пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
13 січня 2021 року Справа № 903/898/20
Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ессел Аліни Ігорівни
та за відсутності представників сторін у зв'язку з їх неявкою в судове засідання
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут", м. Львів
до відповідача: Державного підприємства "Волиньвугілля", м. Нововолинськ
про стягнення 5 565 926,18 грн.
Встановив: 27 листопада 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" (шляхом направлення відповідних матеріалів поштовим зв'язком) звернулось до господарського суду з позовом від 26.11.2020р. №3060/г про стягнення з Державного підприємства "Волиньвугілля" 5 565 926,18 грн., в тому числі 5 501 678,89 грн. заборгованості по оплаті електричної енергії, поставленої у період серпня-жовтня місяців 2020 року згідно укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р. №90900, 51 397,83 грн. пені, нарахованої за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань в частині проведення належних розрахунків по оплаті спожитої електричної енергії згідно п. 9.2. договору за період з 12.09.2020р. по 24.11.2020р., а також 12 849,46 грн. суми трьох відсотків річних за період з 12.09.2020р. по 24.11.2020р., нарахованих відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на невиконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р. №90900 в частині проведення належних та своєчасних розрахунків по оплаті електричної енергії, виникнення заборгованості та нарахування у зв'язку з цим сум пені та відсотків річних.
Ухвалою суду від 01.12.2020р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, розгляд справи в підготовчому судовому засіданні призначено на 29.12.2020р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, явку повноважних представників сторін в судове засідання визначено на їх розсуд.
В судовому засіданні 29.12.2020р. суд, за участю представника позивача, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.01.2021р.
Ухвалою суду від 29.01.2020р. суд постановив повідомити відповідача-ДП "Волиньвугілля" про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.01.2021р., згідно протокольної ухвали, постановленої судом за результатами проведеного 29.12.2020р. підготовчого судового засідання.
12.01.2021 року на електронну пошту суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи за відсутності його уповноваженого представника за наявними в матеріалами справи документами, в котрому позивач засвідчив також на підтриманні позовних вимог та просив суд задовольнити останні в повному обсязі.
У визначений судом день та час сторони в судове засідання своїх уповноважених представників не направили.
При цьому суд засвідчує, що відповідач про місце, дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином, однак своїм процесуальним правом на подання суду відзиву на позовну заяву не скористався, відзиву суду не подав.
Так, ухвала суду від 29.12.2020р., якою було повідомлено відповідача про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.01.2021р. на 10:20 год., була направлена відповідачу на його офіційну електронну адресу, а саме: volyndilo@ukr.net, яка зазначена у позовній заяві та у Витязі з Єдиного державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно ДП "Волиньвугілля".
В аспекті викладеного суд засвідчує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09.10.1979, п. 24, Series A N32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N38695/97, п.43, ECHR 2000-II).
При цьому, в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Згідно ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
В силу положень ч. 6 наведеної статті днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відповідно до п.3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Водночас суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.
В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.
Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.
Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".
Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).
Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, беручи до уваги те, що сторони належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду даної справи по суті, зважаючи на те, що явка уповноважених представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті, за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.
Викладена позиція суду пов'язана з наступними обставинами:
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 10 серпня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" (постачальник) та Державним підприємством "Волиньвугілля" (споживач) було укладено договір №90900 про постачання електричної енергії споживачу з додатками №1 "Обсяги договірного споживання електричної енергії у 2020 році та порядок їх коригування", №2 "Порядок розрахунків" та №3 "Перелік, адреса, ЕІС-код точки (точок) комерційного обліку споживача, за яким здійснюється постачання електричної енергії" до нього згідно з умовами п.п. 2.1. котрого за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Цей договір про постачання електричної енергії споживачу встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником. Умови цього договору розроблені відповідно до Закону України Про ринок електричної енергії та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312. Під час виконання умов цього договору, а також вирішення всіх писань, що не обумовлені цим договором, постачальник та споживач зобов'язується керуватися чинним законодавством України та ПРРЕЕ (п.п. 1.1.-1.3. договору).
Згідно п. 5.1. цього договору ціна за 1 кВт.год електричної енергії за угодою становить 2,05733 грн. без ПДВ, що включає в себе, зокрема, регульований тариф на послуги ПрАТ НЕК Укренерго з передачі електричної енергії, який затверджений у встановленому чинним законодавством порядку, ціну закупівлі постачальником електричної енергії для потреб споживача на усіх сегментах ринку, тариф на послуги з постачання електричної енергії постачальником.
У відповідності до п.п. 1, 2, 8 додатку №2 "Порядок розрахунків" до договору №90900 про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р. розрахунок споживача з постачальником здійснюється за ціною на електричну енергію, яка зазначена у Договорі №90900 про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р. Розрахунковим періодом вважається календарний місяць (з першого по останнє число місяця). Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальником. Остаточний розрахунок за весь обсяг спожитої споживачем протягом відповідного розрахункового періоду електричної енергії здійснюється споживачем згідно рахунку пстачальника.
Згідно п. 13.1. даний договір набирає чинності з 01 липня 2020 року та діє до 31 грудня 2020 року.
Договір №90900 про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р. з додатками №1 "Обсяги договірного споживання електричної енергії у 2020 році та порядок їх коригування", №2 "Порядок розрахунків" та №3 "Перелік, адреса, ЕІС-код точки (точок) комерційного обліку споживача, за яким здійснюється постачання електричної енергії" до нього підписано сторонами та скріплено відтисками печаток господарюючих суб'єктів.
Поруч з цим, судом встановлено, що 04 листопада 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" (постачальник) та Державним підприємством "Волиньвугілля" (споживач) було укладено Додаткову угоду №1 до договору №90900 про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р., згідно умов котрої сторони домовились з 0:00 год. 05.11.2020р. призупинити дію договору. Після погашення споживачем заборгованості за спожиту електричну енергію по договорі в сумі не менше 4 000 000 грн. із загальної суми заборгованості, яка станом на 01.11.2020р. становить 5 501 678,89 грн. сторони можуть відновити дію договору шляхом укладення між сторонами відповідної Додаткової угоди.
Вказана додаткова угода підписана сторонами та скріплена відтисками печаток господарюючих суб'єктів.
На виконання умов договору №90900 про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" було відпущено відповідачу, а Державним підприємством "Волиньвугілля", прийнято та спожито, електричну енергію в обсязі 3 241 126 кВт/год на суму 8 001 678,89 грн., що стверджується Актами про прийняття-передавання товарної продукції від 31.08.2020р. на суму 1 856 453,12грн., від 30.09.2020р. на суму 2 975 155,93грн., від 31.10.2020р. на суму 3 170 069,84грн., які підписані сторонами та скріплені відтисками печаток господарюючих суб'єктів.
Відповідно до ст. ст. 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.
Судом встановлено, що зазначені вище акти на відпуск Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" відповідачу електричної енергії та її споживання Державним підприємством "Волиньвугілля" підписані уповноваженими представниками сторін, містять в собі всі визначені законодавством обов'язкові реквізити, в повному об'ємі відображають зміст та обсяг здійснених сторонами на їх підставі, згідно умов підписаного договору №90900 про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р. господарських операцій.
Також, позивачем були пред'явлені відповідачу рахунки за електричну енергію №315508/107244-1 за серпень 2020 року на суму 856 453,12 грн. з визначенням строку оплати вказаного рахунку до 11.09.2020р., який було отримано відповідачем 03.09.2020р., №315509/107264-1 за вересень 2020 року на суму 3 831 609,05 грн. з визначенням строку оплати вказаного рахунку до 13.10.2020р., який було отримано відповідачем 06.10.2020р., №315510/107294-1 за жовтень 2020 року на суму 5 501 678,89 грн. з визначенням строку оплати вказаного рахунку до 11.11.2020р., який було отримано відповідачем 03.11.2020р.
Проте, Державне підприємство "Волиньвугілля" взяті на себе згідно договору №90900 про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р. зобов'язання в частині проведення з Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" розрахунків по оплаті відпущеної електричної енергії (у порядку, строки та розмірах, визначених угодою) не виконало, їх вартість в повному об'ємі не оплатило у зв'язку з чим на момент звернення кредитора до суду з відповідним позовом та на час розгляду справи судом заборгувало постачальнику 5 501 678,89 грн.
Судом досліджено, що сума заборгованості в розмірі 5 501 678,89 грн. включає в себе загальну вартість електричної енергії, відпущену згідно вищезазначених актів в розмірі 8 001 678,89 грн. за мінусом здійсненої відповідачем часткової оплати електричної енергії на загальну суму 2 500 000,00грн. згідно платіжних доручень №4473 від 11.08.2020р. на суму 1 000 000,00грн. та №4784 від 12.10.2020р. на суму 1 500 000,00грн.
Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості, нарахованих у зв'язку з цим сум пені та відсотків річних.
Відповідно до ст. ст. 174, 181 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
З положень ст. 509 ЦК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та закону, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В даному випадку у п.п. 1, 2, 8 додатку №2 "Порядок розрахунків" до договору №90900 про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р. сторони погодили, що розрахунок споживача з постачальником здійснюється за ціною на електричну енергію, яка зазначена у Договорі №90900 про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р. Розрахунковим періодом вважається календарний місяць (з першого по останнє число місяця). Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальником. Остаточний розрахунок за весь обсяг спожитої споживачем протягом відповідного розрахункового періоду електричної енергії здійснюється споживачем згідно рахунку постачальника.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Суд встановив, що в даному випадку відносини між Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" та Державним підприємством "Волиньвугілля" носять договірний характер, укладений між ними договір №90900 про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р. з додатками №№1, 2, 3 та додатковою угодою №1 від 04.11.2020р. до нього, предметом судових розглядів не виступали, недійсними судом не визнавалися, договірними сторонами розірвані не були.
Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання.
Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, відпуск позивачем на виконання його умов відповідачу електричної енергії, її отримання Державним підприємством "Волиньвугілля" та не проведення при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред'явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості в сумі 5 501 678,89 грн.
Сума боргу повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому випадку не була спростована чи заперечена відповідачем.
Крім того, як вже було засвідчено, позивачем при зверненні до суду з даним позовом було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з відповідача суми пені в розмірі 51 397,83 грн., нарахованої за період прострочки платежів з 12.09.2020р. по 24.11.2020р.
Пунктом 9.2. договору №90900 про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р. сторони визначили, що в разі невнесення або несвоєчасного внесення споживачем платежів, передбачених цим договором, постачальник має право вимагати від споживача, а споживач зобов'язаний сплатити на вимогу постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення.
Згідно ч.2 ст.4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим кодексом. Згідно зі статтями 230, 231 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В даному випадку сторони у п. 9.2. договору №90900 про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р. визначили, що в разі невнесення або несвоєчасного внесення споживачем платежів, передбачених цим договором, постачальник має право вимагати від споживача, а споживач зобов'язаний сплатити на вимогу постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Договір №90900 про постачання електричної енергії споживачу від 10.08.2020р. недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 9.2., не визнавався. На момент звернення позивача до суду з позовом та на час розгляду справи судом відповідач зобов'язання щодо оплати отриманої електричної енергії не виконав, тому сплата пені є його договірним зобов'язанням.
Судом встановлено, що за прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті за отриману відповідачем електричну енергію, згідно перевіреного судом розрахунку позивача, останнім було нараховано відповідачу 51 397,83 грн. пені за період з 12.09.2020р. по 24.11.2020р., яка, на думку суду, є арифметично вірною, підставною та такою, що підлягає до стягнення.
Водночас, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що відповідальність, визначена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а тому відповідно застосовується за прострочку виконання грошового зобов'язання незалежно від домовленості сторін.
Положеннями ст. 611 ЦК передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, нарахування, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями відповідальності відповідача, а становлять особливий компенсаційний вид відповідальності, що відрізняється від штрафної, яка полягає, наприклад, у стягненні пені чи штрафу.
Крім того, судом було враховано, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19, зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
В даному випадку, згідно з представленими розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано відповідачу 12 849,46 грн. 3% річних за період прострочки платежів з 12.09.2020р. по 24.11.2020р.
Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми 3% річних, перевіривши методику та періоди її нарахування, суд вважає, що остання підставна, відповідає фактичним обставинам справи, є арифметично вірною, а, відтак підлягає до задоволення у визначеному позивачем розмірі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.
Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, частиною 9 вказаної статті визначено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
В даному випадку, враховуючи висновок суду про підставність позовних вимог, доведення даного спору до суду з вини відповідача, суд вважає, що витрати, пов'язані з розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1, ч. 9 ст. 129 ГПК України за рахунок Державного підприємства "Волиньвугілля" в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства "Волиньвугілля" (Волинська область, місто Нововолинськ, вулиця Луцька, будинок 1, код ЄДРПОУ 32365965) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівенергозбут" (місто Львів, вулиця Шевченка, будинок 1, код ЄДРПОУ 42092130) 5 501 678,89грн. заборгованості, 51 397,83 грн. пені, 12 849,46 грн. трьох процентів річних, всього 5 565 926,18грн., а також 83 488,89 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.
3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повне судове рішення
складено 13.01.2021р.
Суддя В. А. Войціховський