору у розмірі 840,80 грн. до ухвалення рішення у справі №640/22644/20.
Відповідно до положень Закону України «Про судовий збір» позивач за подання вказаного позову повинна була сплатити 840,80 грн. судового збору.
Частиною другою статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відстрочену суму судового збору слід стягнути з відповідача до Державного бюджету України.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, що полягають у невиплаті ОСОБА_1 пенсії за період з березня по грудень 2019 року включно.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період з березня по грудень 2019 року включно.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, код ЄДРПОУ 42098368) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок до Державного бюджету України.
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Аверкова