12 січня 2021 року м. Київ справа №320/6511/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Журавель В.О., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці Держмитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Одеської митниці Державної фіскальної служби України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 (далі - третя особа), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати Рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів № UA500000/2019/000371 /2 від 30 травня 2019 року;
- зобов'язати Одеську митницю ДФС вчинити дії щодо визначення митної вартості товару, щодо якого Одеською митницею ДФС було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA500000/2019/000371/2 від 30 травня 2019 року згідно підпункту ґ пункту 1 частини 1 статті 57 Митного кодексу України за ціною 3127,00 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що при митному оформленні товарів, що ввозились на територію України, позивач самостійно визначив їх митну вартість за резервним методом, заявив відповідні показники в митній декларації, до якої додав документи, що її підтверджують, та в якій зазначено всі кількісні та якісні показники товарів, що ввозилися. Митний орган безпідставно не погодився із заявленою декларантом митною вартістю товарів, визначеною за ціною договору (контракту), не врахував подані позивачем документи та незаконно прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів, якою збільшено митну вартість транспортного засобу, що призвело до переплати позивачем платежів за митне оформлення транспортного засобу.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2019 р. відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання.
9 січня 2020 р. від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він позову не визнав, у його задоволенні просив відмовити. Стверджує, що під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів позивача встановлено, що в поданих документах наявні розбіжності, а надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар.
В цьому відзиві представником заявлено також клопотання про заміну відповідача по справі на його процесуального правонаступника - Одеську митницю Держмитслужби та клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку реорганізацією. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 січня 2020 р. клопотання Одеської митниці ДФС про заміну відповідача на правонаступника задоволено та замінено відповідача у цій справі - Одеську митницю ДФС на його правонаступника - Одеську митницю Держмитслужби. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку реорганізацією відмовлено.
Крім того, в цьому відзиві представником відповідача заявлено також клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
20 січня 2020 р., 24 січня 2020 р. та 7 лютого 2020 р. до суду від представника позивача надійшли клопотання про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
4 березня 2020 р. до суду від представника відповідача надійшло клопотання про залишення без розгляду клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 4 березня 2020 р. клопотання представника Одеської митниці Держмитслужби про залишення без розгляду клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції задоволено.
Третя особа була належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, до суду не прибула, жодних заяв, клопотань до суду не подала, правом подання пояснень не скористалася.
4 березня 2020 р. у судове засідання учасники справи не прибули.
Ураховуючи положення ч. 9 ст. 205 КАС України, розгляд справи здійснено судом без участі представників учасників справи у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
25 лютого 2019 р. ОСОБА_1 придбав на аукціоні Manheim (США) транспортний засіб за 2502,00 доларів США марки "FORD", модель "FOCUS", номер кузова: НОМЕР_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу транспортного засобу від 25 січня 2019 р.
Відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу від 25 січня 2019 р. видано інвойс № 17404932 від 25 лютого 2019 р., відповідно до якого вартість транспортного засобу склала 2502,00 доларів США та збори аукціону 225 доларів США.
Транспортні витрати відповідно до договору купівлі-продажу становлять 400 доларів США, а в загальному відповідно до договору купівлі-продажу витрати за транспортний засіб становить 3127 доларів США.
Транспортний засіб був доставлений до відповідача, після чого позивачем було подано митну декларацію № 500650/2019/024072 із визначенням митної вартості товару за резервним методом (підпункт ґ пункту 1 частини 1 статті 57 Митного кодексу України за ціною 3127,00 доларів США). Сума митних платежів, що передбачалась до сплати (з розрахунку від даної митної вартості) становила 36 780 грн. Згідно з митною декларацією транспортний засіб був 2018 року випуску, мав вказані в декларації пошкодження.
Судом встановлено, що позивачем було визначено ціну транспортного засобу з урахуванням зборів аукціону та фрахт, відповідно до договору купівлі-продажу та інвойсу, у якому чітко зазначено, що ціна транспортного засобу становить 2727 доларів США та транспортування 400 доларів США, що загалом становить 3127 доларів США.
На підтвердження заявленої митної вартості товару митному органу були подані: свідоцтво на транспортний засіб; договір купівлі-продажу транспортного засобу від 25 лютого 2019 р.; договір купівлі-продажу № 637 від 26 лютого 2019 р.; інвойс від 25 лютого 2019 р. № 17404932; фотографії (скрін) з особистого кабінету аукціону Manheim, що беззаперечно підтверджує факт придбання транспортного засобу за вказаною ціною (2502 USD).
Розглянувши подані позивачем документи для підтвердження заявленої у ЕМД митної вартості, митний орган направив позивачеві електронне повідомлення, у якому зазначив, що під час контролю правильності визначення митної вартості було встановлено, що вони містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів; до документів декларантом до митного оформлення не надано банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, та документи що містять відомості про вартість перевезення оцінюваного ТЗ.
Посилаючись на положення частини 2, 3 статті 53 Митного кодексу України, митний орган запропонував надати додаткові документи для підтвердження митної вартості імпортованих товарів, а саме: банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (касові або товарні чеки, ярлики, які містять відомості щодо вартості транспортного засобу які можливо ідентифікувати з транспортним засобом, поданим до митного оформлення); рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); якщо здійснювалось страхування: страхові документи та документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; за бажанням декларанта інші наявні додаткові документи для підтвердження митної вартості товарів.
На вказаний запит декларантом було повідомлено відповідача про те, що надати витребувані документи немає можливості.
30 травня 2019 р. Одеською міською митницею ДФС було прийняте спірне рішення про коригування митної вартості товарів № UА500000/2019/000371/2, згідно з яким відповідач, застосувавши резервний метод визначення митної вартості товарів заявлену позивачем митну вартість товару у митній декларації №UA500650/2019/024072 скоригував до рівня 6683,00 доларів США.
Обґрунтовуючи підстави неприйняття заявленої позивачем митної вартості товару, митний орган у графі 33 спірного рішення зазначив, що за поданою митною декларацією № UA500650/2019/024072 спрацювала система управління ризиками (далі - АСАУР), якою було згенеровано критерії ризику: контроль правильності визначення митної вартості товарів; витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів, де вказано: "Вартість транспортного засобу нижча наявної цінової інформації, отриманої у тому числі із зовнішніх джерел. Митна вартість за V1N- кодами: НОМЕР_1 , валюта- USD, вартість- 6550,00".
Не погоджуючись з оскаржуваним рішенням митного органу щодо коригування митної вартості та з карткою відмови, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13 березня 2012 р. № 4495-VI, який набув чинності з 1 червня 2012 р. (далі - МК України).
Відповідно до вимог положень статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 1 статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 1 статті 52 МК України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до вимог положень ч. 2, 4, 8, 9 статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, органу доходів і зборів, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості.
У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей.
Згідно з вимогами частини 1-4 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв'язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію).
Частини 1, 2, 3, 5 статті 54 МК України визначають, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині 1 статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.
Зокрема, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч. 6 ст. 54 МК України).
Відповідно до вимог ч. 12 ст. 264 МК України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів.
Згідно з вимогами частини 1, 7, 8, 9 статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів орган доходів і зборів за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною органом доходів і зборів, шляхом надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу. Строк дії таких гарантій не може перевищувати 90 календарних днів з дня випуску товарів.
Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати органу доходів і зборів додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.
У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів орган доходів і зборів розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому випадку надана фінансова гарантія відповідно повертається (вивільняється) або реалізується в порядку та у строки, визначені цим Кодексом.
Положеннями статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.
Відповідно до вимога ч. 1, 2, 5-8 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:
1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару;
2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;
3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;
4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця. Платежі можуть бути здійснені прямо чи опосередковано. Прикладом опосередкованого платежу може бути врегулювання покупцем повністю чи частково боргу продавця. Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо). Термін "ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті" стосується лише ціни оцінюваних товарів. Дивіденди або інші платежі покупця на користь продавця, не пов'язані з оцінюваними товарами, не є частиною митної вартості. Додавання, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, згідно з цією статтею робляться лише на основі об'єктивних даних, що підтверджуються документально та піддаються обчисленню.
Крім того, п. 10 ст. 58 МК України встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті:
1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов'язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов'язаних із пакуванням;
2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв'язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів.
3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об'єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України;
4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця;
5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України;
7) витрати на страхування цих товарів.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.
При цьому суд зазначає, що позивачем при здійсненні імпортування товару на митну територію України, а також на вимогу митного органу (здійснення митної формальності - "митне оформлення") на підтвердження заявленої позивачем митної вартості товару за ціною контракту було надано повний пакет документів відповідно до переліку, визначеного ч. 2 ст. 53 МК України.
Суд зазначає, що з аналізу ст.ст. 53, 54 МК України вбачається, що митні органи дійсно мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження мають здійснюватися ними у спосіб, установлений законом, тобто в даному випадку витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що так чи інакше впливають на визначення безпосередньо митної вартості.
Водночас, навіть у разі витребування додаткових документів, митний орган має враховувати, що ненадання їх повного пакету може бути підставою для коригування митної вартості лише тоді, коли подані документи є недостатніми або такими, що в сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації про заявлену митну вартість.
Судом встановлено, що на підтвердження вартості товару (транспортного засобу) при подачі митної декларації позивач надав договір купівлі - продажу транспортного засобу від 25 січня 2019 р., інвойс № 17404932 від 25 лютого 2019 р., відповідно до якого вартість транспортного засобу склала 2502,00 доларів США та збори аукціону 225 доларів США. Транспортні витрати відповідно до договору купівлі-продажу становлять 400 доларів США, що в загальному становить 3127 доларів США.
Позивачем було визначено ціну транспортного засобу з урахуванням зборів аукціону та фрахт, відповідно до договору купівлі-продажу та інвойсу, у якому чітко зазначено, що ціна транспортного засобу становить 2727 доларів США та транспортування 400 доларів США, що загалом становить 3127 доларів США.
Відповідно до п.2 ч.6 ст.54, ч.1 ст.55 МК України підставою відмови в митному оформленні за заявленою митною вартістю та її коригування є неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах 2 - 4 ст. 53 МК України, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Проте, позивачем подано документи, що підтверджували фактичну ціну товару. Суд враховує також, що у наданих позивачем до митниці документах були відомості щодо наявних у транспортного засобу пошкоджень, його технічного стану, що впливало на визначення вартості транспортного засобу.
При цьому, відповідач, визначаючи вартість вказаного автомобіля у розмірі 6683,00 доларів США, не надав жодного доказу на підтвердження правомірності визначення вказаної вартості легкового автомобіля.
У рішенні про коригування митної вартості відповідачем зазначено, що при обробці документів, наданих декларантом, спрацювала система управління ризиками. Цією ж системою згенеровано митну вартість автомобіля у розмірі 6683,00 доларів США.
Натомість, сам лише факт спрацювання систему управління ризиками не є підставою для проведення коригування заявленої декларантом митної вартості товарів.
Крім того, в оскаржуваному рішенні зазначено, що із другорядних методів обрано для визначення митної вартості автомобіля метод за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів. Разом з тим, у спірному рішенні відсутні будь-які відомості про те, які саме товари взяті до уваги, в який період визначалася їх митна вартість і чи є вони подібними, оскільки міститься лише посилання на іншу митну декларацію.
Відповідно до ст. 59 ч.ч. 1-2, 4-6 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статті 58 цього Кодексу, за основу для її визначення береться вартість операції з ідентичними товарами, що продаються на експорт в Україну з тієї ж країни і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. При застосуванні цього методу визначення митної вартості за основу береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з ідентичними товарами з дотриманням умов, зазначених у цій статті. При цьому під ідентичними розуміються товари, однакові за всіма ознаками з оцінюваними товарами, у тому числі за такими, як: 1) фізичні характеристики; 2) якість та репутація на ринку; 3) країна виробництва; 4) виробник. Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари. У разі відсутності такого продажу використовується вартість операції з ідентичними товарами, що продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена. У разі якщо кошти та витрати, зазначені в пунктах 5 - 7 частини десятої статті 58 цього Кодексу, включаються у вартість операції, здійснюється коригування для врахування значної різниці в таких коштах і витратах між оцінюваними товарами та відповідними ідентичними товарами, що зумовлено різницею у відстанях і способах транспортування.
З наведеної норми вбачається, що коригування митної вартості за таким методом може бути проведено лише на підставі наявної інформації про вартість імпортованих товарів по конкретний операції і така інформація має бути документально підтверджена. Ні у рішенні, яке оскаржується, ні під час судового розгляду справи відповідачем таких відомостей надано не було.
Отже, такі дії відповідача суперечать наведеним вимогам ст. 59 МК України. При використанні узагальненої цінової інформації з бази даних без вивчення конкретного договору неможливо визначити ознаки товару та комерційні умови, за яких товар ввезено в Україну. Відповідачем у рішенні зазначено про наявність інформації про вартість саме того автомобіля, який ввезений позивачем, а не ідентичного. При цьому не подано доказів наявності такої інформації на момент прийняття рішення.
Окрім цього, приймаючи рішення про коригування митної вартості товарів № UA500000/2019/000371/2 від 30 травня 2019 р., митний орган не навів аргументовані та конкретні доводи щодо наявності у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність конкретних відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар. Відповідач вказав тільки загальні фрази, на підставі яких виноситься рішення про коригування митної вартості товарів.
Ураховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття рішення про коригування митної вартості товарів №UA500000/2019/000371 від 30 травня 2019 року, у зв'язку з чим спірне рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
Отже, суд встановив, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за резервним методом, так як усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів ним було надано. Зазначене свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність прийнятого Митницею рішення про коригування митної вартості товару.
Суд зазначає, що зміст винесеного відповідачем рішення про коригування митної вартості не містить обґрунтування того, що іменовані ним "розбіжності" будь-яким чином впливають на митну вартість товару. Крім того, не зазначив відповідач і про те, які саме обставини мали б підтвердити документи, які він запропонував позивачу надати додатково.
Окрім цього, у рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач не навів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за таким другорядним методом.
Із наведених вище підстав суд вважає, що винесене відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів не відповідає вимогам п. 2 та п. 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України. Відповідач не виконав обов'язку щодо наведення у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за другорядним методом.
Таким чином, наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз'яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньою для висновку про неможливість застосування резервного методу визначення митної вартості та збільшення митної вартості товару.
На підставі наведеного, суд вважає, що подані позивачем документи для митного оформлення товару дають змогу встановити митну вартість товару, а відповідачем не надано належного обґрунтування причин їх неврахування для встановлення митної вартості товару.
Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, у своєму рішенні про коригування митної вартості товарів не перелічив наявні у нього докази того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.
Виходячи з того, що твердження митного органу про неможливість застосування обраного позивачем резервного методу, які імпортуються, є необґрунтованим та безпідставним, суд визнає, що документи, подані позивачем до митного органу, відповідають вимогам чинного законодавства, необхідним для надання їм юридичної сили та доказовості, а тому підтверджують заявлені позивачем відомості про митну вартість товарів.
При цьому, суд враховує, що при скасуванні спірного рішення №UA500000/2019/000371/2 від 30 травня 2019 року в даному випадку повністю відновлюються порушені права позивача, зокрема, відновлюються першочергові числові значення митної вартості, які визначено позивачем, що включає в себе вартість товару та вартість його доставки, а тому у суду відсутні підстави для додаткового встановлення обов'язку митному органу вчиняти дії щодо визначення митної вартості товару, відносно якого відповідачем було прийнято рішення про коригування митної вартості товарів, у зв'язку з чим заявлена позовна вимога щодо зобов'язання вчинити певні дії задоволенню не підлягає через її необґрунтованість і безпідставність.
Суд зазначає, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ураховуючи викладене, суд визнає, що відповідачем протиправно було застосовано до визначення митної вартості товару резервний метод, отже порушено права позивача та не дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 2 КАС України.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
Наведене свідчить, що винесене рішення про коригування митної вартості є протиправними і підлягають скасуванню. Право позивача порушено. Отже, позовні вимоги є обґрунтованими в частині, а тому позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані і;з вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За приписами п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 5 ст. 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 ст. 134 КАС України передбачено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з вимогами ч. 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд бере до уваги, що ст. 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог ч. 5 ст. 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 р. (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2018 р. (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі "East/WestAllianceLimited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 травня 2012 р. № 5076-VI (далі - Закон № 5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до вимог ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно з матеріалами справи між позивачем (клієнт) та Адвокатським об'єднанням «Казачук та партнери» (адвокат) укладено договір про надання правової допомоги № 08-10/19 від 4 жовтня 2019 р., за яким клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу в особі та на умовах, передбачених даним Договором (опрацювання первинних документів, підготування та надіслання заяв, звернень, запитів, запитів тощо до всіх без виключення органів/підприємств/організацій України; підготування та надіслання (у разі виникнення необхідності) до суду позовних заяв, заяв тощо, пов'язаних з врегулюванням спору; представництво інтересів у всіх без виключення підприємствах, установах, організаціях, правоохоронних органах, у судах) (п. 1.1. розділу 1).
На підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача подано до суду Акт приймання-передачі наданих податкових послуг до Договору про надання правової допомоги № 08-10/19 від 4 жовтня 2019 р., а саме:
1) зміст витраченого часу - попереднє опрацювання матеріалів; кількість годин - 1 година; вартість за годину - 1000 грн.; вартість послуг - 1000 грн.;
2) зміст витраченого часу - опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини. Формування правової позиції; кількість годин - 1 година; вартість за годину - 1000 грн.; вартість послуг - 1000 грн.;
3) зміст витраченого часу - підготовка, написання та подача позову до адміністративного суду; кількість годин - 4 години; вартість за годину - 1000 грн.; вартість послуг - 4000 грн.;
Отже, відповідно до цього Акту позивачем понесені витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 6000 грн. 00 коп.
Відповідачем у відзиві зазначено про завищення позивачем вказаних витрат.
Разом з тим, на підтвердження понесення позивачем цих витрат представником позивача не надано доказів оплати позивачем 6 000 грн. 00 коп. за надання професійної правничої допомоги. У зв'язку з цим, у суду на час прийняття рішення у справі відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо розподілу інших судових витрат суд зазначає наступне.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 768 грн. 40 коп. згідно з квитанцією від 15 листопада 2019 р. № 5500.
Суд, керуючись ч. 3 ст. 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо часткового задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 600 грн. 00 коп. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Одеської митниці Державної фіскальної служби, правонаступником якого є Одеська митниця Держмитслужби, про коригування митної вартості № UA500000/2019/000371/2 від 30 травня 2019 р.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Одеської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ - 43333459) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 600 (шістсот) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Повне найменування сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Відповідач - Одеська митниця Держмитслужби, адреса: вул. Лип Івана та Юрія, 21 А, м. Одеса, Одеська область, 65078, код ЄДРПОУ - 43333459.
Третя особа - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .
Суддя Журавель В.О.
Дата складення рішення суду 12 січня 2021 р.